Чому діти не хочуть виконувати трудові доручення

Праця дошкільника відображає його ставлення до світу. Часто дорослі не розуміють, чому на прохання виконати просте доручення дитина реагує негативно. Причина — неправильний емоційний акцент дорослого при постановці дитині завдань та відсутність системи у формуванні трудових умінь. Як поступово привчати дитину до праці з раннього віку?

Чому діти не хочуть виконувати трудові доручення?

Трудове виховання дошкільника впливає на духовне зростан­ня особистості, тобто на формування моральних якостей і цін­нісних орієнтирів. Праця, як і будь-яка інша діяльність, — джере­ло емоцій дитини, вони мають бути позитивними. Дорослі не мають стримувати самостійність дитини. Її зусилля слід підтримувати, на­давати позитивний відгук. Що міцніший емоційний зв'язок між до­рослим і дитиною, то сильніший його вплив. Стане для дитини пра­ця цінністю чи обтяжливим обов'язком, залежить тільки від впливу дорослого.

Завдання трудового виховання:

•     збагачувати внутрішній світ дитини позитивними емоціями;

•     насичувати її життя приємними враженнями;

•     стимулювати бажання бути корисною людям;

•     навчати адекватної реакції на успіх/неуспіх у діяльності;

•     розвивати помірковане, оптимістичне ставлення до труд­нощів;

•     виховувати позитивне емоційно-ціннісне ставлення до ру­котворних предметів, речей, результатів власної та чужої праці.

Якщо дитина емоційно налаштована на дорослого, вона праг­не отримати його схвалення і залюбки виконає трудове доручення. Саме з доручень починають залучати дитину до праці.

Форми організації трудової діяльності дітей різного віку

За змістом і структурою доручення — найдоступніша й най­поширеніша форма організації праці дітей. Покладайте на дитину чи групу дітей певні обов'язки, прості завдання, які спрямовані на близький результат і мають практичне значення для самої дитини або інших людей.

Наприклад, прибрати на місце свої капці, покласти у відведене місце гребінець після розчісування, скласти олівці чи книжки, змести зі столу крихти щіточкою, принести книгу тощо.

Передбачте доручення різні за видами, зокрема:

•              за ступенем складності — складні та прості;

•              за тривалістю — короткочасні, епізодичні та тривалі;

•              за характером організації дітей — індивідуальні та групові.

За змістом діяльності доручення можуть бути пов'язані з:

•              побутом;

•              участю в іграх, використанням іграшок, організацією за­нять;

•              роботою в куточку живої природи, на земельній ділянці ди­тячого садка;

•              допомогою іншим — малюкам чи одноліткам;

•              проханням дорослих.

Доручення використовують на кожному віковому етапі в усіх видах праці. Зазвичай діти отримують їх від дорослих.

Що доручити молодшим дошкільникам

Діти молодшого дошкільного віку емоційно чутливі, здатні оби­рати діяльність, яка подобається, емоційно виявляти ціннісне став­лення до довкілля та самих себе. Вони радо відгукуються на пропо­зиції, як-от:

•              діяти самостійно, на власний розсуд;

•              виконувати доручення по-своєму;

•              приймати елементарні самостійні рішення.

Діти цього віку прагнуть допомагати дорослим у побутових справах, доглядати за тваринами та рослинами. Давайте їм прості короткотривалі та епізодичні доручення: покласти на місце іграш­ку, принести стілець, поправити серветки на столах, насипати у го­дівничку зернятка тощо. Найскладніше для дітей молодшого віку — прибрати іграшки. Навіщо прибирати, якщо завтра можна знов гратися? Тож запасіться терпінням і чітко пояснюйте причини роби­ти ту чи ту справу.

Як ускладнити доручення для дошкільників середньої групи

Діти дорослішають, поступово розширюється спектр їхніх можливостей. Дітям середнього дошкільного віку доручайте склад­ніші й триваліші справи, пов'язуйте їх із проханням або звертанням до інших осіб. Чотирирічна дитина вже може прибирати та підтри­мувати порядок в ігровому куточку, доглядати за тваринами в ку­точку живої природи тощо. Зміст доручення формулюйте чітко та передавайте коротким, не більше п'яти слів, реченням. Висловлюй­теся доброзичливо.

Якщо доручення спільне для двох і більше дітей, намагайтеся об'єднати їх за симпатією та інтересами.

Діти позитивно сприйматимуть працю, якщо вона дасть змогу більше спілкуватися з дорослим та отримувати від нього позитивну оцінку. Тому запитують «Я правильно зробив?», «Гарно у мене ви­йшло» і просять «Подивись, як я зробив!», «Подивись, як я вмію!». Оцінюйте їхні дії без роздратування.

У середній групі з другого півріччя запроваджуйте чергування. Ця форма організації трудової діяльності полягає в систематичному виконанні дитиною трудових обов'язків щодо своїх одногрупників, а в домашніх умовах — щодо членів родини. Діти співпрацюватимуть, вчитимуться домовлятися, розподіляти завдання. На початковому етапі введення чергувань ознайомте дітей з обов'язками чергових, атрибутами і обладнанням. Поясніть значення роботи чергових для всіх дітей групи та для кожного особисто. Спочатку виконуйте обов'язки чергових спільно з дітьми. Візьміть частину роботи на себе, а іншу частину доручіть дітям. За таких умов чергові матимуть перед собою зразок для наслідування, замість словесних інструкцій. Після трьох спільних з дорослим чергувань вони зможуть самостійно вико­нати свої обов'язки.

Що можна доручати старшим дошкільникам

У дитини старшого дошкільного віку відбуваються значні змі­ни у фізичному, психічному та соціальному розвитку. Дитина вже фізично здатна виконати більш складні трудові дії. Вона спроможна самостійно дотримуватися гігієни тіла та праці, бути охайною; може планувати діяльність, обирати матеріали та обладнання для госпо­дарсько-побутової  праці та праці у природі. Але у цьому віці з'являється негативне ставлення до праці та бажання оминути його. Позитивний досвід спілкування з дорослими у спільній трудо­вій діяльності сприяє формуванню позитивного ставлення до праці, розвитку трудових умінь та навичок. Зміст та форми дитячої пра­ці стають різноманітнішими та багатогранними. У цей період дити­на потребує не лише доброзичливої уваги з боку дорослого, а й спів­робітництва з ним, взаєморозуміння, співпереживання, визнання її чеснот і досягнень.

Аби дитина старшого дошкільного віку збагатила досвід само­стійного вибору, стимулюйте її приймати елементарні рішення та брати на себе відповідальність за них. Спонукайте дитину розпоря­джатися собою, конструктивно заповнювати вільний час, змістовно його проводити, отримувати від цього задоволення.

Орієнтовні запитання для бесіди з дітьми

• Чи сподобалося тобі трудитися?

Чи все вийшло так, як ти хотів/хотіла б? Що ти любиш робити найбільше? Чому? Що ти не любиш робити? Чому? Хто тебе просить про допомогу? Як часто? Кому ти допомагаєш?

Дитина старшого дошкільного віку точно орієнтується у специ­фіці вияву основних емоцій людини — радості, подиву, горя, гніву, огиди, презирства, страху, сорому, провини. Вона швидко встанов­лює зв'язки між життєвими подіями, переживаннями людини та ви­разом її обличчя і поведінкою. Саме в цьому віці на основі попере­дньо здобутих знань формується елементарна система цінностей, визначаються пріоритети в діяльності. Діти розуміють залежність прояву емоцій людини від конкретних дій та вчинків, як особистих, так і інших людей. Тому вони намагаються порадувати інших своєю поведінкою, діяльністю, працею.

Після того, як дитина виконає трудове доручення, обов'язково оцініть її зусилля і висловте своє ставлення до результатів її роботи, а не до дитини. Оцінюйте через «Я-повідомлення». Наприклад, ска­жіть: «Сподіваюся, що ти зробиш все як слід», «Ти вмієш, у тебе все вийде».

Аби праця для дитини не стала тягарем

Результат діяльності важливий для дитини лише через призму її взаємин з дорослим. Формула якості виконання дитиною трудових доручень дуже проста: «Люблю тебе, відчую твою радість — зроблю! Не люблю — не зроблю». Тож дорослим, які скаржаться, що їхні діти не вміють/не хочуть працювати, слід замислитися, чи хороші взає­мини склалися між ними.

Аби дитина сприймала працю як цінність:

•     акцентуйте увагу на естетичній та моральній стороні праці;

•     розвивайте здатність дитини емоційно відгукуватись на ре­зультат праці дорослих та власної — «Як гарно прибране подвір'я», «Якою світлою та радісною видається чиста кім­ната», «Випраний одяг гарний» тощо;

•     дякуйте дитині за її працю, підкреслюйте емоційну значу­щість її результату для інших — «Як мені приємно, що...», «Мама зрадіє, коли побачить...», «Квіти будуть нам вдячні і усміхнуться...» тощо.

•     запобігайте проявам інертності, емоційної глухоти, байду­жості та бездіяльності дитини;

•     формуйте навички соціально прийнятної та схвалюваної поведінки;

•     одухотворіть практичну діяльність;

•     збагатіть емоційну сферу дитини, надайте можливість віль­но виявляти почуття.

Велике значення приділяйте середовищу, в якому розвивається дитина. Середовище — це оточення, сукупність при­родних, предметних та соціальних умов, у яких дитина зростає, опа­новує науку життя, стає компетентною особистістю з притаманними їй особливостями.

Головними в середовищі дитини є люди і їхні взаємини. Ці вза­ємини формуються в діяльності й залежать від емоційного фону її перебігу. Тому працю дітей супроводжуйте позитивними емоціями, доброзичливою вимогливістю і формуючою оцінкою.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПЕРСОНІФІКОВАНИХ ЛЯЛЬОК

Здавалося б, що нового можна дізнатися про ляльку? Проте вона знов і знов дивує своїм виховним та розвивальним потенціалом. Ця улюблена іграшка малюків може стати незамінним помічником вихователя у розвитку психосоціальних навичок дошкільників. Познайомте дітей із лялькою-персоною — і вона допоможе їм виражати свої почуття й думки, спонукатиме замислюватися над несправедливою поведінкою, навчатиме толерантності та емпатії

Лялька як персона, або Нові можливості застосування ляльки в педагогічному процесі

Педагоги дошкільних закладів постійно шукають ефективні пе­дагогічні технології, які викликали б емоційний відгук дитини та стимулювали її до активних дій. Однак розмитість виховних цілей, опора на другорядні для дитини мотиви, ігнорування сучасних тен­денцій розвитку суспільства та особливостей сприймання дитиною світу, бажання дорослих будь-що тут і зараз побачити результат — усе це негативно позначається на формуванні відповідальної само­стійної особистості — майбутнього громадянина.

Багато гострих соціальних проблем залишається поза увагою педагогів, бо, по-перше, значна частина цих проблем набула акту­альності лише останнім часом, а по-друге — бракує вітчизняних пе­дагогічних технологій, які допомогли б їх реалізувати під час роботи з дітьми дошкільного віку.

Вихователі часто не знають, як варто говорити з дітьми про людей з інвалідністю, людей із різним кольором шкіри. Педа­гоги не пояснюють, чому варто допомагати біженцям, як мож­на запобігти тендерним стереотипам, чому так важливо не до­пустити перших проявів насильницьких дій одне проти одного тощо.

Багато традиційних педагогічних підходів не дають очікуваного ефекту — діти, прослухавши розповідь вихователя чи взявши участь у бесіді, часто залишаються байдужими. До того ж часто такі розмо­ви перетворюються в надокучливе моралізування, що ніколи не при­носить користі.

Невдало використані педагогічні прийоми не лише не дають бажаного педагогічного ефекту, а що значно гірше — руй­нують довіру до дорослого, формалізують взаємини, позбав­ляють дитину впевненості в тому, що вона здатна змінювати світ навколо.

Педагогічну методику «Лялька як персона: педагогічний підхід для соціального і психологічного розвитку дитини» впровадив Усеукраїнський фонд «Крок за кроком» за підтримки Фонду Чарльза Стюарта  та Фонду «Інститут відкритого суспільства»

Методика покликана навчати дітей:

•позитивно сприймати себе в різних ситуаціях;

•шанувати свою родину та родини інших;

•співчувати, чути інших і вчитися одне в одного;

стояти за себе в ситуаціях несправедливості й упередження; переносити навички у спілкуванні з лялькою на реальні життєві ситуації.

Який вигляд має та як поводиться лялька

Методика пропонує перетворити ляльок на «маленьких лю­дей» і через ляльку будувати діалог із дітьми.

Відповідно до методики лялька, яку використовують, має бути схожа не на традиційних пупсів або Барбі, а на дитину 5-6 років. Ляльку виготовляють самі вихователі. Вони одягають її у такий одяг, який носять діти.

Діти не граються лялькою. За легендою, вона живе десь в іншо­му місці і лише періодично приходить їх навідати. Під час зустрічей лялька може:

•               розповісти про себе;

•               поцікавитися життям дітей;

•               презентувати певну життєву ситуацію;

•               попросити поради щодо радісних і не дуже ситуацій тощо.

Лялька розповідає на вухо вихователю свою історію, ставить

запитання, а він транслює її думки дітям. В одній історії лялька може розповісти про свій поганий вчинок, а в другій — як їй вдалося ви­правити ситуацію. У такий спосіб діти обговорюють будь-які питан­ня, зокрема проблеми співпраці, взаємодії тощо.

Ляльку-персону позиціонують як дитину, що має свою іс­торію життя. Як і будь-яка дитина, вона має власне ім'я, батьків, місце проживання, уподобання, інтереси. Щось у неї виходить до­бре, а щось — ні; щось вона полюбляє робити, а щось їй не подо­бається.

Діти помічають, що лялька незвичайна, тож дехто не одра­зу погоджується спілкуватися з нею, мовляв, лялька говорити не може. Вони уважно поглядають на її рот, тому вихователь спеціально повертає обличчя ляльки до свого вуха. Утім така збентеженість дітей тимчасова, й уже наступної зустрічі вони охоче вступають у діалог з лялькою.

Появі довіри до ляльки як доброго друга й співрозмовника сприяє чутливість дітей до ігрових ситуацій, готовність моделювати реальність, долати стереотипи. У розмовах із лялькою дитина завжди ніби піднімається вище себе самої, неначе намагається стрибнути над рівнем своїх звичайних суджень і умовиводів.

Які теми обговорювати

Теми для обговорення вихователь обирає із життя дітей у групі, з батьківських підказок, із суспільно важливих подій тощо. Орієнтов­ні плани-конспекти бесід із ляльками-персонами подано в журналі «Вихователь – методист» №5, 2017р., стр.13-23, журнал «Палітра педагога» №1,2017р., стр.11-12

Вихователь через ляльку може запропонувати обговорити такі теми, як-от:

•              формування «опозиції» до окремої дитини;             ,

•              неуважність дитини до своїх дідусів і бабусь;

•      насмішки дітей із немічної бабусі, яка проходила повз до­шкільний заклад;

•              ігнорування в групі новачка тощо.

Лялька стимулює дітей говорити про упередження, стереотипи, хибні уявлення. Завдяки цьому вихователь дізнається думки й пере­живання вихованців, запобігає появі проблем у майбутньому.

Під час однієї із зустрічей дошкільників із лялькою ішлося про «дівчачі» та «хлопчачі» іграшки. На початку розмови один хлоп­чина рішуче заявив, що хлопчики в жодному разі не мають бра­ти до рук ляльок, готувати їм їжу тощо, адже все це мають роби­ти дівчатка. Згодом діти почали розповідати ляльці про свої ігри та іграшки. Відтак торкнулися ситуацій, коли їм подобається гратися тими іграшками, з якими зазвичай граються діти проти­лежної статі. Лялька «підтримувала» розмову, ставила уточнювальні запитання, й насамкінець діти дійшли висновку, що вар­то гратися тими іграшками, які тобі подобаються.

Як організувати роботу

Лялька приходить до дітей періодично — приблизно раз на тиждень — у чітко визначений час. Діти по 6-8 осіб збираються кружка, тривалість зустрічі — до 7-8 хв. Якщо діти розділені на під­групи, бажано, щоб за день лялька зустрілася з ними всіма.

Для кожної ляльки педагоги розробляють так званий паспорт. До нього заносять її персональні дані, як-от:

•              ім'я;

•              вік;

•              склад родини — батьки, сестри і брати;

•              місце проживання;

•              уподобання тощо.

Це потрібно для того, щоб педагоги не плуталися в деталях, коли розробляють чергову історію, адже одна лялька може мандрувати по різних групах.

Для різних ляльок педагоги розробляють різні базові історії. В однієї ляльки може бути багатодітна родина, й тоді лялька матиме багато братиків і сестричок; у другої — родина, в якій тато поїхав на заробітки й буває вдома рідко, тощо.

Почати слід з однієї-двох ляльок, а далі поступово поповнювати колекцію, наприклад, такими ляльками:

•              лялька-хлопчик — з неї варто почати;

•              лялька-дівчинка;

•              лялька з обмеженими можливостями, однак не безпомічна;

•              лялька в окулярах тощо.

Ляльки можуть приїжджати здалеку або з іншого району міста. Щоразу лялька розповідає якусь історію, яка відбулася з нею яку їй розповіли або свідком якої вона стала. Відтак «намагається з'ясувати» ставлення до цієї теми дітей, «просить» поради, «обговорює» дитячі почуття в подібних ситуаціях.

Скажімо, лялька Катруся розповіла історію про те, як загубилася в супермаркеті. 

Орієнтовні запитання для обговорення:

•     Як ви гадаєте, що відчувала Катруся?

•     Катруся запитує, як би ви почувалися, якщо б з вами таке трапилося?

•     Що, на вашу думку, Катруся мала зробити?

•     Вона запитує, до кого можна звернутися по допомогу?

•     Якби ви опинилися в тому самому супермаркеті, як допо­могли б Катрусі?

Більшість історій, якими лялька ділиться з дітьми, емоційно по­зитивні. Вони можуть бути про те, якими іграшками вона любить гратися, як відсвяткувала день народження, як допомагала подрузі, як проводить вихідні тощо.

На кожні 3-5 позитивних історій має припадати по одній розмові на соціальні теми. Наприклад, можна обговорити такі питання, як-от:

•     зустріч у групі новачка — він може приїхати, наприклад, із зони проведення антитерористичної операції чи країни, де відбувається війна;

•     розв'язання конфліктів;

•     допомога тому, хто цього потребує, тощо.

Не варто очікувати від дітей однозначно конструктивних і раціональних рішень. Інколи одне питання ліпше розглядати упро­довж двох-трьох зустрічей, але не поспішати давати дітям готові по­ради. До того ж не всі проблеми однаково близькі всім дітям, однак сама розмова буде корисною для всіх. Дітям, які вступають у роз­мову й діляться своїм досвідом, важливо дати зрозуміти що їм дові­ряють, співчувають, що навколо них є люди, готові розділити їхні пе­реживання.

У педагогів-практиків можуть виникнути закономірні запитан­ня: чому саме так має розгортатися методика? У чому її виховна дія? Спробуємо відповісти. Вихователь через ляльку досягає таких ре­зультатів:

•     викликає дітей на щиру розмову;

•     підтримує намагання ділитися почуттями й переживан­нями;

•     допомагає порадою тому, хто цього потребує.

В атмосфері довіри та прийняття будь-якої точки зору діти по­чинають розуміти, що інші люди переживають щось подібне, і цими переживаннями можна ділитися. Завдання педагога полягає в тому, щоб надалі допомогти дітям переносити навички, засвоєні під час взаємодії з лялькою, на реальні життєві ситуації.

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧОМУ ТРАВМАТИЗМУ

Народження дитини приносить у сім’ю радість, нові приємні турботи. Це природно, адже діти є продовженням батьків, які покладають на них великі надії. З появою на світ маленької людини, перед батьками постають, різноманітні і складні завдання, пов’язані в подальшому, щоб їх дитина росла здоровою і вихованою.

Щоб дитина розвивалася гармонійно, була життєрадісною, щоб виросла повноцінним громадянином, вона повинна в першу чергу бути здоровою морально і фізично.

Зменшилася  кількість нещасних випадків серед дітей, але на жаль, ще й зараз вони загрожують здоров’ю, а інколи і життю дитини.

Аналізуючи причини нещасних випадків, дуже прикро усвідомлювати те, що більшості нещасних випадків можна було б запобігти. І профілактична робота буде ефективною, коли в цьому будуть брати участь батьки та громадськість. Отже, вони не тільки повинні мати чітке уявлення про причини нещасних випадків і заходи щодо їх запобігання, але й зуміти при необхідності надати правильну першу допомогу.

Термін «травма» походить від латинського слова і в перекладі воно означає «тілесне пошкодження». Пошкодження, які повторювались у певній групі населення, називається травматизмом. Під дитячим травматизмом слід розуміти сукупність раптово виниклих ушкоджень серед дітей різного віку. Травми серед дітей на жаль зустрічаються досить часто.

Дитячий травматизм має багато характерних особливостей і поділяється на:

● грудний (з моменту народження до 1 року);

● перед дошкільний (1 - 2 р.);

● дошкільний (2 – 6(7) р.);

● шкільний (6(7) - 18 р.).

На першому році життя у дитини швидко розвивається нервова система, формуються нервові рефлекси, і тому вплив навколишнього середовища позначається нароботі кори головного мозку. В цей час дитина старається пізнати навколишній світ і з великою цікавістю хоче познайомитись з усім новим, що оточує її. Дитина старається брати все в руки, і все тягне до рота.

Тому в дихальні шляхи немовлят часто попадають сторонні предмети, нерідко спостерігаються опіки стравоходу та органів дихання.

У дітей від 1 до 3 років розвивається опорно-руховий апарат, малята вчаться ходити, бігати, стрибати. Вони в цьому віці стають дуже рухливими, отже виникають травми, пов’язані з падінням дитини.

У дітей від 3 до 12 років з’являються нові інтереси, формується своє «я». Допитливість з відсутністю необхідного життєвого досвіду і навичок, невміння реально оцінити небезпеку, прагнення швидко все зробити теж нерідко призводить до нещасних випадків.

Учні старших класів у своїх вчинках стараються наслідувати старших, звершувати героїчні вчинки, які б свідчили про їх хоробрість. При цьому, не вміючи правильно оцінити свої вчинки, часто стають на хибний шлях. Щоб довести свою сміливість і самовпевненість перед іншими, підлітки, не задумуючись над наслідками, часто переходять вулицю у небезпечних місцях, чіпляються за машини, вилазять по пожежних драбинах на дахи високих будинків.

Щоб визначити характер травми та її наслідки, важливу роль відіграють і анатомічні особливості дитячого організму.

Шкіра у немовлят дуже ніжна, її дуже легко поранити. При цьому виникають гнійно-запальні процеси, фурункули, абсцеси та інше. Підшкірно-жировий прошарок, навпаки, розвинений краще і при падінні оберігає тканини й органи дітей від ушкоджень. М’язи ніжні, кістки еластичні, багаті на воду і містять в собі мало солей, окістя товще і пластичніше. Тому у дітей, значно швидше ніж у дорослих, загоюються рани, зрощуються переломи кісток, відновлюється діяльність органів.

Травматизм поділяють на побутовий, транспортний, шкільний і спортивний. Буває ще вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, родовий, нещасний випадок на воді, задушення та отруєння.

Найчастіше зустрічається побутовий травматизм. Побутовим травматизмом вважаються ушкодження, які діти отримали вдома у квартирі, у дворі чи в саду. Ушкодження при цьому найрізноманітніші, але найнебезпечніші з них - опіки полум’ям, хімічними речовинами і падіння з висоти. Причини побутового травматизму різноманітні, але найчастіше з них - це недостатній догляд батьків і за свою необережність вони іноді дуже дорого розплачуються. Такі здавалося б на перший погляд дрібниці, як залишені у доступному для малят місці голки, цвяхи, леза бритв сприяють травмуванню, а іноді і смерті дітей. Це ж стосується і газових плит, оголених дротів електромережі, відчинених вікон, сходів тощо.

Діти до трьох років дуже рухливі і цікаві. Перед ними розкривається новий незнаний світ і, прагнучи пізнати його, вони пробують предмети на дотик і на смак. Особливо їх приваблюють яскраві, блискучі, предмети, які зроблені з скла. Гра та невміле поводження із такими предметами, як голки, шпильки, цвяхи, ґудзики, монети призводять до поранень, а іноді малята і ковтають їх.

У дошкільнят і молодших учнів ушкодження можуть бути зумовлені іншими причинами. Вони рухливі і нестримані, пустують. Але вони рідко дістають травми в квартирі чи в школі тому, що авторитет дорослих є якимось бар’єром. Діти намагаються позбутися нагляду і охоче проводять своє дозвілля на повір’ї, зі своїми ровесниками, катаючись на велосипедах, самокатах, санках, лізуть на дерева, драбини, у відкриті люки. Тому необладнані дитячі майданчики, захаращені двори, відкриті люки, канави, несправні ліфти, поручні сходів, несправні велосипеди теж дуже небезпечні. Особливо небезпечними для дітей є не огороджені ділянки, де проводяться ремонті роботи. Часто діти падають з висоти – балконів, драбин, дерев, що теж призводить до тяжких травм.

Діти середнього і шкільного віку хочуть унаслідувати свої героїв з кінофільмів, які їм подобаються. Вони з захопленням граються у війну, ковбоїв, долають перешкоди, демонструючи при цьому свою відвагу, спритність, силу. Це все нерідко призводить до біди. Зараз всюди в побуті користуються газом і електроенергією, а невміле поводження з приладами теж стає причиною нещасть. Діти інколи хапаються за неізольовані проводи, оголені контакти електропроводів, вставляють в розетки, шпильки, цвяхи і нерідко дістають опіки та ушкодження тканин тіла.

Принципи запобігання побутовому травматизму різноманітні, але головним і надійним з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність, особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Потрібно застерігати дітей від пустощівна балконах, драбинах, деревах. Разом з тим, батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями. Все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Інакше дитина може вирости боягузом й безініціативним, або на зло зробить все навпаки. Не можна залякувати дитину. Буде правильніше коли ви час від часу будете розповідати про різні нещасні випадки. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їх шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку таять в собі необдумані вчинки, доводити помилковість порочних уявлень про героїзм. Допоможуть батькам в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.

Найтяжчим, з найбільшим процентом смертності, є травматизм, отриманий від автомашин, автобусів, тролейбусів, поїздів та інших видів транспорту. І знову ж таки головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли вони ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля. А призводять до цього - незнання дітьми правил вуличного руху, порушення правил користування транспортом. Надзвичайно небезпечно кататись дітям на велосипедах, мопедах, моторолерах, якщо вони не склали відповідних екзаменів на право водіння. Дорослим ні на мить не можна забувати, що діти схильні наслідувати їх.

Якщо дитина бачить, що старші порушують правила вуличного руху, легковажно ставляться до рекомендацій, то й від дитини марно вимагати чогось іншого, бо дитина перш за все бере приклад з дорослих. Лише спільні зусилля батьків, вчителів, вихователів, працівників громадських організацій зможуть забезпечити позитивний ефект у боротьбі з транспортним травматизмом.

Вчити правила вуличного руху діти повинні з переддошкільного та дошкільного віку, тобто в яслах, і дитячих садках. Заняття проводять вихователі і медичний персонал, звичайно в тісному контакті з батьками. Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: прогулянки, екскурсії по місту, бесіди, ігри та інше. Під час прогулянок та екскурсій вихователь має звернути увагу дітей на інтенсивність вуличного руху і поведінки на вулиці. Учнів молодших класів необхідно привчати ходити тільки по тротуарах з правого боку, звертати увагу на сигнал «бережись автомобіля». У тих місцях, де нема тротуарів, іти слід по лівому боці вулиці назустріч транспорту. Велику роль у боротьбі із транспортним травматизмом належить працівникам ДАІ.

 Основними причинами шкільного травматизму є недостатня виховна робота: у таких школах діти, проводять перерви як їм заманеться. Окремі викладачі нетвердо знають основи запобігання травмам або нехтують ними: допускають перевантаження спортзалів і навчальних майстерень під час проведення занять, дозволяють учням приходити на уроки у повсякденному одязі. Як і при будь-яких видах дитячого травматизму у даному разі при плануванні профілактичних заходів треба керуватись двома основними принципами: чітко налагоджена організація трудового процесу і високо освітня виховна робота.

Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому заняття спортом. Але на превеликий жаль, дитячих спортивних закладів поки що не достатня кількість і до того ж не всі батьки розуміють їх користь, вважаючи що дитина може займатися спортом і без тренера. Тому багато підлітків грають футбол, хокей, їздять на велосипедах без старших досвідчених товаришів. А обирають місця, не зовсім придатні, а часто і небезпечні: річки, захаращені двори, глибокі водойми, пустища. Тому при неорганізованому занятті спортом трапляється найбільше спортивних ушкоджень. Тому батьки повинні якомога раніше залучати дитину, до занять у спортивних добровільних товариств, на стадіонах. Цим вони її не тільки загартують, а й вбережуть від страшної небезпеки. Тай у кожному будинку знайдуться батьки, які залюбки пограють з дітьми в футбол чи хокей і в той же час будуть стежити за порядком у місцях де проводять вільний час їхні діти.

Крім описаних видів ушкоджень, буває що травматизм вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський і виробничий серед дітей зустрічається дуже рідко.

Вуличний травматизм за своїм характером дуже подібний до побутового. Це ушкодження яких зазнають на вулиці, травми від транспортних засобів. Головними причинами вуличного травматизму – недоробки халатність працівників ЖРЕПів, будинкоуправлінь, будівельних організацій. Це несправні балкони, неогороджені канави, відчинені люки тощо. Взимку особливо небезпечні великі бурульки, що звисають з дахів будинків, під час ожеледі – не посипані піском або сіллю тротуари.

Серед смертності від травматизму утоплення займає одне з перших місць. Це може статися яв влітку так і взимку. Головною причиною утоплення є невміння плавати, незнання особливостей водойм, при стрибках у воду велику небезпеку приносять підводні скелі, каміння. Взимку діти топляться, провалюючись під лід при катанні на ковзанах, або переходячи через водоймища. Головну роль у запобіганні нещасних випадків на воді відіграють товариства рятування на воді та інші громадські організації, Вони відповідають за те, що щоб для купання дітей були відведені спеціально загороджені місця, але навіть у таких місцях діти повинні бути під пильним контролем. Всі небезпечні місця для купання повинні бути огороджені і встановлені попереджувальні знаки. Взимку дороги, придатні для переїзду через річку, чи озеро, теж повинні позначатися. Ми, дорослі, зобов’язані категорично забороняти дітям кататися на ковзанах, санках по тонкій кризі.

ПАМ'ЯТКА ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ДИТЯЧОГО ТРАВМАТИЗМУ

Побутовий травматизм

• Постійно турбуйтеся про безпеку дитини вдома. Систематично виховуйте в дитині обачливість і обережність.
• Поясніть, що особливо обережним слід бути з вогнем і під час використання елек­тричних приладів.
• Застерігайте дитину від пустощів на балконах і драбинах, аби уникнути забиття та падіння з висоти.
• Не відчиняйте вікна навстіж у приміщенні, де перебуває дитина.
• Не допускайте дитину до газової або електричної плити під час приготування їжі, аби уберегти її від термічних опіків.
• Зберігайте в недоступних для дитини місцях шкідливі речовини, щоб запобігти отруєнням, опікам стравоходу та органів дихання дитини.
• Не залишайте в доступному для дітей місці голки, цвяхи, леза бритв та інші гострі предмети, щоб дитина не завдала собі шкоди.
• Облаштуйте власне помешкання та ігрову зону так, аби максимально уберегти дитину від падіння та забиття.
• Позбавтеся несправних електроприладівта ізолюйте проводи та розетки.
• Поясніть дитині, що вставляти в розетки шпильки, цвяхи, ножиці тощо небезпечно для життя.

Вуличний травматизм

• Привчіть дитину бути обережною на сходах і під час підйому та спуску міцно триматися за поручні.
• Поясніть дитині, що під час ігор з іншими дітьми слід поводитися чемно: не штовхати інших, не кидатися піском тощо.
• Не дозволяйте дитині залазити високо на дерева, драбини, споруди, щоб уберегти її від падіння з висоти.
• Поінформуйте дитину, що всі каналізаційні люки, підвали та канави слід оминати.
• Не грайте з дітьми на необладнаних або пошкоджених дитячих майданчиках.
• Перевіряйте гойдалки та спортивні снаряди на дитячих майданчиках і в парках відпочинку на справність перед катанням чи тренуванням.
• Оминайте ділянки, де проводять ремонтні роботи.
• Розкажіть дитині, що ходити під балконами будівель небезпечно через можливість падіння предметів, бурульок тощо.

Транспортний травматизм

• Навчайте дитину правилам дорожнього руху з раннього віку і постійно зміцнюйте ці знання.
• Не залишайте дітей без догляду на подвір'ї, на вулицях з інтенсивним рухом тран­спорту.
• Стежте уважно за дітьми під час їхнього катання на велосипедах, самокатах, сан­ках, роликах тощо.
• Забороняйте дітям кататися на велосипедах, самокатах, скейтах тощо на проїжд­жій частині дороги та мостах.
• Подавайте позитивний приклад дитині бездоганним дотриманням правил дорож­нього руху.
• Переходьте дорогу лише по пішохідному переходу і в спеціально призначених міс­цях, тримаючи дитину за руку.
• Звертайте увагу дитини на інтенсивність вуличного руху,світлофори, пішохідні пе­реходи, сигнал «Стережись автомобіля».
• Пояснюйте дитині правила поведінки на дорозі під час кожного перебування на вулиці.                                       
• Привчіть дитину ходити лише по тротуарах з правого боку дороги, а в тих місцях, де тротуарів немає, йти з лівого боку дороги назустріч транспорту.
• Не перетворюйте турботу про дитину на безперервні заборони та обмеження, щоб не образити її і не викликати зворотної реакції.

ЯК ВДОМА РОЗВИВАТИ ЗДІБНОСТІ ДИТИНИ

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, які забезпечують легкість і швидкість набуття знань, умінь і навичок, але не прирівнюються до них (за Б.Тепловим).

Тому чим раніше батьки почнуть розвивати здібності дитини, тим більше в неї шансів на успіх у подальшій діяльності й самореалізації.

У родині, де створені умови, що випереджають та стимулюють розвиток малюка, розширюються його можливості пізнавати навколишній світ та проявляти себе  у найрізноманітнішій діяльності.

Доведено: якщо батьки спілкуються з малюком від самого народження, сприймають його як рівного, то в дванадцять-чотирнадцять місяців він уже спілкується за допомогою слів. А у віці п’яти років стає справжнім «лінгвістом».

Кожна, навіть, зовсім буденна ситуація з життя дитини – чудова нагода для розвитку її творчих, інтелектуальних здібностей. Батькам лише треба спрямувати малюка, підштовхнути його до самостійного відкриття.

Не робіть за малюка те, що він сам може зробити, не думайте за нього, якщо він може додуматися сам.

Головне пам’ятати: незаслужена похвала може тільки завдати шкоди.

Пізнавальна потреба тому й проявляється, розвивається, закріплюється як потреба, бо разом з нею включається механізм позитивних емоцій. А без емоцій неможлива жодна потреба, в тому числі й пізнавальна.

Існує безліч ігор та вправ, які сприяють розвитку фізичних, інтелектуальних, художніх і творчих здібностей. Пропонуємо деякі з них, доступні навіть наймолодшим.

Веселий м’ячик    

Нехай малюк пострибає на місці та покаже, як стрибають м’ячики: маленькі – швидко-швидко, великі – повільніше.  

Гарний метелик     

Запропонуйте дитині, широко розкинути руки в сторони, «Підлетіти» до квітки, присісти, «скуштувати» нектару, піднятися й полетіти далі.   

Вередлива мушка  

Приготуйте «мушку» (блискучий папірець закріпіть на мотузці завдовжки 10-15 см до довгої палиці). Варто дати малюкові можливість упіймати «вередливу мушку», що кружляє  навколо нього.

Піднятися до дитини

Сьогодні, на жаль, більшість батьків, зайняті та втомлені повсякденними життєвими клопотами, неуважні до проблем своїх дітей, тож обмежують свій виховний вплив лише заборонами та проявом невдоволення поведінкою дитини. Інша крайність- занадто амбітні, не в міру заклопотані успіхами своїх дітей. У таких сім’ях вимоги до малят завищені, їхніх можливостей не знають та не розуміють. Імовірно, що такі батьки колись самі не реалізували себе в якійсь сфері діяльності й настирливо нав’язують свої нездійсненні мрії синові чи доньці. Дитині водночас наймають кількох репетиторів, щоб була ще розумнішою, навчають її музики, щоб розвинути слух, водять до танцювального класу, щоб насолоджуватися гармонією рухів, і в басейн, щоб загартовувалася, була здоровою і дужою. Здавалося б, усе добре. Але ж чи не забагато для однієї дитини?

Тож варто шукати золоту середину: намагатися піднятися до свого малюка, зрозумівши його душу, рости разом з ним і завдяки йому, виховувати його, виходячи зі здорового глузду та його індивідуальних особливостей. Потрібно розширювати свої педагогічні знання та уміння, звертатися до спеціальної літератури, встановлювати тісний і постійний контакт з педагогом, психологом, іншими батьками й разом розробляти єдину стратегію розвитку дитини.

Маємо розуміти: задатки дитини можуть не стати визначними здібностями, якщо батьки своєчасно не помітили їх, не допомогли дитині розвинутися. Тож, підтримаймо своїх дітей на шляху їх успішного зростання й особистісного становлення!

Щоб діти зростали щасливими: 10 порад

1. Поводьтеся так, щоб діти відчували себе зігрітими любов'ю й росли здатними дарувати любов.

2. Спілкуйтеся мудро й толерантно. Кожна  дитина має відчувати, що ви її приймаєте та розумієте.

3. Довіряйте дітям. Завжди цікавтеся їхньою думкою. Коли діти відчувають довіру, то намагаються виправдати сподівання.

4. Забезпечте чіткий режим і змістовне життя дітей. Це сприятиме формуванню позитивних звичок і збагатить досвід.

5. Виховуйте оптимістичне ставлення до життя. Що оптимістичніша дитина, то вона щасливіша.

6. Спілкуйтеся та взаємодійте на рівних. При цьому зважайте на вік дітей таїхній життєвий досвід.

7. Хваліть за старанність і докладне зусилля, а не за результат. Тоді діти не боятимуться помилок і охоче набуватимуть нового досвіду.

8. Прищеплюйте правильне ставлення до успіху й невдачі: успіх - результат праці та старанності, а невдача - крок до успіху.

9. Уникайте кепкування та грубощів, не принижуйте гідність дітей. Спонукайте їх доброзичливо ставитися до інших.

10. Будьте послідовними у своїх вимогах. Перш ніж висувати їх, упевніться в справедливості та обгрунтованості.

Правову культуру – дітям!

З метою виховання соціально-компетентного дошкільника в дошкільному закладі велику увагу приділяємо правовому вихованню дітей. Роботу дошкільного закладу спрямовуваємо в трьох напрямах:

•  методична та контрольно-аналітична робота з педагогами;
•  навчально-виховна робота з правової освіти дошкільників;
•  робота з батьками.

Мета навчально-виховної роботи з правової освіти дошкільників – дати дітям початкові знання про норми поведінки, формувати навички їх дотримання, відповідного ставлення до правомірних дій, вчинків, а також до правопорушень, злочинів, шкідливих звичок та інших проявів антигромадської поведінки, виховувати повагу до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку, знайомити з правилами бережливого ставлення до природи, своїх речей, предметів побуту тощо. Як відомо, провідним видом діяльності для дитини є ігрова діяльність. Гра орієнтує малюка в соціальній дійсності, виховує в нього прагнення до суспільно значущої і суспільно оцінюваної діяльності. В грі формується характер, вольові якості, відбувається «навчання життю» за певними правилами. У грі виховується позитивна самооцінка та формується на її підставі «Я»-концепція. Використовуючи різноманітні ігрові вправи, діти набагато легше засвоюють матеріал, працюють із більшим зацікавленням. У плані виховної роботи з дошкільниками доцільно проводити:

•  ігри-вправи на актуалізацію «Я»;
•  ігри-вправи, в яких дітям пропонується розв’язати ситуації з певним морально-правовим змістом;
•  дидактичні ігри, наприклад, «Порівняй героїв казок», «Яке право порушено», «Що добре, а що погано», «Східці правди (доброти, ввічливості)» та інші;
•  ігри-стратегії та сюжетно-рольові ігри.

Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими. Коли порушуються права дитини?

•  Коли немає безпеки для її життя та здоров'я.
•  Коли її потреби ігноруються.
•  Коли не задовольняються її основні потреби.
•  Коли щодо дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.
•  Коли порушується недоторканність дитини.
•  Коли завдається шкода здоров'ю дитини.
•  Коли дитину ізолюють.
•  Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім'ї рішення.
•  Коли вона не може вільно висловлювати свої думки і почуття.
•  Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.
•  Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.
•  Коли навіюють страх за допомогою жестів, поглядів, погроз фізичного покарання.
•  Коли дитину залякують, використовуючи при цьому суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, лікарню).
•  Коли порушують статеву недоторканість дитини.
•  Коли контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків, якщо на це нема рішення суду.
•  Коли використовують дитину, як засіб економічного торгу під час розлучень, поділу майна.
•  Коли дитині не надається право робити помилки.

Треба зауважити, що формування у дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки та найпростіших правових знань базується на прикладах поведінки дорослих. Тому педагогам дошкільних закладів потрібно не лише враховувати це самим, а й особливу увагу приділяти роботі з батьками. Робота з батьками охоплює коло питань з таких тем: «Виховання дітей – спільна справа батьків і педагогів», «Роль сім’ї у розвитку особистості дитини», «Дотримання прав дитини. Обов’язки батьків. Конвенція ООН про права дитини», «Вікові особливості дошкільника», «Етика стосунків у сім’ї», «Типові помилки у сімейному вихованні», «Культура спілкування», «Наскільки самостійна ваша дитина», «Щаслива сім’я. Яка вона?». Головне у співпраці з кожною сім'єю – допомогти батькам зрозуміти і сприйняти сучасні гуманістичні ідеї та орієнтири, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її всебічний розвиток. Ігнорування суб’єктивного досвіду дитини призводить до виникнення проблем у вихованні та труднощів у навчанні.

Консультація «Розвиток естетичного смаку у дітей дошкільного віку через образотворчу діяльність»

Образотворча діяльність має важливе значення для всебічного розвитку особистості. У процесі створення зображення в дитини формуються спостережливість, естетичне сприйняття, художній смак, творчі здібності. Образотворча діяльність надає можливість доступними засобами висловити емоційний стан дитини, її ставлення до навколишнього світу, вміння самостійно створювати прекрасне, а також бачити його у творах мистецтва.

Сприятливий розвиток дитячої творчості залежить від правильного керівництва з боку дорослих. Великого значення в організації образотворчої діяльності дітей набуває вміння вихователя пов’язати особливості створення художнього образу в мистецтві з власне художньою діяльністю дітей; адаптувати виразні засоби мистецтва живопису, графіки в такий вид образотворчої діяльності, як малювання; виразні засоби скульптури – в ліплення; вчити дітей створювати декоративні роботи за мотивами народного декоративно-ужиткового мистецтва, використовувати елементи конструкторських рішень архітектури у конструктивній творчості дітей.

Усі ці якості особистості необхідно розвивати уже в ранньому дитинстві, зосереджуючись на певних напрямах, добираючи засоби, форми і методи з огляду на вікові особливості дітей, передусім на особливості їх естетичного сприймання.
Динаміка становлення естетичного сприймання дошкільнят залежить від їх здатності до емоційно-естетичного переживання, яка має специфічні особливості у ранньому, молодшому, старшому дошкільному віці.
Особливості розвитку естетичного сприймання в ранньому і молодшому дошкільному віці. У цей період важливо забезпечити своєчасний розвиток чутливості сенсорного апарату дитини, сформувати емоційний відгук на сприймання найяскравіших якостей і властивостей предметів та явищ. Дитину приваблюють ритмічні рухи, музичні звуки, яскраві кольори, виразна міміка, ласкавий голос дорослого. Наприкінці другого року життя малюк починає розрізняти веселу і сумну мелодії, швидкий і повільний темп, голосне і тихе звучання музики. Ці явища пов’язані з розвитком мовленнєвого спілкування, засвоєнням етичних еталонів, формуванням ігрової та елементарної художньої діяльності (музичної, образотворчої, читання віршів тощо).
У молодшому дошкільному віці елементарна художня діяльність дитини має ознаки естетичного характеру, а її естетичний розвиток пов’язаний з індивідуальним досвідом та її інтересами. У своїх творах дитина намагається досягти образності, виявляє елементи самостійності, творчої активності.
Особливості розвитку естетичних сприймань дітей середнього дошкільного віку. У середньому дошкільному віці діти зацікавлюються настроєм творів мистецтва, помічають зв’язок між змістом твору і його виражальними засобами, починають вибірково ставитися до жанрів мистецтва і конкретних творів, порівнювати їх. Багато з них виявляють художні інтереси, прагнення до творчості, відчувають радість від створення найпростіших віршиків, пісеньок, малюнків. Дорослі повинні максимально підтримувати ранні творчі прагнення дітей, стимулювати розвиток художньо-творчої практики, дбати про збагачення дітей життєвими враженнями, досвідом у різноманітних видах художньої практики.
Особливості розвитку естетичних сприймань дітей старшого дошкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприймає твори мистецтва, у неї може розвинутися музичний слух або поетичний хист, вона виявляє здатність помічати й емоційно відгукуватися на виражально-зображувальні засоби творів мистецтва, пояснювати особливості, оцінюючи  ставиться до музичних, літературних, малярських творів.
Важливе значення в естетичному розвитку старших дошкільників має розвиток уяви, яка забезпечує формування естетичних переживань і творчої діяльності дитини.

Художні здібності виявляються у дітей дошкільного віку індивідуально у різний час і в різних формах. Тому помилково поділяти їх на здібних і нездібних до художньої творчості. Безумовно, природні задатки дітей відіграють у художньому вихованні значну роль, однак без систематичного навчання розвиток їх сповільнюється.
Дитяче образотворче мистецтво має суспільний напрям. Значення занять зображувальною діяльністю для морального виховання полягає в тому, що в процесі цих занять у дітей виховуються морально-вольові якості: потреба та вміння доводити розпочату справу до кінця, зосереджено та цілеспрямовано займатися, допомагати товаришу, долати труднощі і т. п. Зображувальна діяльність повинна використовуватися для виховання доброти, справедливості, для поглиблення тих благородних почуттів, які у них виникають.

Заняття малюванням розвивають дитину в цілому, прилучають її до найголовнішого – процесу творчості. Тільки в малюванні діти із самого початку вільні від обмежень (знання нотної грамоти у музиці, уміння виразити свою думку в літературі), і тому малювання з усіх видів художньої творчості їм найближче. Малювання прискорює процеси розвитку просторового мислення, образного бачення, розвиває розумові здібності, спостережливість дітей, відчуття гармонії.

На заняттях із ліплення емоційні переживання викликає скульптура, хоча вона переважно позбавлена барвистості, зате більше діє формою, лінією, фактурою. Скульптура має велике значення для виховання та навчання дітей дошкільного віку. Вона сприяє розвитку зорового сприйняття, пам’яті, образного мислення. Скульптура, як і інші види зображувальної діяльності, формує естетичний смак, розвиває почуття прекрасного.

Важливий засіб у формуванні творчої активності дітей – це використання творів образотворчого мистецтва в оформленні побуту, в процесі навчання та самостійної діяльності. З цією метою підбираються твори усіх жанрів побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін.).

Успішне протікання зображувальної діяльності та формування інтересу до неї передбачає створення матеріальних умов, а саме:

• забезпечити заняття різноманітними художніми матеріалами для зображувальної діяльності;
• підібрати наочний матеріал (твори образотворчого мистецтва, ілюстрації з книг та ін.);
• обладнати куточок (центр) для самостійної зображувальної діяльності.

Важливе значення має створення позитивного емоційного тла, пов’язаного з діяльністю. Значною мірою цьому сприяє різноманітність форм попередньої роботи:

• спостереження і вивчення предметів і явищ навколишньої дійсності;
• читання художньої літератури;
• розглядання творів образотворчого мистецтва;
• цілеспрямований перегляд лялькових спектаклів, прослуховування музичних творів;
• проведення аналізу дитячих робіт, виконаних на попередніх заняттях;
• створення перед заняттям і на занятті проблемних ситуацій;
• підготовка матеріалу до заняття, попереднє обговорення теми, розподіл обов’язків для виконання колективних робіт на ін.

До ефективних педагогічних умов розвитку творчих здібностей дошкільників засобами образотворчої діяльності належать:

• моделювання педагогічного процесу з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей малят;
• інтеграція різних видів діяльності дітей;
• розвиток у дітей спостережливості, збагачення словника, навчання різних технік і способів зображення;
• ознайомлення дітей з етапами творчого пошуку;
• забезпечення всіма необхідними матеріалами для самостійної образотворчої діяльності дітей;
• використання продуктів дитячої образотворчої діяльності для подарунків малятам і рідним, для прикрашання інтер’єру приміщення ДНЗ, для виставок, ігор тощо.

Вихователі повинні максимально підтримувати ранні творчі прагнення дітей, стимулювати розвиток художньо-творчої практики, дбати про збагачення дітей життєвими враженнями. Формування естетичного переживання стимулює потребу в естетичній діяльності.

Отже, творчість – важлива складова системи виховання, в ній узагальнено весь життєвий досвід дитини – чуттєвий, ціннісний, моральний, естетичний, пізнавальний, трудовий. Вона лежить в основі успішного засвоєння нових знань, умінь та навичок, саме тому так важливо сформувати у дітей основи творчості.

"Без поваги, без любові до рідно­го слова не може бути ні всебіч­ної людської вихованості, ні духовної культури... "

В. О. Сухомлинський

Який педагог не хоче, щоб мовлення його вихованців було не тільки правильним, точним, а й живим, виразним, щоб діти відчували красу рідної мови і вміли користу­ватися її багатствами. У цьому допомагає ознайомлення з фольклорними творами, з художнім словом. Для педагогів "Ялинки" найпершими помічниками у навчанні дітей рідної мови є твори Василя Сухомлинського. Адже ці твори не лише демонструють вміння автора майстерно володіти словом, а й спонукають розум і почуття вихован­ців до аналізу вчинків літературних персонажів, викликають бажання їх наслідува­ти або, навпаки, чинити по-іншому, прищеплюють любов до Батьківщини, до рідної української мови. Досвідом успішного використання творів цього видатного педаго­га й письменника ділиться завідувач закладу.

Що означає поняття "мовна особистість"?

За визначенням українських лінгвістів, мовна особистість — це той носій мови, який не лише володіє сумою лінгвістичних знань, а й має навич­ки активної роботи зі словом. Мовна особистість, на думку авторів, починається з пробудження ін­дивідуальної мовотворчості, що забезпечує вільне самовираження в різних сферах людського спіл­кування. Мова шліфує, карбує думку, а оригіналь­на думка, втілена в переконливому слові, завжди знаходить визнання.

Саме таку сформовану мовну особистість педа­гога і хотів бачити в своїй школі Василь Олексан­дрович Сухомлинський. Він не уявляв собі вчите­ля, який би досконало не володів рідною мовою, рідним словом як засобом впливу на дітей, засо­бом виховання.

Тому робота над словом — це не лише стриж­неве завдання вихователя на заняттях з розвитку мовлення дітей, а й неперервний процес само­вдосконалення й саморозвитку педагога.

Над словом варто працювати постійно, при­вчаючи до цього й своїх вихованців, привертаю­чи їхню увагу до художніх висловів, цікавих обра­зів, влучних фразеологізмів чи порівнянь не лише на спеціальних заняттях, а й у повсякденні. Усе це сприяє тому, що збагачується лексика дошкільнят, вони навчаються вільно висловлювати свої думки,

складати зв язні, цікаві розповіді, зрештою, навча­ються думати.

"У руках вихователя слово — такий самий могутній засіб, як музичний інструмент у ру­ках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур у руках скульптора".

В. Сухомлинський

Читаючи твори В. Сухомлинського, наочно пе­реконуємося, які точні й гарні слова рідної мови можна вжити для опису предметів, рідної приро­ди, передачі своїх вражень, як, наприклад, доби­рати епітети не тільки в прямому їх значенні, а й у переносному (небо сумне, тривожне, радісне...). А який неперевершений майстер Сухомлинський у доборі порівняльних словесних засобів (було тяжко, як бджолі без квітки; виглядала, як вишне­вий садок виглядає соловейка тощо)\

Твори Василя Олександровича для дітей близь­кі дошкільнятам, вони ненав'язливо навчають, ви­ховують. Саме тому наші вихователі активно вико­ристовують їх у своїй роботі з дітьми. ЙОГО "уроки милування" у "школі під голубим небом" — справж­ня академія для кожного педагога.

"Я не уявляю собі, — казав видатний педагог, — виховання любові до природи без живого, трепет­ного слова".

Ось приклад того, як він проводив свої "уроки милування".

"Діти, подивімось на цю ялинку, подумаймо, як ска­зати про це гарне дерево, щоб наші слова створили яскраву картину. І щоб у цих словах у кожного було щось своє. Скажіть про цю ялинку так, щоб у ваших словах відбилась і краса вечірньої зорі, і стук дятла, і мерехтіння сніжинок... "

А ось учитель проводить з дітьми спостережен­ня за вранішнім небом. Лише вдумаймося, якими словами змальовував Василь Олександрович бар­ви неба! Скільки кольорів він назвав і як! Діти по­бачили, відчули разом з педагогом диво перетво­рення одного кольору в інший!

"Дивіться, як поступово змінюється забарвлен­ня неба над обрієм. Ви бачите кілька смужок: лілову, багрову, червоно-фіолетову, бірюзову, рожеву, голу­бу. І між ними відтінки — переливи чудових сонячних барв. Смужка біля самого обрію — пурпурова. А там, де бірюзова смужка переходить у рожеву, ви бачите народження блакиті. Це колір неба в ясний сонячний день, про яке ми мріємо і співаємо пісні. Слова, які пе­редають ці барви, такі ж гарні, як і те, що ми бачи­мо. Коли ви чуєте слово "блакить ви уявляєте небо, безмежну далечінь ланів, журавлиний ключ. Забарв­лення неба змінює сонце. Це і зветься зірницею, сві­танковою зорею, світанком

Скажіть, будь ласка, де ще діти могли б почу­ти стільки назв ранкової зорі? Стільки кольорів і відтінків?

"Хочеться порадити педагогам: якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мис­тецтвом, відточуйте слово. Шукайте в не­вичерпній скарбниці нашої рідної мови пер­лини, які запалюють вогник захоплення в дитячих очах".

В. Сухомлинський

Уже багато років наш дошкільний заклад є екс­периментальним майданчиком з вивчення спад­щини Василя Олександровича, впровадження його педагогічних ідей в освітньо-виховну роботу.

Наші педагоги пам'ятають про поради та на­станови Сухомлинського і намагаються на кожно­му занятті втілювати їх у життя. Пропонуємо кілька прикладів занять вихователів "Ялинки" з викорис­танням творів великого педагога зі збірки "Чис­та криниця".

МОНТЕССОРІ-ПІДХІД ДО МАТЕМАТИКИ

Математика, за Марією Монтессорі, — не просто запам'ятовування, це — сприйнят­тя світу. Завдання педагога — створити можливості для становлення математичних уявлень і вмінь дітей, їх самостійного навчання. Саме з цією метою вчена розробила свій унікальний матеріал, що допомагає не лише навчати математики, а й розвивати розум, соціальну та емоційну сфери.

ДОМАТЕМАТИЧНА ПІДГОТОВКА

Коли дитина вперше потрапляє до класу Мон­тессорі, вона бачить навколо безліч цікавих і привабливих матеріалів. Одне із завдань учите­ля — демонстрація алгоритмів роботи з ними.

Математика сприймається дітьми через сен­сорні відчуття. "Дитина вчиться в процесі са­мостійної діяльності з матеріалами і поступово проходить шлях від хапання до розуміння, тобто від маніпуляцій руками до розуміння суті пред­мета," — зазначала М. Монтессорі.

Саме тому зона сенсорики в Монтессорі-класі насичена різноманітними матеріалами, які сприяють розвитку всіх сенсорних відчуттів. Пе­ресипаючи крупи, переливаючи рідини, виріза­ючи різні форми, дитина несвідомо готується до сприйняття математичного матеріалу.

Завдання доматематичної підготовки у Монтессорі-класі

♦   Формування здатності дотримуватися пев­ної послідовності під час виконання дій завдяки високій алгоритмізації процесу виконання будь-якого виду діяльності.

♦   Розвиток концентрації уваги.

♦   Формування здатності доводити роботу до кінця.

♦   Формування навичок аналізу отриманих результатів, самостійного виправлення по­милок і здатності не припускатися їх надалі.

♦   Розвиток м'язів та окоміру.

♦   Збагачення сенсорного досвіду дітей, озна­йомлення їх із суттєвими якостями пред­метів.

♦   Розвиток математичних уявлень, зокрема про протилежність і відмінність, про части­ну й ціле, рівність і нерівність, про форму, величину, об'єм.

♦   Формування логічних операцій, уміння упо­рядковувати, класифікувати, знаходити за­кономірності, будувати ланцюжки, виходячи з обраних властивостей об'єктів, на основі дій з конкретними предметами.

♦   Пропедевтика виконання арифметичних операцій і виведення формул.

♦   Розширення словникового запасу завдяки введенню нових понять.

♦   Вироблення навичок навчальної діяльності.

Ось, наприклад, як відбувається доматематична підготовка під час роботи у зоні сенсорики.

Переливаючи воду з чайника у дві чаш­ки, дитина безпосередньо, так би мовити, на практиці, виконує процес ділення. Набутий досвід вона використає, коли опановуватиме цю операцію абстрактно — з числами. Крім того, спостерігаючи, як вода приймає форму посудини, малюк набуває уявлення про об'єм і форму.

Працюючи з шершавими табличками, ди­тина готує свої пальчики і розум до сприйняття вигляду цифр під час подальшої роботи з "циф- рами-шершавчиками". Крім того, тренується пам'ять, тактильний аналізатор, образне мис­лення.

МАТЕМАТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

М.Монтессорі розробила унікальний матема­тичний матеріал, за допомогою якого відбува­ється власне навчання до­шкільнят математики. Діти працюють з математичними штангами, картками, ве­ретенцями, намистинками, ланцюжками, шершавими цифрами та ін. Усі ці мате­ріали відповідають сенсомоторним потребам дити­ни. Працювати з ними діти можуть уже з раннього віку.

Після детальної презентації дитина переходить до великої кількості вправ на повторення основних дій, завдяки чому отримує можливість самостійно застосовувати результа­ти та вчиться робити узагальнення. Монтессорі- матеріал створений таким чином, щоб було чітко видно зв'язок арифметики і геометрії.

Наприклад, золотий матеріал (набір пофар­бованих у золотистий колір намистин: окремі й у низках) допомагає дитині не тільки сформувати уявлення про числа і операції з ними, а й чітко уявити одну намистинку як точку, а десяток — як відрізок.

Матеріал поділяється за кількома напряма­ми: формування уявлень про число і цифру, освоєння складу числа, поняття кількості.

Як же організовано процес навчання матема­тики у Монтессорі-класі?

М.Монтессорі говорила: "Допомога, яку має надати вчитель, полягає в тому, щоб пре­зентувати дитині матеріал, показати, як його використовувати, при цьому один-два рази виконати вправу самому".

Презентації передує серйозна підготовка педагога: адже дуже важливі точність, чіткість, послідовність демонстрації алгоритму дій, а також глибоке їх розуміння та вміння підібрати цікавий матеріал. Саме ці чинники утримують увагу дитини, це — "ключі" до роботи з матеріалом. Якщо із сенсорним мате­ріалом дітям давали змогу експериментувати, то під час презентації вчитель пропонує зразок, алго­ритм роботи, який розви­ває закладену в матеріалі сутність.

Завдання педагога — по­казувати раціональний спо­сіб дій з матеріалом, розкривати зміст матема­тичних понять.

Принципи подачі матеріалу

♦   Краса.

♦   Простота.

♦   Виокремлення поняття.

♦   Від простого до складного.

♦   Від конкретного до абстрактного.

♦   Від цілого до частин.

Так, наприклад, у зоні сенсорики діти пра­цювали з червоними штангами, ідентичними за формою і розміром синьо-червоним ма­тематичним штангам. Презентуючи матема­тичні штанги, педагог спирається на те, що під час роботи з червоними штангами діти вже отримали уявлення про довжину, тож звертає свою увагу на формування уявлення про кіль­кість.

Внутрішня логіка роботи з матеріалом поля­гає в тому, що в ній виділяється дві мети — пря­ма й непряма. Пряма мета завжди працює на зону активного розвитку дитини, непряма — на зону найближчого розвитку. Наприклад, пряма мета роботи з цифрами і кружечками — ви­вчити числовий ряд від 1 до 10, а непряма — під­готовка до засвоєння поняття парних і непарних чисел.

Структура математичної зони Монтессорі- класу відображає зміст навчального плану курсу математики як точної науки.

Навчальний план з математики за системою Монтессорі складається з 6 розділів.

Розділи курсу математики за системою Монтессорі

I.    Лічба від О до 10

Завдання цього розділу передбачають озна­йомлення з поняттями нуль, парні й непарні чис­ла; а також додавання за допомогою математич­них штанг без фактичного виконання цієї дії.

Приклади матеріалів для роботи: мате­матичні штанги (10 штанг, різні за довжиною, розділені на червоні й сині відрізки завдовжки по 10 см; дерев'яні таблички з цифрами від "1" до "10"); веретенця (2 ящики на 5 відділів, на задній стінці ящика навпроти відділів стоять картки з цифрами (у першому ящику від "0" до "4", в другому — від "5" до "9"); у кожному відділі лежить стільки веретенець, скільки вка­зує цифра (всього 45); веретенця скріплені гу­мовими кільцями; кошик; хустинка); "цифри- шершавчики" (кольорові дерев'яні таблички, на яких наклеєні цифри від "0" до "9" з шер­шавого паперу); цифри і кружечки (випалені цифри від "0" до "9" і 55 кружечків).

II.   Десяткова система

На матеріалі цього розділу діти ознайомлю­ються з багатоцифровими числами та з чотирма основними діями — додаванням, відніманням, множенням і діленням.

Приклад матеріалів для роботи — золотий матеріал (набір пофарбованих у золотистий ко­лір намистин (окремих і у низках).

III.  Лінійна лічба

На матеріалі цього розділу дитина навча­ється лічби від 0 до 1000 лінійним способом та запам'ятовує загальноприйняті назви чисел.

Приклади матеріалів для роботи: дошки Сегена (перша коробка: дві довгі дошки з на­писаними в стовпчик цифрами від "0" до "9", коробка із золотими стержнями-десятками, ко­робка із золотими стержнями, на кожний з яких нанизано від 1 до 9 намистин, дерев'яні таблички з цифрами від 1 до 9; друга коробка: дві дошки з написаними в стовпчик десятками від 10 до 90, коробка із золотими стержнями-десятками і окремими золотими намистинками), дерев'яні таблички з цифрами від "1" до "9"); дошка "100" (синя дерев'яна дошка, контрольна карта і ящик з пластинками — числами від 1-100); квадратні й кубічні ланцюжки (ланцюжки зі стержнями з на­мистин різних кольорів у певному розташуванні).

IV. Математичні операції у десятковій системі числення

Цей розділ представлений матеріалами, на яких дитина відпрацьовує виконання дій дода­вання, множення, віднімання та ділення.

Приклади матеріалів для роботи: фішки- марки (дерев'яна коробка з 6 відділами, в яких лежать різноколірні таблички з числами 1, 10, 100, 1000; зелені, сині і червоні фішки-кеглі).

V. Автоматизація навичок виконання математичних операцій

Матеріали розділу допомагають поступово запам'ятати таблиці додавання, множення, від­німання і ділення. Дитина навчається вільно ви­конувати математичні дії.

Приклади матеріалів для роботи: золотий матеріал; велика коробка з намистинками для множення, різноманітні дошки для виконання операцій додавання, віднімання, множення, ді­лення.

VI. Дроби

За допомогою матеріалу дитина отримує перше, імпресіоністичне, уявлення про ціле та поділ його на рівні частини.

Приклади матеріалів для роботи: плас­тикові дроби-кружечки або дерев'яні др би-кеглі.

Організовуючи роботу з математичним матеріалом, варто дотримуватися таких принципів.

Принципи роботи з математичним матеріалом

♦   Дітей треба навчити сприймати матема­тику не як готовий продукт, а як само­стійну діяльність людини.

♦   Слід не передавати готові знання, а від­кривати їх разом з дитиною.

♦   Шлях до пізнання лежить не через ви­вчення окремих явищ, а через відкриття зв'язків між ними.

► ♦ Головне — розуміння, а не навички.

Приклад організації роботи з "цифрами- шершавчиками"

Педагог може вводити цифри послідов­но або в будь-якому порядку. Можна по­просити дитину вибрати ті, які її найбіль­ше цікавлять. Педагог кладе дерев'яну табличку перед дитиною і повільно прово­дить по шершавій цифрі вказівним і серед­нім пальцями, повторюючи процес її напи­сання. Пропонує дитині зробити те саме і повторити назву цифри. Такі самі дії вико­нують і з іншими цифрами.

Завдяки частому повторному проведенню рукою по цифрі дитина запам'ятовує її зовнішній вигляд і спосіб написання, пов'язуючи їх у своїй свідомості з її назвою.

Відмінність поверхонь шершавого папе­ру і гладенького дерева спонукає дитину вести рукою у напрямку написання цифри, не виходи­ти за її межі — таким чином відбувається само­контроль правильності.

Математика — це пошук

Математика більше, ніж інші предмети, на­лаштована на інтелектуальний розвиток, але в контексті педагогіки Марії Монтессорі вона сприяє також емоційному, соціальному та духов­ному розвитку.

Інтелектуальний розвиток, за Монтессорі, не обмежується академічними досягненнями, вони навіть не є його кінцевою метою. У педагогіці Монтессорі головне — процес знаходження дитиною відповіді. Для дорослого важливий результат, а для дитини — процес. Вона не йде шляхом економії зусиль, вона витрачає багато енергії, працюючи на проміжний результат, ви­користовує свій енергетичний потенціал для здійснення кожного кроку в роботі.

Монтессорі називала математичний матеріал "спортзалою для математичної гімнастики", по­кликаною допомогти дитині навчитися мислити логічно й чітко.

"Увага приділяється не засвоєнню правил та методів, а основі й потенціалу, що закладений у математиці", — наголошувала вчена.

Вона прагнула розвивати мислення дітей, на­вчити їх розмірковувати чітко і лаконічно. Марія Монтессорі створила свої матеріали не для того, щоб дивувати, а для того, щоб розвивати.

"Людський розум є матема­тичним: він тяжіє до точності, до вимірювання, до порівняння. Без математичного виховання та освіти неможливо ані зрозуміти прогрес нашої епохи, ані взяти в ньому участь".

Марія Монтессорі "План дітей Землі"

Ще раз про здоров’я дитини

Стан здоров'я дитини залежить від чотирьох факторів:       

5. спадковості (20 %)
5. рівня медичного обслуговування (10 %)
5. умов середовища за проживанням (20 %)
5. способу життя (50 %)

Як бачите, шановні бабусі, здоров'я дитини багато в чому залежить від Вас. Від того, що ви робили, щоб дитина народилася здоровою, що робите, щоб зміцнити її здоров’я і, як навчаєте її здоровому способу життя.

Що ви можете зробити зараз, щоб ваша дитина зростала здоровою?

Частіше спілкуйтеся з дитиною, проводьте разом більше часу, присвятіть кілька годин на тиждень спільним заняттям фізкультурою. Менше хворіють ті діти, які мають гарні стосунки з батьками.

Намагайтеся, щоб у сім'ї було більше радості, посмішок. Сміх, радість посилюють імунну систему, позитивно впливають на нервову систему, покращують загальне самопочуття, на 50% зростає продуктивність навчання.

Зверніть особливу увагу на гігієну зору. Не давайте дітям дивитись телевізор більше 1-2-х годин на день. Потурбуйтеся, щоб на робочому місці (столі) дитини було достатнє освітлення.

Вирощуйте кімнатні квіти. Рослини очищують повітря, насичують його киснем.

Звертайте увагу на харчування дитини. На сніданок давайте дитині горіхи, родзинки, курагу - це для посилення мозкової діяльності, а також сир - для зміцнення кісток. Переконайте дитину у шкідливості чіпсів, ароматизованих сухариків і солодких газованих напоїв. Неправильне харчування призводить до хвороб: діабету, ожиріння, карієсу, гіпертонії, атеросклерозу, серцевих нападів.

Намагайтеся частіше бувати на свіжому повітрі.

Зверніть особливу увагу на поліпшення особистої гігієни. Допоможіть дитині скласти та дотримуватись режиму праці й відпочинку. Вранці дитина не повинна різко вставати з ліжка: за ніч між хребцями накопичується рідина, а тому необхідно кілька разів потягнутися, щоб дати можливість хребту «прокинутись». Біля ліжка покладіть масажний килимок із гумовими шпильками, щоб дитина кілька хвилин походила по ньому, подразнюючи активні точки на стопах.

Ці прості правила, а головне - ваш особистий цікавий і позитивний для дитини приклад, стануть першими кроками на шляху до здорового способу життя.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДОШКІЛЬНИКА В УМОВАХ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Проблема соціалізації особистості дошкільнят є однією з базових у педагогіці та віковій психології, оскільки її успішність визначає можливість особистості повноцінно функціонувати в суспільстві як активного суб'єкта. Від ступеня соціалізації залежить те, наскільки гармонійно розвиненим буде дошкільник, засвоюючи на початкових етапах процесу соціалізації норми та установки, необхідні для того, щоб стати повноцінним і рівноправним членом свого соціального середовища.

Умови і витоки успішної соціалізації особистості криються в дитячому віці, коли особливої актуальності набуває процес  перебування дитини в дошкільному  навчальному закладі  для ефективного процесу соціалізації. Вагомість підтверджується в державних освітянських документах, а саме:

Державній цільовій соціальній програмі розвитку дошкільної освіти, Національній програмі виховання дітей і учнівської молоді в Україні, Законах "Про освіту" та "Про дошкільну освіту", оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти.

        Процеси соціалізації особистості дитини були висвітлені  А.В. Луначарським, А.С.Макаренком та ін . Різні аспекти соціалізації індивіда та впливу соціального середовища на її перебіг висвітлювались в працях І.Беха, Т.Кравченко, М.Лукачевича, В.Братуся.

        У цілому ряді сучасних досліджень визначається перевага дошкільного закладу як інституту соціалізації, в якому створено умови для особистісного розвитку дитини, вправляння в соціальній поведінці, здатності пристосовуватись до оточення (Л.Артемова, А.Богуш, Т.Жаровцева, О.Кононко, Т.Поніманська та ін.)

Створення необхідних соціальних моральних та психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку — одне з основних стратегічних завдань дошкільної освіти. Адже дошкільний навчальний заклад відіграє особливу роль у процесі соціалізації дитини. Соціалізація — найбільш широке поняття, що характеризує становлення особистості. Вона передбачає не лише усвідомлене засвоєння дитиною готових форм та способів соціального життя, способів взаємодії з матеріальною та духовною культурою, адаптацію до соціуму, а й накопичення (спільно з дорослими й однолітками) власного соціального досвіду, ціннісних орієнтацій, свого способу життя.

   Отже, роль ДНЗ полягає у наступному:

*  становленні соціального досвіду, соціальної компетентності дитини;

*  опануванні культури міжособистісних взаємин та соціальних норм і ролей;

*  формуванні певної моделі соціальної поведінки, здатності бути адекватним   ситуації, вимогам та очікуванням авторитетного дорослого;

*  забезпечення емоційного благополуччя дитини в соціальному середовищі;

*  вироблені психологічних механізмів соціальної поведінки.

Задля створення оптимальних умов для успішної соціалізації дитини в освітньому просторі дошкільного навчального закладу розглянемо детальніше кожен аспект ролі ДНЗ.

      Дошкільний вік є періодом початкового формування особистості та

першого досвіду взаємодії з іншими дітьми, що в роки перебування у

дошкільному навчальному закладі набуває особливого значення, а в

подальшому визначає характер особистісного соціального пізнання дитини.

      Соціальне пізнання передбачає розвиток соціальної компетентності дитини.

      Соціально компетентну поведінку дитини старшого дошкільного віку характеризують:

*  уміння проявити волю, прийняти власне рішення;

*  здатність передбачити можливі наслідки ситуацій як вияв рефлексії;

*  вибір раціонально обгрунтованої поведінки: зрозуміти та правильно сприйняти соціальний сигнал, самокритично оцінити власну поведінку, контролювати свій стан та позбутися соціального страху в спілкуванні з іншими;

*  уміння керувати негативними, блокуючими пізнавальну активність та конструктивну взаємодію з однолітками і дорослими почуттями (ненависть, агресія, гнів), виокремлювати чинники, що ускладнюють поведінку та усувати їх;

*  самореалізація без агресивного самоствердження;

*  здатність визнавати право іншої людини на власне бачення та аргументи;

*  здатність сприймати та інтерпретувати похвалу адекватно, підтримувати сталу самооцінку;

*  уміння розпізнавати конфліктну або близьку до неї ситуацію та знаходити цивілізовані й соціальне прийнятні можливості її вирішення та задоволення власних амбіцій.

       Для набуття дитиною   навичок  міжособистісних взаємин та соціальних норм і ролей важливе значення має вміння педагога використовувати педагогічний потенціал соціальних ситуації, що виникають стихійно, і трансформувати їх у ситуації, що виховують. Це можна назвати «педагогікою моменту», коли виховання дитина отримує не під час занять, а під час взаємодії та спілкуванні з однолітками і дорослими.

      Педагоги розвивають вміння дитини регулювати свої поведінкові реакції. Для розвитку навичок моделі соціальної поведінки дитини можна застосовувати такі прийоми:

* виокремлення та розпізнавання типових форм прийнятної та неприйнятної поведінки;

*   набуття і закріплення позитивних стереотипів поведінки та способів розв'язання конфліктів;

* розвиток навичок самостійного вибору і засвоєння дитиною відповідних форм реакцій та дій у різних ситуаціях;

*   обігрування   ситуацій   з   характерними   для певної групи проблемами спілкування і поведінки дитини;

*  відгадування загадок на розв'язання конфліктних ситуацій;

*  закріплення нових форм соціального реагування тощо.

      Для успішного розвитку кожна дитина має зростати в атмосфері любові та психологічного благополуччя. Забезпечуючи емоційне благополуччя дитини в дошкільному навчальному закладі,  необхідно подбати про:

* розвиток базового почуття безпеки (відчуття спокою і захищеності, відсутності негативних переживань). Це почуття залежить від близьких людей — дорослих та однолітків, від яких дитина отримує підтримку та допомогу в складних ситуаціях. Почуття безпеки — це впевненість дитини в тому, що завжди можна знайти правильне розв'язання будь-якої проблеми та сподіватися на допомогу. Внаслідок цього дитина відчуває впевненість та довіру до інших дітей та дорослих;

* формування почуття приналежності (почуття того, що тебе розуміють і приймають, одночасне відчуття винятковості та спорідненості, схвалення та повага інших). У процесі взаємодії з іншими дітьми дитина освоює простір спілкування, демонструє характер емоційної близькості та взаємної зацікавленості, що забезпечує розвиток шляхів її соціального пізнання та позитивні взаємини з партнерами;

*  створення атмосфери емоційно-забарвленого спілкування як різновиду соціального спілкування, основаного на почуттях та емоціях його учасників (дітей і дорослих). Педагогам важливо працювати над розширенням свого педагогічного репертуару, використовувати різні комунікативні техніки: емпатичного (активного) слухання, використання «Я-повідомлень» і «Ти-повідомлень», елементів ігротерапії, казкотерапії тощо.

      Для розвитку психологічних механізмів соціальної поведінки дитини можна застосовувати такі прийоми:

*   відтворення найпоширеніших ситуацій, у яких виникають психологічні труднощі;

*  реагування на внутрішні негативні переживання дитини, що відбувалися раніше в дитячому садку або вдома;

*  створення самостійних ігор-фантазій з проекцією нових емоційних проблем та актуальних пропозицій;

*  розроблення завдань на активізацію позитивних емоційних виявів;

     Отже, успішний процес соціалізації дитини дошкільного віку як цілеспрямована і систематична робота педагогічного колективу можливий на основі такої моделі, що сприяє усвідомленню всіх її складових та дає змогу керувати соціальною ситуацією розвитку дитини в освітньому просторі дошкільного навчального закладу.

      Висновки. Узагальнюючи вище сказане, можна стверджувати про ефективність ролі дошкільного закладу в  успішній  соціалізації дитини дошкільного віку, оскільки вона забезпечує  виконання таких функцій:

*  сприяє підвищенню рівнів соціальної досвідченості дітей дошкільного віку;

*  збагачує  дошкільників необхідними знаннями соціальних норм і правил

поведінки;

* навчає  встановлювати соціальні контакти, активно взаємодіяти з

однолітками, знаходити нові способи самовираження та самоутвердження у

спільних з однолітками діях;

* сприяє оволодінню дітьми вміннями й навичками соціальної взаємодії,

розвитку саморегуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях, розвитку активності, ініціативності, самостійності, відповідальності дітей;

* збагачує  досвід батьків необхідними знаннями і практичними вміннями

задля формування позитивного соціального досвіду дитини у родині.

     Поради батькам

Пам'ятайте:

5. Покарання – моральний замах на фізичне і психічне здоров'я дитини.
5. Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
5. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
5. Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося.
6. Хоч би що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
5. Дитина не повинна боятися покарання. Найуразливіше для неї – ваше засмучення.
5. Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще розуміти один одного.
5. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих прізвиськ, допиту безапеляційних стверджень, несвоєчасних

                           Традиції фізичного виховання в Україні

Аналіз фольклорних, літературних, історичних матеріалів свідчать про те, що в Україні з найдавнішніх часів існували самобутні форми та методи фізичного вдосконалення людини.

Характерна особливість світогляду українців - асоціювання ідеалу з рослинами, тваринами, природною стихією. Наприклад, «Дівка, як ягідка», «Здоровий, як дуб» Проте народні уявлення про фізичну досконалість ґрунтувалися не лише на позитивних асоціаціях. Усім відомі приказки, в яких висміюється фізична недосконалість: «Товстий, як діжка», «Худий, аж ребра світяться». Про те, що здоров’ю надавалося першорядного значення, свідчать колядки, щедрівки, веснянки, які й сьогодні любить та цінує український народ.

За народним етикетом родичі, друзі, знайомі при зустрічі мають обов’язково запитати про здоров’я одне одного.

Свій ентогенез український народ бере від слов’ян. Давні слов’яни жили в тісній єдності з природою. Ігри, різноманітні фізичні вправи становили основу календарної обрядовості слов’ян. На ігрищах, які традиційно влаштовувалися на базарних площах, молодь прагнула показати своє вміння стріляти з лука, кидати каменів у ціль, у різних іграх, забавах. Систематичне виконання фізичних вправ, постійне піклування про своє здоров’я, вдосконалення свого тіла сприяли вихованню сильного типу праукраїнців.

Традиційні форми і засоби фізичного вдосконалення українців набули дальшого розвитку за часів Київської Русі. Легендарне «Повчання» Володимира Мономаха стало на той час втіленням передової педагогічної думки. В книзі викладено глибокі судження про основні  принципи навчання і виховання дітей, які мали значний вплив на розвиток педагогічних поглядів У Давній Русі й багато у чому випереджали свій час. Зокрема у «Повчанні» Володимира Мономаха подано універсальну систему Ведення здорового способу життя, яка передбачала продуктивну трудову діяльність, турботу про психічне здоров’я, оптимальну рухову активність. Загартування, раціональне харчування, особисту гігієну. Дітей з малих років навчали володіти зброєю, їздити верхи, розвивали в них різні фізичні здібності. Сам Володимир Мономах з дитинства займався фізичними вправами, з 13 років ходив на улови та в походи.

Великого значення надавав Володимир Мономах продуктивній трудовій діяльності, боротьбі з лінощами та постійному вдосконаленню фізичних та розумових можливостей. Основним методом формування у дітей здорового способу життя вважався особистий приклад батьків і старших, що не менш актуально і в наш час.

Продовжувач справи Володимира Мономаха – славетний Данило Галицький з раннього дитинства володів мечем, досяг великої фізичної досконалості.

Дуже велике освітнє  і виховне значення мають легенди і перекази про надзвичайну фізичну силу київських багатирів, яка гармонічно поєднувалася з моральною довершеністю. Це поєднання було і лишається виховним ідеалом і для наступних поколінь.

Увібравши в себе весь багатовіковий народний досвід, фізичне загартування запорозьких козаків стало однією з найдосконаліших систем підготовки воїнів в Європі. На Запорозькій Січі існував культ фізичної досконалості людини. Про це свідчать, факти:

1. Запорозькі козаки ніколи не вибирали старшинами фізично не досконалих людей.

2. Свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ.

3. Одним із основних критеріїв переходу молодика до «істинного запорожця» була висока фізична підготовленість.

4. Велика кількість легенд та переказів про надприродні можливості козаків.          

Велике оздоровче значення мали різноманітні народні ігри та забави, які були тісно пов’язані з календарними обрядами і святами. Прихід весни наші предки зустрічали веснянками (хороводи, танки). Улітку на свято Івана Купала дівчата і хлопці розкладали поблизу річки або озера багаття. Кожний прагнув очиститися купальським вогнем, бо звичай був такий, а ще це була нагода поуправлятися у стрибках через вогонь, перевірити власні вольові якості.

Для загартування і підготовки організму дітей до складних випробувань долі з давніх-давен широко використовувалися оздоровчі сили природи. Про цілющі властивості сонця знали ще давні слов’яни. В яких побутував звичай виносити хворих з хати – на свіже повітря під прямі або розсіяні сонячні промені. Дуже полюбляли наші предки лазні. Про їхні за гартувальні можливості писав ще в 945 р. літописець Нестор. Лікувальною вважали і уранішню росу. Порізавши палець, косар обов’язково мав промити рану росою. Щоб не пріли ноги, ходили босоніж до схід сонця. Колись дівчата спеціально вставали удосвіта, щоб умитися росою і стати рум’яними. На Поліссі був поширений цікавий звичай «збирати росу», що зберігся ще з дохристиянських часів і був пов’язаний з святом святого Юрія. Селяни збирали росу, якою кропили одне одного, бажаючи міцного здоров’я. Потім росу збирали у пляшки, аби загоювати рани протягом року.

Велике значення для збереження здоров’я має особиста гігієна. Мудрість народу ще з прадавніх часів ввела компоненти гігієни у традиції, звичаї та обряди. Так, на ніч закривали посудини з їжею, відро з водою(«щоб туди не потрапив чорт»), заборонялося витиратися всім одним рушником («щоб не посваритися»). Не можна було виходити з хати не вмившись. Деякі профілактичні заходи в народі окреслювалися формулою «гріх». Гріх вважалося їсти яблука до Спаса (19 серпня). Справді, вживання нестиглих плодів могло призвести до шлункових захворювань. Заборонялося купатися, «доки зозуля закує, а соловейко защебече», що теж виправдано, оскільки вода на той час ще не досить прогрілася.

Так поступово на Україні склалася досить ефективна система фізичного виховання, тісно пов’язана з обрядами та звичаями народу, що значною мірою сприяло збереженню та виживанню українців.