Оксана ЛЮТКО,

кандидат філософських наук

 «ФІЛОСОФІЯ ДЛЯ ДІТЕЙ»:

ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО МИСЛЕННЯ

Розглядається доцільність застосування в сучасній системі освіти навчальної програми «Філософія для дітей», покликаної розвивати критичне, інноваційне мислення та творчий потенціал людини.

 Упродовж тривалого часу процес засвоєння інформації визначався «глибиною» та позначався поняттями «знань», «умінь» і «навичок», що були сформульовані Я. Коменським в епоху індустріального суспільства. Проте в епоху інформаційного суспільства, що характеризується прискореними змінами, знаннєва парадигма не виправдовує себе. Міжнародні ринки освіти та праці висувають нові вимоги до рівня знань випускників шкіл та ВНЗ. Сьогодні роботодавці в більшості країн світу відзначають як ваду сучасної освіти невпевненість випускників і брак досвіду при прийнятті рішень у процесі інтеграції та застосуванні знань. Допомогти учням навчитися знаходити правильні рішення в конкретних ситуаціях (навчальних, життєвих, професійних) – одне із завдань сучасної освіти.

В Україні освіта на будь-якому рівні (шкільному чи професійному) перевантажує інформацією, не забезпечуючи чіткого її сприйняття та засвоєння. Вона, на жаль, не навчає учнів аргументовано дискутувати, приймати самостійні рішення, нелінійно мислити, вирішувати конфлікти, орієнтуватися на ринку праці тощо. П. Саух зазначає, що «сьогодні займати роль лідера у світі може лише така система освіти, яка вчить дітей «як думати»,

а не «що думати»; забезпечує їм рівні можливості, а не рівність; допомагає оволодіти найсучаснішими знаннями, а не примушує зубрити й відтворювати вчорашнє. Така система пронизана ідеєю освіти впродовж життя. Означена система здатна не лише вгамувати «знаннєвий голод» готовою рибою, а озброїти учня (студента) вудкою». Усе це вимагає нової освітянської стратегії, що передбачала б модернізацію змісту освіти, методів і форм освітнього процесу з урахуванням таких чинників, як саморганізація, саморозвиток, нелінійність та інноваційність мислення. У зв’язку з цим актуальності набувають філософські та гуманітарні дисципліни, що спроможні подолати вузьку спеціалізацію знань.

Теоретичною основою  є праці деяких учених-дослідників (Н. Адаменко, Є. Більченко, С. Ганаби, А. Дробовича, Г. Іванчук, Ю. Кравченко, М. Ліпмана та ін.), в яких розкривається проблема формування в дітей та підлітків навичок філософського міркування, що об’єктивно сприяють розвитку творчого, раціонального та критичного мислення; інтенсифікації морально-етичного мислення й рефлексії; активізації їх пізнавальної та мовленнєвої діяльності.

 За даними Міжнародної програми з оцінювання навчальних досягнень учнів у сфері функціональної грамотності, в якій особливу увагу приділено оцінюванню учнівського вміння використовувати свої знання в різних життєвих ситуаціях та оцінюванню міжпредметної компетентності учнів, країнами з найвищим рівнем шкільної освіти є Китай (Шанхай, Гонконг, Тайбей, Макао), Сінгапур, Південна Корея, Японія, Ліхтенштейн, Швейцарія та Нідерланди.

Варто підкреслити, що в попередніх рейтингах перші місця належали європейським країнам, зокрема Фінляндії. Можна виокремити декілька причин зростання показників азійських держав. По-перше, вони продовжують розвивати традиції власної національної освіти, взявши з «чужих» освітніх систем лише те, що реально скорочувало їх науково-технологічне відставання. По-друге, освіта в них є важливою складовою соціальної мобільності людини, адже успішне навчання в школі, вступ до університету та здобуття диплома гарантує перепустку до отримання високооплачуваної роботи. Тобто існує серйозна мотивація для школярів і студентів гарно вчитися, а для батьків – інвестувати значні ресурси в освіту дітей. У Сінгапурі, наприклад, 97% учнів займаються додатково з репетиторами. В Японії та Південній Кореї напрацьовані методики раннього розвитку дитини, оскільки у віці 4-5 років закладається 80% інтелекту.

В Україні, на жаль, означена система не працює. Дітей готують до майбутнього, проте старими методами. Це відштовхує мільйони дітей, які не бачать сенсу гарно вчитися в школі.

Не дивлячись на те, що 57-60% наших випускників шкіл непогано орієнтуються в навчальному матеріалі, лише 24% з них уміють переносити засвоєні знання з предмета на нестандартні (непередбачені програмою) ситуації. Знання більшості учнів мають фрагментарний характер. Третина школярів не вміє співставляти, аналізувати, екстраполювати знання з однієї сфери в іншу. Шкільні підручники зорієнтовані на просте відтворення матеріалу, переобтяжені надмірною й невиправданою складністю матеріалу; у них не враховано міждисциплінарних зв’язків, відсутні спонукання до міркувань над інформацією, зіставлення різних поглядів на проблему.

К. Робінсон підкреслює, що в сучасних умовах креативне мислення – це не розкіш, а необхідність. Сьогодні варто не стандартизувати методи тестування, а змінювати парадигму освіти. Вона повинна пробуджувати приховані можливості та розвивати людський потенціал.

Декілька років тому було опубліковано дослідження на тему дивергентного мислення (з лат. divergere – відхилятися, розходитися). Це мислення пов’язане з розв’язуванням задач, що мають багато нестандартних, оригінальних розв’язків. Воно припускає існування декількох правильних відповідей і розглядається як основа творчості (креативності). У книзі Дж. Ленд і Б. Джарман «Контрольна точка і далі: освоєння майбутнього сьогодні» описано результати дослідження дивергентного мислення. Якщо надати певну кількість правильних відповідей, можна вважати себе генієм дивергентного мислення. У тесті брало участь 1600 дошкільнят 3-5 років. «Геніями» виявилися 98% дітей. Особливість експерименту полягала в тому, що він проводився періодично. Через 5 років ті самі діти у віці 8-10 років пройшли його повторно. «Геніями» дивергентного мислення виявилися 50% опитаних. Через 5 років результатів «геніальності» досягли лише 10% дітей. Після цього вчені запропонували пройти такі ж тести 200 тис. дорослих, з яких 2% змогли переступити межу «геніальності» у дивергентному мисленні.

Результати тесту свідчать про те, що у всіх людей є здатність мислити нестандартно й оригінально, проте з віком вона зазвичай втрачається. Американська спільнота однією із перших почала перетворюватися на інформаційне суспільство, що характеризується прискореними змінами. Інформація почала набувати якісно нових функцій, які можна порівняти з базисними функціями землеволодіння у Середньовіччі або капіталу в Новий час. Інформаційна революція передбачає вагому антропологічну складову, мета якої – вдосконалення не лише техніки та технологій, але й людини, передусім її мислення. В Америці серйозно поставилися до цієї проблеми і почали пошук нових підходів до навчання своїх громадян. М. Ліпман започаткував практику навчання критичного мислення і пов’язував необхідність такого навчання із тим, що демократичне суспільство потребує розумних громадян, а не просто раціональних.

Н. Адаменко, ґрунтовно проаналізувавши наукову спадщину М. Ліпмана, у своєму дослідженні зазначила, що програма «Філософія для дітей» спрямована на те, щоб навчати дітей філософствувати, а не філософії як такої. Філософія при цьому постає не предметом дослідження, а засобом

розмірковування про світ і орієнтації в ньому. Установка на тісний зв’язок філософії з практикою передбачає парадигму навчання, відмінну від традиційної, а саме: основна увага фокусується не на запам’ятовуванні інформації, а на активному «творенні» філософії, що вимагає зусиль з боку інтелекту, розв’язання проблем, пов’язаних із реальною життєдіяльністю дітей». К. Ясперс слушно підкреслював, що «у філософуванні відбувається те, чого не помічають усі його супротивники: з філософуванням людина підходить до своїх джерел… Філософія передбачає домагання: набути сенсу життя поверх усіх цілей у світі – уявити сенс, що охоплює ці цілі, – здійснити, ніби перетинаючи життя, цей сенс у сьогоденні – служити за допомогою сьогодення одночасно і майбутньому... Постійне завдання філософування таке: стати справжньою людиною за допомогою розуміння буття; чи, що одне і те ж саме, стати собою.

Найбільший вплив на формування навчальної програми «Філософія для дітей» здійснив Дж. Дьюї, який стверджував, що освіта зазнавала невдач через одну істотну помилку: знання подавались як «очищені», завершені, підсумкові результати дослідження. Така освіта намагалася змусити учнів вивчати висновки, а не досліджувати проблеми, залучаючи їх до цієї діяльності. Вчені застосовують наукові методи для дослідження проблемних ситуацій, учням слід робити те ж саме, якщо ми хочемо у результаті навчити їх думати самостійно. Ми ж, навпаки, штовхаємо їх на вивчення кінцевих продуктів відкриттів учених; відкидаємо сам процес і фіксуємо тільки результати. Коли проблема не проживається самостійно, не включаються будь-які інтереси або мотивації, так звана освіта перетворюється на шараду і пародію. У Дж. Дьюї не було сумнівів у тому, що те, що відбувається у класі, не має бути нічим іншим, як мисленням, – незалежним, з уявою, винахідливим. Запропонований ним шлях полягає в тому, що за зразок освітнього процесу в класі має братися процес наукового дослідження.

Якщо мова йде про загальні поняття (не про воду чи листочок, з якими можна провести експеримент у лабораторії біології чи фізики), то можна експериментувати засобом мислення.

Класичне заняття  починається із зачитування тексту або діалогу, в якому «приховано» тему уроку або виховного заходу. М. Ліпман написав тексти для кожного вікового періоду дітей («Марк», «Кіо і Гас», «Ліза», «Елфі» та ін.), проте вони не перекладені українською мовою та відображають риси ментальності американців. Власне, тому варто написати свій діалог або використати тексти українських письменників і педагогів. Наприклад, на заняттях з дітьми молодшого шкільного віку можна скористатися творами В. Сухомлинського («Ледача подушка», «Соромно перед соловейком», «Сива волосинка» та ін.). Особливе місце серед них посідає посібник для вчителів з етичного виховання учнів «Як виховати справжню людину». Він складається з 59 етичних повчань (моралей, заповідей, законів, бесід). Кожне з них має завершену форму і значення, кожне наступне випливає з попереднього.

Прочитавши текст, учень формулює будь-яке запитання, що записується на дошці. Після формулювання всіх запитань шляхом голосування обирається одне, над яким далі здійснюється дискусія.

У дискусії або філософському діалозі всі учасники – рівноправні партнери. Діти навчаються аргументувати думки, висувати гіпотези, розвивати поняття, виявляти різні можливості й альтернативи, формулювати запитання, приймати рішення, визнавати різні точки зору, логічно мислити. Це призводить до кращого розуміння проблем і кращої здатності судження та артикуляції, і зрештою, до більшої терпимості стосовно думок інших.

Основою діалогу є маєвтика – запропоноване Сократом мистецтво «витягувати» у людини приховану інформацію за допомогою майстерно поставлених запитань. Учитель повинен уважно відстежувати весь хід дитячих роздумів, провокувати їх до вираження власних думок. Основне завдання педагога – учити дітей конструювати знання. Клас при цьому перетворюється на спільноту дослідників, в якій на перше місце висувається розвиток критичного та творчого мислення.

Критичне мислення (із давньогр.  – судження, мистецтво аналізувати) – це наукове мислення, якому притаманні усвідомленість та самовдосконалення. Його суть полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень.

Д. Берк зазначав, що в основу програми «Філософія для дітей» покладено розуміння дітьми залежності їхнього життя від власного мислення, важливим принципом якого є не випадковість, а логічність. Тоді, коли народжується нове знання, розмова-дискусія досягає критичності. Засадничим моментом навчання програми є те, що нове знання здобувається у ході обговорення. Крім того, діти самі вчать один одного, спираючись на власні знання та досвід.

Для того, щоб перетворити клас у спільноту дослідників, між учителем та учнями повинні сформуватися нові відносини, побудовані на любові та довірі. Діти при цьому не повинні боятися вільно висловлювати свої думки та ідеї. Завдання педагогів за таких умов – використовувати філософські методи, акметехніки, емпаурмент-педагогіку для розвитку в дитини навичок міркування. Через складність предмета філософії всім учителям, які бажають впроваджувати програму «Філософія для дітей», варто самим узяти участь у навчальній програмі, аби на собі відчути «силу» діалогу та мислення.

Висновки. Освіта, орієнтуючись на сучасний ринок праці, відносить до пріоритетів сьогодення вміння оперувати такими технологіями та знаннями, які задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготують молодь до нових ролей у цьому суспільстві. Саме тому нині важливо не тільки уміти оперувати власними знаннями, а й бути готовими змінюватися та пристосовуватися до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатися впродовж життя.

Зважаючи на вищевикладене, система шкільної освіти повинна сприяти розвитку критичного й інноваційного мислення, творчого потенціалу людини, «заохочувати» до запитань. Концептуальною ідеєю втілення критичного мислення у практику освіти є побудова навчального процесу на основі діалогу.

Діалогова взаємодія передбачає розвиток таких умінь: чути та слухати іншого, долучатися внутрішнього емоційного стану співрозмовника, враховувати його настрій; чітко та зрозуміло формулювати свої думки, аргументувати позицію; поєднувати у діалозі індивідуальне та колективне. Тобто, важливою стає рефлексія, що розвивається на основі особистого суб’єктивного досвіду, «народження» нових думок та ідей.

Суттєво змінюється і роль педагога – із наставника та «оракула істини» він перетворюється на співшукача та співтворця знань у товаристві дослідників, координатора та організатора діяльності учнів, людину, яка пізнає та вивчає світ разом зі своїми вихованцями.

У межах навчальної програми «Філософія для дітей» відбувається перехід від традиційної інформаційної моделі до рефлексивної, де увага акцентується на розвитку мислення та використанні внутрішнього, творчого потенціалу учасників освітнього процесу.

Методику Оксани Лютко «Філософія для дітей» в дошкіллі опрацювати самостійно. (журнал «Вихователь-методист» №4, 2019 р. стр. 39,45)

«Освіта для сталого розвитку: технологія розвитку сучасного погляду

на життя у дітей дошкільного віку»

У березні 2005 року Україна стала однією з 55 країн, які підписали документ ООН «Страте­гія для сталого розвитку». У січні 2015 року Пре­зидент підписав Указ «Про Стратегію сталого розвитку «Україна — 2020». Мета документу: до­сягнення європейських стандартів життя та гід­ного місця Україні в світі.

Що означає термін «сталий розвиток»? Це стабільний спрямований розвиток економічної та соціальної сфери країни за умови раціональ­ного використання екологічних ресурсів. Тобто такий розвиток суспільства, за якого задоволен­ня потреб теперішніх поколінь не має загрожува­ти можливостям майбутніх поколінь задовольня­ти їхні потреби. Для цього необхідне узгодження екологічних, економічних та соціальних складо­вих розвитку.

Питання сталого розвитку — це питання по­рятунку людства від наслідків його ж виробничої діяльності. Адже наприкінці XX століття ці наслід­ки досягли критичних розмірів і проявилися зна­чними збезлісенням і зпустеленням планети, за­брудненням атмосфери, світового океану і грунтів, небезпечними змінами клімату тощо. Ідея сталого розвитку виникла через необхідність досягти гар­монії між людиною, суспільством та природою, тому ця технологія охоплює три сфери: соціаль­ну, економічну та екологічну. Які питання сталого розвитку вивчають у дошкільній освіті?

За технологією «Освіта для сталого розви­тку» вихователі в роботі з дітьми, зокрема:

•     навчають дітей правильно звертатися до дорослих, допомагати іншим і дякува­ти за допомогу, вітати та користуватися в мовленні «чарівними» словами — мо­ральне виховання;

•     формують поняття про здоровий спосіб життя — валеологія і фізичне виховання;

•     ознайомлюють із соціальним довкіллям, природою, формують трудові навички —

. . пізнавальний розвиток.

Наталія Гавриш, Олена Помітун та Олена Саприкіна розробили навчально-методичні посіб­ники для роботи з дітьми:

•     Дошкільнятам про сталий розвиток. Ма­ленькі люди великого світу (молодший дошкільний вік);

•     Дошкільнятам про сталий розвиток. Ді­ємо разом (середній дошкільний вік);

• Дошкільникам — освіта для сталого роз витку (старший дошкільний вік). Мета цих посібників: сформувати в дітей почуття особистої відповідальності за майбутнє життя. Кожний посібник містить теми та підтеми за якими слід працювати з дітьми.

Із дітьми старшого дошкільного віку розглядають такі теми:

•    Спілкування

-                           Привітання;

-                          Допомога і підтримка;

-                           Подяка;

•                     Ресурси

-                           Мої іграшки;

-                           Папір — наше спільне багат­ство;

-                           Вода наше спільне багатство;

•                     Подарунок

-                           Подарунки від природи;

-                           Слово в подарунок;

-                          Дарувати радість.

За кожною темою з дітьми молодшого та се­

реднього дошкільного віку вихователі працюють три тижні, з дітьми старшого дошкільного віку — два тижні. Порядок вивчення тем не змінюють та не переривають.

Навчально-методичні посібники передбача­ють обов'язкове інтегроване заняття та різні фор­ми роботи з дітьми протягом дня для закріплення бажаної поведінки.

Компоненти інтегрованого заняття:

•      мотивація діяльності;

•      самодослідження — вступний аудит;

•            обговорення бажаної моделі поведінки на основі картини;

•            обговорення бажаної моделі поведінки та тренувальні вправи.

Наприкінці роботи з формування правиль­ної моделі поведінки дітей вихователі проводять вихідний аудит. Він демонструє результативність засвоєння теми дітьми.

У вересні треба вивчити можливості дітей в усіх вікових групах. Починати працювати за цією технологією ліпше з жовтня.

За таких умов запропонований матеріал діти за­кінчують вивчати:

•     наприкінці квітня — в молодшій та се­редній групі;

•     у лютому — в старшій групі.

Ми з'ясували, що інтегроване заняття ефек­тивно проводити в понеділок, а закріплювати уявлення дітей через різноманітні форми роботи протягом тижня або двох.

Психологи стверджують: якщо про­тягом двох тижнів практикувати дітей у певній моделі поведінки, то саме че­рез два тижні вони почнуть поводитися правильно без контролю дорослих.

Вихователі починають працювати з дітьми з теми «Спілкування» — соціальна сфера. Чому так? Науковці стверджують, що сучасні люди мало спілкуються особисто. Представники су­часного покоління ліпше «лайкнуть» чи поспіл­куються телефоном, зануряться у віртуальний світ, аніж підуть до когось у гості. Ми опитували батьків, і 37% з них зазначили, що по телефону їм легше запитати незнайому людину. Це свідчить про те, що рівень і культура спілкування падають. Якщо людина не вміє коректно, грамотно спілку­ватися, вона не зможе попіклуватися про себе, домовитися про ділову угоду тощо. Тож щоб нам порозумітися та плідно працювати, слід привіта­тися і познайомитись. А в цьому нам допоможе лялька Оленка.

Вправа «Привітання»

Мета:

•             познайомити учасників локації одне з од­ним;

•             розвивати вміння підбирати вітальні фрази, для привітання колег.

Матеріал:

•            лялька Оленка, яка фігурує у програмі молодшого віку.

Зараз кожен з колег має привітатись із ляль­кою Оленкою, але фрази привітання не можна по­вторювати за іншими. І не забудьте представитись.

Хід:

Педагоги стають у коло та прово­дять вправу.

Ми побачили, що інколи дорослим важко об­рати фрази для привітання так, щоб вони не по­вторювались, а ось для дітей — це справжній моз­ковий штурм.

Педагоги об'єднуються у дві підгрупи.

Ще одна сфера сталого розвитку — еконо­мічна. Слово «економіка» зі старогрецької пе­рекладають як «мистецтво ведення домашнього господарства». Важлива її складова — сімейний бюджет, який передбачає певну сукупність дохо­дів і витрат. Фахівці стверджують, що навіть роз­судливі люди в день зарплати легко витрачають гроші та здійснюють безліч необдуманих поку­пок, про які згодом шкодують.

Часто рішення про купівлю нав'язують покупцеві ззовні, а він сам не усвідом­лює цього. Ефективний спосіб впливу на споживача — використання «умов­ного рефлексу». Наприклад, під час «Ліквідування магазину» насправді йдеться про продаж зі знижками това­рів, які не мають великого попиту.

20 лютого 2020 року для педагогів садочка була проведена консультація на тему "Методи заохочення та оцінювання діяльності дітей дошкільного віку"

21 ЛИСТОПАДА 2019 РОКУ РОЗГЛЯДАВСЯ ДОСВІД ВОЛИНСЬКИХ КОЛЕГ