Відповіді на питання щодо перевірки знань 

з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності

1.Види навчання та перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб і працівників.

Відповідно до ПОЛОЖЕННЯ про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України( наказ МОН від 18.04.2006 року №304):

1. Під час прийняття на роботу і в процесі роботи посадові особи та інші працівники установ та закладів освіти проходять інструктаж, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки в разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій відповідно до Типового положення.

2. В установах та закладах освіти навчання працівників з питань охорони праці проводиться у вигляді складової частини навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності, при цьому кількість годин і тематика навчання з питань охорони праці має відповідати Типовому положенню. Навчанню і перевірці знань підлягають усі без винятку працівники установ та закладів освіти з урахуванням умов праці та їх діяльності (педагогічної, громадської тощо).

Посадові особи установ та закладів освіти, діяльність яких пов’язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу та періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності за участю профспілок.

3. Керівники установ та закладів освіти, керівники та спеціалісти служб охорони праці або особи, які є відповідальними за організацію роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності, інші працівники установ та закладів освіти, які є членами відповідної постійно діючої комісії з перевірки знань в установах та закладах освіти, один раз на три роки проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності.

4. Перевірка знань посадових осіб та інших працівників установ та закладів освіти з питань цивільного захисту, охорони праці, безпеки життєдіяльності здійснюється відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці, пожежної, радіаційної безпеки тощо, додержання яких входить до їхніх функціональних обов'язків.

5. Особи, які суміщають професії, проходять інструктаж, навчання і перевірку знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності з основних професій і з професій за сумісництвом.

6. Державний секретар, перший заступник та заступники Міністра освіти і науки, які є відповідальними за організацію роботи з охорони праці, керівник служби охорони праці Міністерства освіти і науки України, керівники та викладачі кафедр охорони праці закладів вищої освіти проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці у Головному навчально-методичному центрі Держпраці та навчальних центрах, які належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України і надали територіальному органу Держпраці декларацію відповідності їх матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки (далі - навчальні центри).

Перевірку знань з питань охорони праці цієї категорії посадових осіб проводить комісія, створена за наказом Держпраці.

7. Заступник Міністра освіти і науки Автономної Республіки Крим, який є відповідальним за організацію роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності, керівники, їх заступники, спеціалісти з охорони праці органів управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівники, їх заступники, спеціалісти з охорони праці установ та закладів освіти, члени комісій з перевірки знань з питань охорони праці цих установ та закладів освіти проходять навчання з охорони праці, безпеки життєдіяльності згідно з наказом Міністерства освіти і науки України.

8. Навчання з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності працівників, зазначених у пункті 7 цього розділу, проводиться відповідно до Типового положення та згідно з навчальним планом і програмою навчання працівників установ та закладів освіти з безпеки життєдіяльності.

Програма навчання керівників, заступників - 36 годин, спеціалістів з охорони праці та викладачів кафедр охорони праці - 72 години.

9. Керівники, заступники керівників районних (міських) органів управління освітою, закладів професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладів освіти, а також спеціалісти, викладачі з охорони праці, безпеки життєдіяльності проходять навчання у закладах післядипломної педагогічної освіти.

10. Навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності керівників закладів дошкільної, позашкільної та середньої освіти, їх заступників, відповідальних за охорону праці, педагогічних та інших працівників, які викладають питання безпечного ведення робіт або проводять інструктажі з охорони праці, безпеки життєдіяльності, а також працівників місцевих органів управління освітою проводиться на базі методичних підрозділів відповідних органів управління освітою або в закладах освіти та навчальних центрах, визначених місцевими органами управління освітою.

11. Усі інші посадові особи та працівники установ та закладів освіти проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності безпосередньо в установах та закладах освіти, їх структурних підрозділах за місцем роботи обсягом не менше 20 годин.

12. Перевірку знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності посадових осіб та інших працівників установ та закладів освіти проводять комісії, створені за відповідними наказами:

Міністерства освіти і науки України - посадових осіб, зазначених у пункті 7 цього розділу;

обласних органів управління освітою - посадових осіб, зазначених у пункті 9 цього розділу;

місцевих органів управління освітою - посадових осіб та інших працівників, зазначених у пункті 10 цього розділу;

установ та закладів освіти - посадових осіб та інших працівників, зазначених у пункті 11 цього розділу.

13. Перевірка знань посадових осіб та інших працівників з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності в установах та закладах освіти здійснюється комісією, склад якої затверджується наказом цих установ чи закладів освіти. Головою комісії призначається керівник або його заступник, до службових обов’язків якого входить організація роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності. У разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх очолюють керівники відповідних підрозділів чи їх заступники.

До складу комісії установи та закладу освіти входять спеціалісти служби охорони праці, представники юридичної, виробничої, технічної служб, представник профспілки, уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці. До складу комісії установи та закладу освіти залучаються викладачі охорони праці, безпеки життєдіяльності закладу освіти, які проводили навчання (за їх згодою).

Комісія вважається правочинною, якщо до її складу входять не менше трьох осіб.

14. Усі члени комісії мають пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності у порядку, установленому Типовим положенням та цим Положенням.

15. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності працівників складається членами комісії з урахуванням місцевих умов та затверджується керівником установи чи закладу освіти.

16. Формою перевірки знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності працівників є тестування, залік або іспит. Тестування проводиться комісією за допомогою технічних засобів (автоекзаменатори, модульні тести тощо), залік або іспит - за екзаменаційними білетами у вигляді усного або письмового опитування, а також творчої роботи.

17. Результати перевірки знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності працівників заносяться до протоколу засідання комісії з перевірки знань працівників з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності (додаток 1).

18. Особам, які під час перевірки знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності виявили задовільні результати, видається посвідчення про перевірку знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності (додаток 2). При цьому в протоколі та посвідченні в стислій формі зазначається перелік основних нормативно-правових актів з охорони праці, питань безпеки життєдіяльності, виконання конкретних видів робіт, в обсязі яких працівник пройшов перевірку знань. Видача посвідчень про перевірку знань працівникам, які проходили навчання в установі та закладі освіти, є обов'язковою лише для працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки.

19. У разі незадовільних результатів перевірки знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності працівники протягом одного місяця проходять повторну перевірку знань.

20. Не допускаються до роботи працівники, які не пройшли навчання і перевірку знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності.

21. Організаційне забезпечення роботи комісії з перевірки знань (організація проведення перевірки знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності, оформлення, облік і зберігання протоколів перевірки знань, оформлення і облік посвідчень про перевірку знань тощо) покладається на установу та заклад освіти, де проводилось це навчання. Термін зберігання протоколів перевірки знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності - не менше 5 років.

22. Позачергове навчання і перевірка знань працівників з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності проводяться під час переведення їх на іншу роботу або призначення на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності.

2. Порядок проведення спеціального навчання з питань охорони праці у закладі освіти.

1. Працівники установ та закладів освіти, безпосередньо зайняті на роботах, зазначених у Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженому наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за № 232/10512, та Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 23 вересня 1994 року № 263/121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 січня 1995 року за № 18/554, проходять щороку спеціальне навчання і перевірку знань відповідно до Типового положення.

2. Порядок проведення спеціального навчання з питань охорони праці визначається Типовим положенням.

3. Спеціальне навчання працівників установ та закладів освіти з питань охорони праці проводиться як безпосередньо за місцем роботи, так і в навчальному центрі.

У разі здійснення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації в установах та закладах освіти спеціальне навчання є складовою зазначеної професійної підготовки.

4. Спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться в установі чи закладі освіти за навчальними планами і програмами, які розробляються з урахуванням конкретних видів робіт, виробничих умов, функціональних обов’язків працівників і затверджуються наказом (розпорядженням) керівника.

5. Стажування, дублювання і допуск до роботи працівників установ та закладів освіти, які виконують роботи підвищеної небезпеки, проводяться відповідно до Типового положення.

6. Перевірка знань з питань охорони праці після проведення спеціального навчання проводиться:

комісією, що створюється за наказом керівника установи чи закладу освіти, якщо навчання проводилось в установі чи закладі освіти;

комісією відповідного територіального органу Держпраці за участю відповідних профспілок, якщо навчання проводилось у навчальному центрі.

До складу комісії з перевірки знань з охорони праці залучають осіб, які пройшли навчання та перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці та мають посвідчення.

3. Організація проходження спеціального навчання і перевірки знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці у спеціальному навчальному центрі.

Спеціальне навчання — щорічне вивчення працівниками, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою або там, де є потреба в професійному доборі, вимог відповідних нормативно-правових актів з охорони праці (розділ 1 НПАОП 0.00-4.12-05). Окрім терміна «спеціальне навчання» може використовуватися термін «спеціальна підготовка». Так, для працівників електроенергетики під «спеціальною підготовкою» розуміють додаткове навчання працівників, які мають спеціальну освіту (повну вищу, базову вищу, професійно-технічну) для їх підготовки до виконання своїх функціональних обов’язків (Положення про спеціальну підготовку і навчання з питань технічної експлуатації об’єктів електроенергетики, затверджене наказом Міністерства палива та енергетики України від 9 лютого 2004 р. № 75, ГНД 34.12.102-2004).

Окрім того, «робітники, робота яких пов’язана з авіаційним, автомобільним, морським, річковим, залізничним транспортом, виконанням підривних робіт, зберіганням і застосуванням вибухових матеріалів та отруйних речовин, обслуговуванням підйомно-транспортного устаткування, котельних установок, апаратів і посудин, що працюють під тиском, або зайняті на інших роботах, для яких чинними правилами та інструкціями встановлено особливі вимоги виконання, … повинні мати відповідний документ, що засвідчує завершену та успішну спеціальну підготовку до виконання цих робіт та своєчасну перевірку знань з охорони праці» (розділ «Загальні положення», п. 8 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності», затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. № 336).

Відповідно розділ 2.1 Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів (НПАОП 40.1-1.21-98) вказує на те, що спеціальне навчання і перевірка знань необхідні для осіб, які залучаються до виконання спеціальних робіт, під якими розуміють роботи, до яких ставлять додаткові (підвищені) вимоги безпеки праці.

Необхідність проходження працівниками спеціального навчання визначається нормативними документами, наприклад:

осіб, залучених до робіт на висоті (п. 1.3 Правил охорони праці під час виконання робіт на висоті, НПАОП 0.00-1.15-07);

осіб, які забезпечують виробничі процеси на об’єктах електроенергетики (п. 2.8 розділу ІV Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 13 лютого 2012 р. № 91);

осіб, які залучаються до обслуговування посудин, що працюють під тиском, холодильних установок та їх засобів автоматизації (розділ 7.2.1 Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, НПАОП 0.00-1.59-87; п. 2.2 Правил будови і безпечної експлуатації фреонових холодильних установок, НПАОП 0.00-1.51-88; розділ 2, додаток 2, додаток 16 Правила будови і безпечної експлуатації аміачних холодильних установок, НПАОП 29.23-1.04-90);

осіб, залучених до робіт з підвищеною пожежною небезпекою (частина 5 статті 40 Кодексу цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 р. № 5403-VI).

4. Відповідальність роботодавця або уповноваженого ним органу за порушення вимог законодавства у сфері охорони праці.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб, органів державного нагляду і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної і кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність. Дисциплінарна відповідальність накладається у вигляді догани, звільнення з роботи Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Одним з конкретних порушень законодавства про охорону праці, за яке роботодавець або уповноважений ним орган має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності, є ухилення останнього від проходження обов'язкового медичного огляду У цьому випадку роботодавець або уповноважений ним орган зобов'язаний також відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати

Адміністративна відповідальність. До адміністративних порушень можна віднести протиправні дії чи бездіяльність, спрямовані на створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок Адміністративна відповідальність регулюється Кодексом про адміністративні правопорушення і реалізується у вигляді накладання штрафів на працівників і, зокрема, службових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян - роботодавців чи уповноважених ними осіб

Матеріальна відповідальність. Підставою для такої відповідальності на працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вина працівника (умисел або необережність), протиправні дії (бездіяльності) працівника, а також наявність причинного зв'язку між виною, протиправними діями працівника та завданою шкодою Існують різні види матеріальної відповідальності

5.Сфера дії Закону України «Про охорону праці».

Стаття 4. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на організації роботодавців та їх об'єднання всіх рівнів, а також на утворені ними органи. З питань, не врегульованих цим Законом, діяльність організацій роботодавців та їх об'єднань регулюється Законом України "Про об'єднання громадян".

Цей Закон не поширюється на об'єднання громадян, що створені і діють в порядку, визначеному іншими законами України.
Повна назва організації роботодавців чи об'єднання організацій роботодавців повинна містити слово "роботодавець" або похідні від нього слова.
Визначення "організація роботодавців", "об'єднання організацій роботодавців" та похідні від них можуть використовувати лише ті організації та їх об'єднання, які створені і діють відповідно до цього Закону.

6. Вимоги до транспортних засобів, які беруть участь у дорожньому русі.

Стаття 20. Вимоги до транспортних засобів і частин до них

Конструкція та технічний стан транспортних засобів, а також їх частини мають відповідати вимогам, порядок визначення яких установлює Кабінет Міністрів України, та забезпечувати:

безпеку людей, які користуються транспортними засобами чи беруть участь у дорожньому русі;

відповідність нормам стосовно викидів забруднювальних речовин, парникових газів, електромагнітних завад, рівню шуму та інших чинників негативного впливу на людину та довкілля;

запобігання пошкодженню транспортними засобами доріг та їх облаштування;

ефективне використання енергетичних ресурсів, частин і експлуатаційних матеріалів;

захист від незаконного використання транспортних засобів та запобігання пошкодженню вантажів;

збереження властивостей безпеки від моменту виготовлення транспортного засобу до його утилізації;

відповідність іншим вимогам законодавства.

Транспортні засоби та частини до них повинні відповідати вимогам нормативної і конструкторської документації та мати маркування для їх ідентифікації.

Технічні вимоги до обладнання, що встановлюється на таксі, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

До перевезень пасажирів автобусами у нічний час (з двадцять другої до шостої години), крім тих, що використовуються на маршрутах загального користування в режимі регулярних пасажирських перевезень, допускаються автобуси, обладнані контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв.

{Статтю 20 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4950-VI від 07.06.2012}

До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються транспортні засоби, на які є документи, що підтверджують їх відповідність вимогам щодо безпеки руху та екологічної безпеки країн, на територію яких передбачено в'їзд, ліцензія на перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та/або небезпечних відходів (тільки для транспортних засобів перевізників-резидентів), а також національні реєстраційні документи, документи стосовно страхування, номерні та розпізнавальні знаки.

{Частина статті 20 в редакції Закону № 4621-VI від 22.03.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 222-VIII від 02.03.2015}

Причепи та напівпричепи, які використовуються для міжнародних перевезень вантажів, можуть мати реєстраційні документи, номерні та розпізнавальні знаки іншої держави, у якій вони зареєстровані.

Конструкція та технічний стан транспортних засобів, які використовуються при виконанні міжнародних перевезень, мають відповідати вимогам законодавства України та іноземної держави, дозвіл на проїзд територією якої одержав власник транспортного засобу.

У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень небезпечних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним цією статтею, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються в порядку, встановленому уповноваженим органом.

У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень швидкопсувних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним цією статтею, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються в порядку, встановленому уповноваженим органом.

На території України повинні виконуватися вимоги встановлення та використання на транспортних засобах, які призначаються для міжнародних перевезень, контрольних приладів (тахографів) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, передбачені законодавством країн, на території яких виконуються перевезення.

7. Вимоги до електричних світильників у виробничих, складських приміщеннях з наявністю горючих матеріалів.

Щоб електричне освітлення сприяло успішному виконанню робіт, що проводяться у приміщеннях, воно повинне відповідати багатьом вимогам, найбільш важливі з яких вказуються нижче. Вимоги до промислового освітлення: 1. Робітник повинен добре бачити місце своєї роботи, оброблювану деталь і розташовані навколо робочого місця частини приміщення. Для цього на робочому місці і у всьому приміщенні повинно бути достатньо світла, або, як це прийнято називати, повинна бути створена необхідна для даних умов роботи величина освітленості на робочому місці й у приміщенні. Для різних робіт і приміщень спеціальними нормами встановлені мінімальні значення освітленості. 2. Світильники, що освітлюють приміщення і робочі місця, не повинні чинити на очі робітників сліпучої дії, що може відбуватись при неправильному виборі типів світильників, недостатній висоті їхнього підвісу або невдалому розміщенні світильників у приміщенні. 3. Вирішальне значення для багатьох виробництв має правильний вибір типів джерел світла; це відноситься до цехів, де потрібно таке електричне освітлення, при якому різні кольори та їх відтінки розрізнялися б настільки добре, як при природному (денному) освітленні. 4. Для багатьох робіт важливо, щоб світло спрямувалося на робоче місце. Крім того, одні роботи вимагають м'якого, розсіяного світла, інші – чітко направленого освітлення, іноді під цілком визначеним кутом. Отримання необхідного напрямку світла досягається застосуванням світильників різних типів і правильним їхнім розташуванням у приміщенні. 5. Світильники у виробничих приміщеннях повинні бути розташовані так, щоб вони створювали рівномірну освітленість всього приміщення (або частини приміщення, для якої нормується ця величина освітленості). Велика нерівномірність освітлення приводить до освітлення деяких ділянок приміщення зі значно більшою освітленістю, ніж потрібно, що порушує 5 м'який характер освітлення і викликає перевитрату енергії. 6. Протягом усього часу роботи освітлення величина освітленості не повинна часто і різко змінюватися. Зовсім неприпустимі коливання освітленості від перепадів напруги в освітлювальній мережі, викликаних, наприклад, пуском потужних електродвигунів або роботою електрозварювальних апаратів; такі коливання напруги дуже несприятливо позначаються на зорові працюючих, викликаючи втому зору і зниження продуктивності праці. 7. Типи світильників, встановлюваних у приміщеннях, повинні відповідати не тільки світлотехнічним вимогам, відзначеним раніше, але також відповідати умовам середовища у приміщенні. Тут треба враховувати такі фактори, як наявність у приміщенні підвищеної вологості, пилу, диму, кіптяви, пожежо- і вибухонебезпечних речовин і газів, виділення у вигляді газів, пари і пилу речовин, які згубно діють на світильники. 8. Необхідно створювати умови зручного обслуговування електричного освітлення, зокрема, подбати про вільний доступ до світильників для зміни перегорілих ламп і очищення відбивачів і скла від пилу і бруду. Якщо врахувати перераховані вимоги до електричного освітлення виробничих приміщень, можна намітити такий перелік питань, які необхідно вирішувати при розробці світлотехнічної частини проекту освітлення.

8. Випробування при прийнятті на роботу. Документи, на підставі яких оформлюється прийом на роботу. Переведення на іншу роботу.

Згідно зі статтею 26 Кодексу законів про працю України (КЗпП) при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування працівника під час прийняття на роботу належить до додаткової умови трудового договору. Така умова вводиться сторонами незалежно від кваліфікації та досвіду особи, яка приймається на роботу. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу:

• осіб, які не досягли вісімнадцяти років;

• молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;

• молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

• осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;

• інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.

Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Для встановлення випробування працівнику необхідна його згода. Якщо працівник не погоджується з пропозицією роботодавця на встановлення випробування, вважається, що сторони не досягли умов для укладення трудового договору в цілому. Відсутність такої згоди особи, яка працевлаштувалась на роботу, за умов укладення трудового договору може кваліфікуватися як порушення законодавства про працю, адже порушується принцип договірного характеру праці. Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Про умову встановлення випробування при прийнятті на роботу зазначається у заяві працівника або трудовому договору (при укладенні його в письмовій формі), а також таку умову зазначають у наказі про прийняття на роботу. Відсутність відповідної умови у зазначених документах дає підстави вважати, що працівника прийнято на роботу без випробування.

Умова про випробування встановлюється за угодою сторін трудового договору, але тривалість встановлюється роботодавцем у межах максимальних строків встановлених законом. Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, — шести місяців, при прийнятті на роботу робітників — одного місяця. Спеціальним законодавством може передбачатись більш триваліший період встановлення випробування. Строк початку випробування обчислюється з першого дня роботи працівника. Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній. Продовження строку випробування в такому випадку є правом роботодавця, а не його обов’язком. Порядок обчислення строку визначено статтею 241-1 КЗпП. Продовження строку випробування оформлюється наказом роботодавця, про що повідомляється працівник.

Випробування працівнику встановлюється лише при прийняті на роботу, і не може передбачатись як умова до моменту укладення трудового договору. Згідно з вимогами статті 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог частини другої статті 26 КЗпП у період випробування на працівника поширюються всі вимоги і гарантії законодавства про працю, передбачені для працівників, у т. ч. з оплати праці. Встановлення під час прийняття на роботу умови випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається відповідно до вимог законодавства про працю, не є підставою для ненарахування та невиплати заробітної плати за виконану ним роботу. Відповідно до статті 21 КЗпП уклавши трудовий договір з найманим працівником роботодавець зобов’язаний виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, а працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. Засвідчення успішного проходження випробування працівником не потребує обов’язкового оформлення наказу роботодавця.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, роботодавець протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Підставою для звільнення працівника є фактичні докази того, що працівник не виконує або неналежно виконує покладені на нього трудовим договором обов’язки. Тобто звільнення має бути мотивованим, і пов’язуватись саме з його невідповідністю роботі, на яку його прийняли. У наказі про звільнення та в трудовій книжці працівника має бути зазначено, що працівник звільняється як такий, що не витримав випробування, з посиланням на статтю 28 КЗпП. Розрахунок із звільненим працівником по належним від підприємства коштам, у т. ч. грошової компенсації за невикористану відпустку за період роботи, проводиться у день звільнення.

Згідно з умовами статті 43-1 КЗпП розірвання трудового договору у випадку незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу, віднесено до звільнення з ініціативи роботодавця, що не потребує згоди профспілки. Водночас, судова практика з даного питання вказує, що при випробуванні працівник вважається прийнятим на роботу, але з умовою, що укладений з ним трудовий договір буде розірвано, якщо він не пройде випробування. Тому розірвання відповідно до статті 28 КЗпП трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято (рішення ВСУ від 18.08.2010 № 6-25307св09). Відповідно, у разі звільнення працівника з роботи за статтею 28 КЗпП на нього не поширюються гарантії встановлені частиною третьою статті 40 КЗпП про недопустимість звільнення працівника з роботодавця в період тимчасової непрацездатності.

Відповідно до вимог статті 232 КЗпП питання про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу підвідомчі безпосередньому розгляду у районних, міських чи міськрайонних судах. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а у разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити строк.

Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно із законодавством.

9. 9.Відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух.

Адміністративна відповідальність

Заходи адміністративного впливу до порушників найбільш поширені. Вони застосовуються відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних з дорожнім рухом у межах санкцій, передбачених Кодексом за їх вчинення.

Суб'єктами цих адміністративних правопорушень є фізичні деліктоздатні особи (громадяни України, іноземці і особи без громадянства), які досягли 16-річного віку.

У більшості випадків порушення правил дорожнього руху, за які настає адміністративна відповідальність, мають формальний склад, і для накладення санкції достатньо встановлення факту порушення правил, норм і стандартів щодо безпеки руху та експлуатації транспорту. Як і для інших правопорушень з формальним складом, установлення причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням та настанням чи можливим настанням шкідливих наслідків є необов'язковим.

Санкції за порушення правил дорожнього руху накладаються органами внутрішніх справ (у тому числі працівники підрозділів МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху), а у разі, якщо передбачено оплатне вилучення ТЗ, громадські роботи, позбавлення прав керування ТЗ, адміністративний арешт, санкції накладаються судом.

Кримінальна відповідальність

Якщо порушення Правил дорожнього руху призвели до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, при якому загинули або були травмовані люди, або вчинено інші злочини на дорозі, особи, винні в цьому, притягаються до відповідальності згідно Кримінального кодексу.

Цивільно-правова відповідальність

Цивільне законодавство передбачає, що з особи, дії якої призвели до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, залежно від характеру і обставин порушення, може бути стягнута повна або часткова сума завданої матеріальної та моральної шкоди (глава 82 ЦК України).

Транспортний засіб належить до джерела підвищеної небезпеки, тому власник (водій) транспортного засобу може нести матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду цим транспортним засобом (ст. 1187 ЦК).

10. Відповідальність працівників за порушення вимог законодавства у сфері охорони праці.

За порушення нормативно-правових актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці винні особи притягаються до відповідальності згідно законів.

Робітники, у разі невиконання ними вимог безпеки, викладених в інструкціях з безпечних методів робіт за професіями, залежно від характеру порушень, несуть відповідальність у дисциплінарному, адміністративному або кримінальному порядку.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Адміністративна відповідальність регулюється Кодексом про адміністративні правопорушення і передбачає накладення на службових осіб, громадян-власників штрафів у розмірі від 2 до 14 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, завданих підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку або профзахворювання.

Посадові особи підприємств або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, винні у порушенні вимог законодавства про охорону праці, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, притягаються до кримінальної відповідальності: штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до 2-х років. А якщо ці порушення спричинили загибель людей, то посадові особи можуть бути позбавлені волі на термін до 7-ми років.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють служби охорони праці (додаток 1), державні органи з нагляду за охороною праці, з питань радіаційної безпеки, з питань пожежної безпеки, з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, громадських об'єднань, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

11. Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я.

Стаття 11. Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я

Власник зобов'язаний вiдшкодувати працiвниковi шкоду, заподiяну йому калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язкiв, у повному розмiрi втраченого заробiтку вiдповiдно до законодавства, а також сплатити потерпiлому (членам сiм'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсiї та iншi доходи, одержуванi працiвником, не враховуються.

Розмiр одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо вiдповiдно до медичного висновку у потерпiлого встановлено стiйку втрату працездатностi, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомiсячного заробiтку потерпiлого за кожен процент втрати ним професiйної працездатностi. У разi смертi потерпiлого розмiр одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирiчного заробiтку працiвника на його сiм'ю, крiм того, не менше рiчного заробiтку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася пiсля смертi. Якщо нещасний випадок трапився внаслiдок невиконання потерпiлим вимог нормативних актiв про охорону працi, розмiр одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспiлкового комiтету пiдприємства, але не бiльш як на п'ятдесят процентiв. Факт наявностi вини потерпiлого встановлюється комiсiєю по розслiдуванню нещасного випадку. Власник вiдшкодовує потерпiлому витрати на лiкування (в тому числi санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобiв, по догляду за ним та iншi види медичної i соцiальної допомоги вiдповiдно до медичного висновку, що видається у встановленому порядку; подає iнвалiдам працi, включаючи непрацюючих на пiдприємствi, допомогу у вирiшеннi соцiально-побутових питань за їх рахунок, а при можливостi - за рахунок пiдприємства. За працiвниками, якi втратили працездатнiсть у зв'язку з нещасним випадком на виробництвi або професiйним захворюванням, зберiгається мiсце роботи (посада) та середня заробiтна плата на весь перiод до вiдновлення працездатностi або визнання їх у встановленому порядку iнвалiдами. У разi неможливостi виконання потерпiлим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити вiдповiдно до медичних рекомендацiй його перепiдготовку i працевлаштування, встановити пiльговi умови та режим роботи. Якщо власник не має можливостi працевлаштувати на своєму пiдприємствi осiб, якi частково втратили працездатнiсть, але не стали iнвалiдами, вiн зобов'язаний вiдрахувати цiльовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятостi населення кошти у розмiрi середньорiчної заробiтної плати працiвникiв за кожне нестворене робоче мiсце для таких осiб. Працевлаштування цих осiб здiйснюється державною службою зайнятостi населення. Час перебування на iнвалiдностi у зв'язку з нещасним випадком на виробництвi або професiйним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсiї за вiком, а також до стажу роботи iз шкiдливими умовами, який дає право на призначення пенсiї на пiльгових умовах i у пiльгових розмiрах.

12. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, у разі смерті потерпілого.

Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;

{Абзац п'ятий частини першої статті 1200 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018}

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

2. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

13. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника, у разі стійкої втрати працездатності.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105, Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду від 27.04.2007 №24 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007 року за №715/13982 (далі – Порядок) у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, робочі органи виконавчої дирекції Фонду зобов’язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які мають на це право:

1) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

3) щомісячну страхову виплату в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого (далі – щомісячна страхова виплата);

4) страхову виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу нижчеоплачувану роботу;

5) страхову виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;

6) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;

7) відшкодування вартості ритуальних послуг, пов’язаних з похованням померлого.

Особам, які в установленому законом порядку добровільно застрахувалися від нещасного випадку (далі – добровільно застраховані особи), у разі настання страхового випадку страхові виплати призначаються робочими органами виконавчої дирекції Фонду.

Кошти для здійснення страхувальником виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю потерпілого, доплати до середнього заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я, при тимчасовому переведенні його на легшу роботу, а також на поховання та пов’язані з цим ритуальні послуги виділяються Фондом на підставі заяви-розрахунку. Інформація, внесена страхувальником до заяви-розрахунку, підтверджується підписами керівника та головного бухгалтера, які є відповідальними за її достовірність.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди – члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

14. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

15. 15.Правила користування водопінним вогнегасником.

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі що виникла, називається пожежегасінням. Важливе значення в системі пожежегасіння має вибір найраціональніших способів та засобів припинення горіння згідно з ДБН В 2.5-13-98 “Пожежна автоматика будинків і споруд”

Основою пожежегасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння:

– припинення доступу окисника (О2, F2, Cl2) або його зниження до величин, за яких горіння неможливе;

– охолодження зони горіння нижче температури запалення;

– розведення горючих речовин негорючими (досягається введенням інертних газів та пари ззовні);

– інтенсивне гальмування швидкості хімічної реакції у полум’ї (вводяться галоїдно-похідні речовини, які припиняють екзотермічну реакцію, наприклад, бромистий етил, фреон та ін.);

– механічне відривання полум’я потужним струменем газу або води;

– створення вогнеперешкоди (створення умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного).

Реалізація cпocoбiв припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння.

Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів:

– для охолодження зони горіння – вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота;

– для розбавлення горючого середовища – діоксид вуглецю, інертні гази, водяна пара;

– для ізоляції вогнища – піна, пісок пожежестійкі тканини, азбест, брезент;

– для xiмічного гальмування горіння – брометил, хладон, спеціальні порошки;

Вода має декілька фізико-хімічних властивостей, що зумовлюють її вогнегасні властивості, серед них можна виділити наступні:

– поглинає велику кількість тепла завдяки випаровуванню (для випаровування 1 кг води витрачається 2258,5 кДж тепла) i утворює парову хмару, яка перешкоджає доступу кисню і, змішуючись iз горючими газами, що виділяються при горінні, розводить їх, утворюючи суміш, не здатну до горіння;

– висока технологічна стійкість (розкладання на кисень та водень відбувається за температури 1700°С) дає змогу використовувати воду для гасіння більшості горючих матеріалів та рідин.

Не рекомендується гасити водою цінні речі, обладнання, книги, документи та інші предмети, що приходить під виливом води до непридатного стану.

Піна – це колоїдна дисперсна система, яка складається iз дрібних бульбашок, заповнених газом (утворюються iз розчинів поверхнево-активних речовин i стабілізаторів).

До вогнегасних властивостей піни відносяться наступні:

–низька теплопровідність;

–перешкоджає випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання;

–охолоджувальні властивості.

Важливими характеристиками піни є її стійкість i кратність – відношення об’єму піни до об’єму піноутворюючої рідини. Низькократними пінами гасять вогонь на поверхнях, пінами середньої кратності (до 100) – рідини, високократні піни (100-150 та більше) використовують для об’ємного гасіння, витіснення диму, ізоляції технологічних установок від впливу теплових потоків. Пінні вогнегасники використовують для гасіння тліючих матеріалів, горючих рідин. Однак, їх не можна застосовувати для гасіння устаткування, що знаходиться під напругою, для гасіння сильно нагрітих або розплавлених речовин, а також речовин, які вступають з водою в хімічну реакцію, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла і розбризкуванням горючої суміші. Також пінні вогнегасники не підходять для гасіння речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (бавовна, піроксилін і тому подібне), горючих металів (натрій, магній). Ще один недолік пінних вогнегасників — вузький температурний діапазон: від +5°С до +50°С.

16. Правила користування вуглекислотним вогнегасником.

Якщо ви не знаєте, як користуватися вуглекислотним вогнегасником, рекомендуємо поглянути на етикетку. Цей тип пристрою забороняється використовувати для ліквідації загоряння матеріалів, які горять навіть без допуску повітря. Для початку вам необхідно зірвати пломбу і витягнути чеку. Направте прилад таким чином, щоб речовина покривало всю площу загоряння. Далі поверніть спеціальний маховик або натисніть на важіль.

Відстань викиду досягає 3 метрів, при цьому всередині вміщується до 4 літрів спеціальної речовини з великим вмістом СО2. Таке обладнання повинно зберігається в легкодоступних ділянках на видному місці, а співробітники повинні вивчити правила, як користуватися вогнегасником з вуглекислотним розчином. Важливо дотримуватися температурного режиму при зберіганні, щоб поблизу не було опалювального обладнання та інших нагрівальних елементів.

17. 17.Джерела опромінювання людини.

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел радіації. Радіоактивні елементи природного походження присутні всюди в навколишньому середовищі. У великих обсягах утворюються штучні радіонукліди, головним чином як побічний продукт на підприємствах оборонної промисловості й атомної енергетики. Потрапляючи в навколишнє середовище вони здійснюють впливи на живі організми, у чому і полягає їхня небезпека. Для правильного оцінювання цієї небезпеки необхідно мати чітке уявлення про масштаби забруднення навколишнього середовища, про необхідність мати виробництво, основним або побічним продуктом якого є радіонукліди, і про можливі втрати, пов'язані з відмовою від такого виробництва, про реальні механізми дії радіації, наслідки її дії, і існуючі міри захисту.

Всі джерела радіації можна поділити на такі групи:

• природні джерела, які дають середні річні ефективні дози опромінення 2 мЗв (мілізіверти);

• джерела, які використовуються у медицині, середньостатистичні дози опромінення від який за рік складають близько 0.4 мЗв;

• радіоактивні опади, які приблизно дають за один рік дозу, що дорівнює 0.02 мЗв;

• атомна енергетика, доза опромінення від якої складає за рік 0.001 мЗв.

Більшість з цих джерел такі, що уникнути опромінення від них практично неможливо, тому що вони є природними джерелами радіації.

Це перш за все:

• джерела земного походження, внутрішнє опромінення від який складає 1.325 мЗв;

• джерела земного походження, зовнішнє опромінення від який складає 0.35 мЗв;

• космічне зовнішнє опромінення, що складає 0.35 мЗв;

• космічне внутрішнє опромінення, яке значно менше й наближено складає 0.015 мЗв.

Люди в основному опромінюються двома способами – зовнішнім і внутрішнім. Радіоактивні речовини (РР), які перебувають поза організмом, опромінюють його зовні. У цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. Але радіоактивні речовини можуть виявитися і у їжі, і у воді, і у повітрі і потрапити усередину організму разом з їжею, водою або через органи дихання. Такий спосіб опромінення називається внутрішнім. Зупинимось дещо детальніше на цих видах опромінення.

18. Дати повний перелік видів робіт, небезпечних для життя та здоров'я, оскільки створюють загрозу зараження інфекційними хворобами, до виконання яких не допускаються здобувачі освіти в процесі самообслуговування.

1. Не ходити у магазини;

2. Не мити під’їзди;

3. Не працювати на подвір’ї;

4. Не мити посуд за іншими

19. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Крім загальних підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, статтею 41 Кодексу законів про працю України, для певних категорій працівників визначені додаткові підстави за яких вони можуть бути звільнені з роботи.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому становищі та виконують специфічні функції не властиві іншим категоріям працівників. Дії чи бездіяльність таких працівників можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави так і суб’єктів господарювання.

Вдаючись до характеристики додаткових підстав розірвання трудового договору з деякими категоріями працівників слід виходити з різних процедур (порядків) звільнення працівників, що застосовуються до того чи іншого випадку.

Стосовно першої підстави розірвання трудового договору.

Пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі-Кодекс) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

20. Допомога в разі удару та синдрому тривалого здавлювання.

До закритих ушкоджень належать такі травми, під час яких не виникає пошкодження шкірних покривів тіла і слизових оболонок. Це, як правило, забиття, вивихи, розтягнення м'язів і зв'язок.

Забиттям називається пошкодження тканин, що не супроводжується порушенням цілісності шкірних покривів. Тяжкість травмування визначається величиною, масою, формою предмета, яким був нанесений удар, силою удару, віком постраждалого, місцем травми та опором тканини. Найменш стійка тканина -- підшкірна жирова клітковина. У разі забиття завжди порушується цілісність кровоносних і лімфатичних судин, інколи нервів.

Ознакою забиття є біль, набряк у місці травмування, поява синця, гематоми. Для зменшення болю та попередження місцевого крововиливу до місця травми необхідно прикласти холодний компрес, пузир з льодом тощо. Під дією холоду кровоносні судини звужуються, що зменшує крововилив. Рекомендована стискувальна пов'язка. Через 2--3 дні після забиття слід застосувати теплові засоби, що прискорить розсмоктування крові, яка встигла вилитися у тканину.

Серед теплових засобів найчастіше застосовують місцеві зігрівальні ванни та компреси. Для зігрівального компресу шматок тканини, складений у кілька разів, змочують у спирті, горілці або камфорній олії, викручують і прикладають до шкіри. Поверх вологого шару кладуть поліетиленову плівку чи пергаментний папір більшого розміру. Все це прикривають товстим шаром вати і фіксують бинтом. Такий компрес тримають 6--8 год. Знявши його, шкіру протирають спиртом.

Під час великих катастроф (землетрусів, аварій на транспорті та ін.) люди можуть опинитися у завалі, бути затиснуті металевими і бетонними конструкціями тощо. У таких випадках може виникнути так званий синдром тривалого здавлювання чи травматичний токсикоз. Він зумовлений всмоктуванням у кров токсичних речовин, які є продуктами розпаду розтрощених м'яких тканин.

Якщо людину знайшли у завалі, насамперед слід обстежити місце завалу і вжити заходи для її звільнення. Витягати потерпілого можна тільки після того, як прибрані всі предмети, що його здавлювали. На рани накладають стерильні пов'язки. Якщо кінцівки мають синюшний колір, холодні й сильно травмовані, на них накладають джгут, але не сильно затягують, щоб не порушити кровообіг. Це уповільнить розповсюдження кров'ю токсичних речовин з розтрощених ділянок. Якщо кінцівки теплі на дотик, можна обмежитися стискувальною пов'язкою. Після цього хворому дають знеболювальний засіб, а за його відсутності -- 50 мл горілки. Травмовані кінцівки іммобілізують шинами навіть у разі відсутності переломів.

З перших хвилин подання допомоги рекомендується дати потерпілому гарячий напій (чай, каву з невеликою кількістю соди). Сода сприяє відновленню кислотно-лужної рівноваги, а велика кількість рідини -- виведенню токсинів з організму з сечею.

21. Допомога при укусах бджіл (ос, джмелів), змій.

Перша допомога при укусі змії.

У перші хвилини після укусу варто спробувати відсмоктати частину отрути з рани. Кров'янисту рідину, що відсмоктується, треба відразу ж спльовувати. Відсмоктування не можуть робити люди, у яких у роті є язви та ранки. Потім з підручних матеріалів на уражену кінцівку накладають шину і вживають заходів для екстреного транспортування потерпілого в лікувальну установу. Під час транспортування на місце укусу рекомендується класти холод, давати якомога більшу кількість рідини, щоб зменшити концентрацію отрути в організмі та сприяти його виділенню із сечею.

Раніше існувала думка про необхідність припікань, надрізів, накладання джгута. Зараз така думка вважається неправильною. Припікання лише збільшує рану, сприяючи її нагноєнню, але не знищує отрути, надрізами ж не завжди вдається викликати сильну кровотечу, тому що в отруті присутні речовини, що викликають швидке згортання крові, а саме місце укусу сильно травмується. Перетягування джгутом кінцівки також не може призупинити проникнення отрути в організм, оскільки він поширюється не по кровоносним, а по лімфатичних судинах.

Якщо є шприц і ліки для ін'єкцій, то найбільш радикальним методом лікування буде миттєве введення протиотрутної сироватки, а також серцево-судинних засобів.

«ЩО РОБИТИ ПРИ  УКУСІ  БДЖІЛ, ОС?»

В останній час збільшилась кількість людей, які звертаються за медичною допомогою після укусу бджоли або оси, так що ця проблема сьогодні дуже актуальна.Бджоли нападають на людину виключно в цілях самозахисту. Потерпілому необхідно витягти з рани жало, щоб менше отрути попало в кров. На відміну від бджіл, оси після нападу не вмирають. Найбільш небезпечні укуси шершнів і джмелів - представників найбільшого роду ос. Вони боляче вжалюють, а їх отрута - сильний алерген. До того ж під час укусу самка комахи відкладає під шкіру людини личинку, яка викликає запалення. Для здорової людини укус комахи безпечний, але є категорія людей, яким слід уникати нападу ос. Це, в першу чергу, алергіки і астматики. Отрута оси на деяких людей діє як найсильніший алерген. Має значення і місце укусу. Якщо він потрапив в область грудної клітини, живота, а також в голову, наслідки можуть бути більш важкими, ніж при укусі в ногу або руку. Дуже небезпечні укуси в область ротової порожнини. Це може відбутися якщо ви відкусили, наприклад, яблуко або шматочок кавуна, на якому сиділа оса. Такий укус часто призводить до набряку дихальних шляхів і смерті від задишки.

Як же захистити себе від укусів бджіл, ос?

Ми приваблюємо до себе бджіл не тільки солодощами і фруктами, але й ... одягом. Бджолам подобаються яскраві кольори, а також квітчастий візерунок. Осам подобаються гнилі фрукти, солодкі страви і напої. Не допускайте, щоб вдома псувались продукти, відро для сміття завжди тримайте закритим. Якщо поблизу з'явились бджоли або оси, уникайте різких рухів - предмет, який повільно рухається, непомітний для комах і не провокує їх.
Не ходіть босоніж або у відкритому взутті по траві, будьте пильні біля кущів, які квітнуть. Перед тим як понюхати букет, переконайтесь, що на квітах немає комах.
Приваблює ос і бджіл різкий запах поту і квіткова косметика. Щоб не подразнювати комах, намагайтесь пахнути літом нейтрально. Вікна вдома відчиняйте з заходом сонця, коли всі бджоли і оси повернулись до своїх гнізд.

Перша допомога при укусі бджоли, оси.

В першу чергу постарайтесь вилучити отруту із ранки, потім охолодіть ужалене місце, прикладіть примочку з розчином солі або соди (десертна ложка на півсклянки води). Навколо ранки можна нанести гормональну мазь або антигістамінний гель. Прийміть антигістамінний засіб, а також глюконат кальцію (по одній таблетці чотири рази на день). Якщо в укушеного розвивається набряк лицевих тканин, бронхоспазм, прискорюється серцебиття, з'являються судоми, біль у попереку, суглобах, області серця, слід негайно викликати “швидку допомогу ”.

22. Допомога при укусах гризунів, тварин, що можуть переносити хворобу «сказ».

Сказ – це смертельно небезпечний вірус, що передається людям через слину інфікованих тварин під час укусу. Він нагадує застуду, але потім з’являються лихоманка, головний біль, нудота, блювання, неспокій, підвищене слиновиділення, важкість ковтати і відмова від води, безсоння, галюцинації, параліч. Спершу сказ не проявляється, але коли хвороба стане помітною, буде уже пізно. 

Тому якщо вкусила тварина, не можна зволікати — треба негайно звертатися по медичну допомогу і вимагати вколоти протирабічну вакцину. Це прискорить розвиток імунної відповіді, потрібної для нейтралізації віріонів. Такий спосіб лікування сказу винайшов французький науковець Луї Пастер. Інкубаційний період вірусу сказу в людини складає 1-3 місяці, хоча можливий розвиток хвороби за тиждень чи за рік. Тож для формування імунітету є певний час.

23. Допуск до роботи з електрикою. Групи електробезпеки. Наряд - допуск. Вимоги до стану електропроводки.

До роботи з електрикою допускаються особи, які:

• пройшли навчання на перевірку знань «Правила безпечної експлуатації електроустановок» з присвоєнням відповідної групи (1-5);

• пройшли медичний огляд.

• Особи, які допускаються до роботи з електрикою, проходять медичний огляд при влаштуванні на роботу і 1раз на рік при обслуговуванні діючих електроустановок.

• Роботи на електроустановках проводяться за нарядом або розпорядженням. Наряд-допуск — це письмове розпорядження на виконання роботи, викладене на спеціальному бланку, де визначений зміст, місце, час початку і закінчення роботи, необхідні заходи безпеки, склад бригади і особи, які відповідають за безпечне виконання роботи. Розпорядження — це усне завдання на безпечне виконання роботи.

• Для безпечного виконання роботи здійснюються такі організаційні заходи:

• видання наряду або розпорядження;

• призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт;

• підготовка робочого місця та допуск до роботи;

• нагляд під час роботи;

• перерви в роботі.

• До початку роботи виконуються технічні заходи щодо підготовки робочого місця: необхідні відімкнення, перевірка відсутності напруги на струмопровідних частинах, встановлення заземлення, наявність плакатів, інструкцій тощо.

• До роботи з електрикою не допускаються особи, молодші 18 років. Учні, студенти, які проходять виробничу практику або навчання і не досягли 18-річного віку, працюють з електрикою під постійним наглядом кваліфікованого працівника обмежений час, що визначений навчальним планом.

24. Електротравми та перша допомога при таких ураженнях.

Електротравма - особливий вид травм, що виникають в результаті впливу електричного струму. Це пов'язано з тим, що електрична енергія надає кілька ефектів одночасно. Як внутрішніх, так і зовнішніх.

Залежно від сили, напруження і тривалості впливу струму, стану організму, факторів зовнішнього середовища, місця проходження петлі струму та інших факторів можуть виникати різні види електротравм. Проходячи через організм, електричний струм викликає ряд впливів - опіки окремих ділянок тіла і внутрішніх тканин, порушення фізико-хімічного складу крові, розрив тканин і переломи кісток, порушення внутрішніх біоелектричних процесів.

Що слід робити при ураженні електричним струмом:

1. Зупинити дію електричного струму (звільнити від контакту з носієм струму). Слід пам'ятати про те, що доторкатися до постраждалого можна тільки після знеструмлення електричної мережі або в спеціальному ізольованому костюмі (резинових рукавицях та ін..). Інакше, можливе ураження струмом людини, яка надає першу допомогу. Для безпеки рекомендують видалити проводи з тіла постраждалого дерев'яним предметом (дошкою) перемістити тіло в безпечне місце взявши його за краї одежі.

2. Провести реанімаційні заходи при наявності показань до них (при ознаках клінічної смерті).

3. Накласти сухі асептичні пов'язки на ділянки опіків.

4. Негайно доставити потерпілого в стаціонар спеціалізованого закладу.

ПРИ БУДЬ ЯКИХ ТЕРМІЧНИХ ПОХОДЖЕННЯХ СЛІД НЕГАЙНО ВИКЛИКАТИ БРИГАДУ ШВИДКОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ЗА НОМЕРОМ 103

25. Забезпечення пожежної безпеки при проведенні культурно-масових заходів у закладі освіти.

Приміщення, в яких проводяться масові заходи, повинні мати не менше двох евакуаційних виходів, які слід постійно утримувати в справному стані.

Культурно-масові заходи мають проводитися:

• у будівлях І і II ступенів вогнестійкості – в приміщеннях будь-якого поверху;

• у будівлях III-V ступенів вогнестійкості – тільки в приміщеннях першого поверху, при цьому захисні конструкції всередині приміщень мають бути оштукатурені або оброблені вогнезахисною сумішшю. Проведення культурно-масових заходів у підвальних і цокольних приміщеннях не дозволяється. Поверхи в приміщеннях, де проводяться культурно-масові заходи, повинні мати не менше двох розосереджених евакуаційних виходів.

У приміщеннях, що використовуються для проведення культурно-масових заходів, не дозволяється:

• використовувати віконниці та вікна для затемнення приміщень;

• обклеювати стіни і вікна шпалерами і папером;

• застосовувати горючі матеріали, не оброблені вогнезахисними сумішами, для акустичної обробки стін і стель;

• зберігати бензин, гас та інші легкозаймисті і горючі рідини;

• зберігати майно, інвентар та інші предмети, речовини і матеріали під сценою чи помостами, а також у підвалах, розміщених під приміщеннями;

• застосовувати предмети оформлення приміщень, декорації та сценічне обладнання, виготовлене з горючих синтетичних матеріалів, штучних тканин і волокон (пінопласту, поролону, полівінілу тощо);

• застосовувати відкритий вогонь (факели, свічки, феєрверки, бенгальські вогні тощо), використовувати хлопавки, застосовувати дугові прожектори, влаштовувати світлові ефекти із застосуванням хімічних та інших речовин, які можуть викликати загорання;

• установлювати стільці, крісла тощо, конструкції яких виконано з пластмас і легкозаймистих матеріалів, а також ставити приставні стільці у проходах залу;

• установлювати на дверях евакуаційних виходів замки та інші запори, що важко відкриваються;

• установлювати на вікнах глухі грати.

Підлоги приміщень мають бути рівними, без порогів, східців, щілин і вибоїн. У разі різниці рівнів суміжних приміщень у проходах мають влаштовуватися пологі пандуси.

Усі горючі декорації, сценічне оформлення, а також драпірування, які застосовуються на вікнах і дверях, мають піддаватися обробці вогнезахисними сумішами із складанням акта у двох примірниках, один з яких передається замовнику, а другий зберігається в організації, яка проводила просочення.

2. Вимоги до проведення масових заходів.

Відповідальними за забезпечення пожежної безпеки під час проведення культурно-масових заходів (вечорів, спектаклів, концертів, кіносеансів, новорічних ялинок тощо) є керівники закладів, установ, організацій. Керівники закладів та установ зобов'язані проводити перевірку якості вогнезахисної обробки декорацій і конструкцій перед проведенням кожного культурно-масового заходу.

Під час проведення культурно-масовоґо заходу з дітьми мають невідступно бути черговий викладач, класні керівники чи вихователі. Ці особи повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки і порядок евакуації дітей у разі виникнення пожежі і зобов'язані забезпечити дотримання вимог пожежної безпеки під час проведення культурно-масового заходу.

26. Забруднення атмосфери, води, земель та прогноз забруднення, науково-технічні проблеми природокористування, провідні екологічно допустимі технології.

Нинішня екологічна ситуація в Україні, яка формувалась впродовж тривалого часу через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природних геосистем, характеризується як кризова. Територія України відзначається надмірним техно- і антропогенним навантаженням на природне середовище та високим ступенем його забруднення.

Промислове навантаження на довкілля від викидів підприємств у розрахунку на 1 кв. км площі країни становить близько 6,5 тонн, на душу населення – більше ніж 80 кг на рік. В Україні ще не напрацьований серйозний досвід у сфері утилізації відходів: переробляється всього 5-10% сміття, решта накопичується у вигляді захоронень на полігонах, які стають об’єктами екологічної небезпеки.

Масштаби змін природного середовища залежать від двох основних факторів: інтенсивності прояву речового складу забруднювачів та здатності природи до самоочищення.  Тверді, рідкі й газоподібні викиди забруднюючих речовин поступають у всі компоненти природи: воду, ґрунт, атмосферне повітря. Найбільше викидів здійснюється в атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються в інші компоненти природи, підвищуючи тим самим уже існуючий у них рівень забруднення.

У процесі довготривалої дії забруднювачів погіршуються чи порушуються основні природні, соціально-економічні функції природного середовища. Це ускладнює життя всіх живих організмів, а особливо негативно впливає на стан здоров’я та тривалість життя людей.

27. Загальні положення Закону України «Про охорону праці». Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

• - пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;

• - повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

• - підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;

• - обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• - використання економічних методів управління охороною праці;

• - комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

• - запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;

• - інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• - співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;

• - міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри. Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці. Виходить щомісячний журнал "Охорона праці". Великими накладами видаються нормативно-правові акти, наочні посібники, навчальна, довідкова та інша література з охорони праці. При Держгірпромнагляді створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з найважливіших питань охорони праці.

28. Загальні положення Правил пожежної безпеки для освітніх закладів та установ системи освіти України.

Правила пожежної безпеки  поширюються на:

1) навчальні заклади всіх типів і форм власності, що належать до сфери управління МОН (дошкільні, загальноосвітні, позашкільні, професійно-технічні, вищі, заклади післядипломної освіти);

2) установи системи освіти України, що належать до сфери управління МОН (бібліотеки, навчально-методичні центри, кабінети тощо).

У навчально-виробничих майстернях, центрах підготовки навчальних закладів України діють правила пожежної безпеки відповідної галузі (авіаційні, морські, гірничодобувні вищі та професійно-технічні заклади тощо).

2. Ці Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки до будівель, споруд, прилеглих до них територій, приміщень, іншого нерухомого майна, обладнання, устаткування навчальних закладів та установ системи освіти (далі - заклади та установи) незалежно від типів і форм власності, що належать до сфери управління МОН, і є обов’язковими для виконання вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, аспірантами, докторантами, керівниками, педагогічними, науковими, науково-педагогічними, технічними працівниками, спеціалістами і обслуговувальним персоналом цих закладів та установ (далі - учасники навчально-виховного процесу).

3. Забезпечення пожежної безпеки в організаціях, на підприємствах системи освіти України здійснюється згідно з Правилами пожежної безпеки.

4. Пожежна безпека в закладах та установах забезпечується шляхом проведення організаційних і практичних заходів та використання технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечення безпеки учасників навчально-виховного процесу, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для успішного гасіння пожеж.

5. Забезпечення пожежної безпеки в закладах та установах покладається на їх власників або уповноважені ними органи, керівників (ректори, директори, начальники, завідувачі) (далі - керівники навчальних закладів та установ), керівників структурних підрозділів (факультети, кафедри, лабораторії, навчальні кабінети, цехи, склади, бібліотеки, архіви, майстерні тощо) відповідно до законодавства.

6. У разі передачі в оренду будівель та приміщень закладів та установ у цивільно-правовому договорі визначаються права та обов’язки орендаря і орендодавця щодо забезпечення протипожежного режиму та особи, які є відповідальними за порушення вимог пожежної безпеки в орендованих будівлях і приміщеннях.

7. Застосування аварійно-рятувальної, протипожежної та спеціальної техніки і обладнання для запобігання пожежам та їх гасіння, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій можливе лише за наявності сертифіката відповідності.

29. Запобіжні написи, сигнальні пофарбування.

З метою підвищення уваги  працюючих, попередження їх про можливу  небезпеку на робочому місці рекомендується фарбувати  устаткування у сигнальні кольори.

Є чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений та синій.

Червоний колір – забороняючий, означає безпосередню небезпеку. В червоний колір фарбуються сигнальні лампочки, що сповіщають про небезпеку, внутрішні поверхні огороджуючих пристроїв.

Жовтий колір – попереджуючий; означає можливу небезпеку. В жовтий колір фарбуються елементи виробничого обладнання, що представляють небезпеку; підіймально-транспортне обладнання, огородження, межі підходів до запасних і евакуаційних виходів.

Зелений колір- дає дозвіл на дію.

Синій колір – вказівний, означає виробничу інформацію.

Для кращого сприймання сигнальні кольори слід використовувати на фоні контрастних кольорів: жовтий – на чорному, зелений чи червоний – на білому.

30. Засоби регулювання дорожнього руху.

Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

31. Захисне заземлення, занулення. Його характеристика.

Захисне заземлення (англ. protective earthing, нім. Schutzerdung, f) — заземлення точки або точок у системі чи в процесі монтажу системи або в обладнанні, з метою забезпечення електробезпеки.

Захисне заземлення реалізується у вигляді спеціального електричного сполучення із землею або її еквівалентом струмовідних елементів обладнання, які не повинні перебувати під напругою, але в процесі експлуатації можуть опинитися під напругою, наприклад, у разі пошкодження ізоляції, дефектів дугогасних пристроїв,комутаційних апаратів, в аварійних випадках тощо.

Зан́улення - навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих не струмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.

Завдяки підключенню до нейтральної точки джерела всіх неструмопровідних частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування максимального струмового захисту.

Захисне заземлення і занулення виконують з метою:

•забезпечення нормальних режимів роботи установки;

•забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі струмопровідних частин;

•захисту електроустаткування від перенапруги;

•захисту людей від статичної електрики.

32. Зобов'язання керівника закладу відповідно до правил пожежної безпеки в закладі освіти.

Керівники закладів та установ з метою забезпечення протипожежного режиму зобов’язані:

визначити обов’язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних осіб за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, інженерного обладнання, а також за утримання та експлуатацію засобів протипожежного захисту, що мають бути передбачені у функціональних обов’язках, посадових інструкціях тощо;

забезпечити розробку і затвердити орієнтовний план евакуації учнів та вихованців у разі виникнення пожежі та порядок оповіщення учасників навчально-виховного процесу, що встановлюють обов’язки і дії працівників на випадок виникнення пожежі. План евакуації та порядок евакуації повинні переглядатися один раз на три роки;

розробити та затвердити інструкцію, що визначає дії працівників закладу та установи щодо забезпечення безпечної та швидкої евакуації учасників навчально-виховного процесу, за якою не рідше одного разу на півроку (в установах сезонного типу - на початку кожної зміни) проводяться практичні тренування всіх працівників;

при розслідуванні нещасних випадків, що трапилися внаслідок пожежі в закладах та установах, керуватися Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, та Положенням про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 31 серпня 2001 року № 616, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 грудня 2001 року за № 1093/6284 (зі змінами);

забезпечити своєчасне виконання заходів пожежної безпеки, запропонованих органами державного нагляду у сфері пожежної безпеки і органами державної виконавчої влади у межах їхньої компетенції.

33. Зобов'язання адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно  від форм власності та господарювання, до штатів яких входять водії.

Адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, до штатів яких входять водії, зобов'язана:

організовувати обов'язкове страхування кожного водія на випадок нещасної події;

організовувати роботу водіїв згідно з чинним законодавством, режимом праці і відпочинку;

запроваджувати заходи, спрямовані на зниження напруженості праці і втомлюваності водіїв;

організовувати харчування водіїв у робочий час;

забезпечувати водіїв санітарно-побутовими приміщеннями і обладнанням, а також приміщеннями для здійснення лікувально-профілактичних заходів;

організовувати з участю місцевих органів охорони здоров'я роботу з водіями по вдосконаленню навичок подання першої медичної допомоги.

Для медичного контролю обслуговування водіїв та їх оздоровлення підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та господарювання при чисельності водіїв 100 і більше чоловік створюються відомчі спеціалізовані медичні, фельдшерські та оздоровчі пункти, медико-санітарні частини, поліклінічні відділення та заклади охорони здоров'я, а при чисельності водіїв менше 100 чоловік - з територіальними медичними закладами укладаються договори на їх медичне обслуговування.

Контроль за умовами праці водіїв, виконанням вимог органів державного нагляду, міжвідомчого і відомчого контролю для усунення порушень діючих правил по охороні праці і стандартів безпеки праці на робочих місцях водіїв здійснюють відповідні служби міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об'єднань, первинні профспілкові організації, а також органи санітарно-епідеміологічної служби.

34. Зсуви ґрунту, селеві потоки. Снігові лавини.

Сель – раптово сформований, внаслідок різкого підйому води в руслах гірських річок, грязьовий потік. Причинами виникнення селевих потоків майже завжди бувають сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, промивання гребель водойм, а також землетруси та виверження вулканів. Виникненню їх сприяють і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, роботи у кар’єрах, неправильна організація обвалів та підвищена загазованість повітря, що згубно діє на грунтово-рослинний покрив.

Процес виникнення і розвитку селів проходить три етапи: перший - накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матеріалу за рахунок вивітрювання гірських порід та гірської ерозії; другий - переміщення рихлих гірських матеріалів по гірських руслах з підвищених ділянок у нижчі; третій - розосередження селевих виносів у гірських долинах.

За складом розрізняють потоки грязьові - суміш води, невеликої кількості землі та дрібного каміння; брудокам’яні - суміш води, гравію, гальки та невеликого каміння; водокам’яні - суміш води з камінням великого розміру.

За потужністю (об’ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні, середньої та малої потужності. Катастрофічні характеризуються виносом матеріалу понад 1 млн. м3 і спостерігаються на земній кулі один раз на 30 - 50 років. Потужні виносять матеріал об’ємом в 100 м3 і виникають рідко. При селях малої потужності виноситься матеріалу близько 10 тис. м3 і виникають такі селі щорічно, іноді по декілька разів на рік.

Зсуви - це зміщення вниз по укосу під дією сил тяжіння великих ґрунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас.

Зсуви можуть бути викликані як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних відносяться: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи. Штучними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах. Згідно з міжнародною статистикою до 80% сучасних зсувів викликані діяльністю людини.

За глибиною залягання зсуви бувають: поверхневі (1м); мілкі (5 м); глибокі (до 20 м); дуже глибокі (понад 20 м), за типом матеріалу:

- кам’яні (граніт, гнейс);

- ґрунтові (пісок, глина, гравій).

В залежності від потужності вони поділяються на:

- малі (до 10 тис. м3);

- великі (до 1 млн. м3);

- дуже великі (понад 1 млн. м3).

Зсуви можуть бути активними і неактивними. На активність впливає гірська порода схилу, що складає основу зсуву, а також наявність вологи. Швидкість руху зсуву складає від 0,06 м/рік до 3 м/с.

Лавиною називається швидкий схід з гірського схилу снігового покриву під дією сили тяжіння. Снігові маси, що скидаються, захоплюють з собою талу воду, грунт, рослинність, але в лавині завжди переважає сніг.

Швидкість лавини досягає 30-100 м/с, об'єми снігу, що залучається при цьому, - від сотень до мільйонів кубічних метрів. Висота снігових конусів в зоні, зупинки лавини від 5 до 20 м, їх щільністю 6 т/м3 і більш.

Виділяють 3 основні типи лавини : осови, лоткові і стрибаючі.

Осов - сніговий

Лоткова лавина - несуть сніг по строго певному руслу, безлісим поглибленням в схилах, лоткам.

Стрибаюча лавина - вільно падають на дно долини через прямовисні ділянки скель або льоду.

35. Індивідуальні трудові спори. Органи, що розглядають трудові спори. Організація комісій по трудових спорах.

Iндивiдуальнi трудовi спори — це протиріччя мiж працiвником i власником (уповноваженим ним органом), що виникли в процесі трудових і пов’язаних з ними правовiдносин.

Чинне трудове законодавство передбачає два органи, якi мають право розглядати трудовi спори. Це — комiсiї з трудових спорiв (КТС) i місцеві (колишні районнi (мiськi) суди. КТС обираються загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу пiдприємства, установи, органiзацiї з кiлькiстю працюючих не менше ніж 15 осiб.

Порядок обрання, чисельнiсть, склад i строк повноважень комiсiї визначаються загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу пiдприємства, установи, органiзацiї. Кiлькiсть робiтникiв у складi комiсiї з трудових спорiв пiдприємства не може бути меншою вiд половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелiк спорiв, що розглядаються в КТС i в судах. Наприклад, вiдповiдно до ст. 224 Кодексу законiв про працю КТС є обов’язковим первинним органом iз розгляду трудових спорiв, за винятком спорiв, що безпосередньо розглядаються в судах або спорiв деяких категорiй працiвникiв.

Трудові спори розглядаються:

1) комісіями по трудових спорах;

2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

36. Інструктування здобувачів освіти в освітньому процесі. Види інструктажів та умови їх реєстрації.

Інструктажі з безпеки життєдіяльності проводяться з учнями і містять питання охорони здоров'я, пожежної, радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху, реагування на надзвичайні ситуації, безпеки побуту тощо.

Учні, які інструктуються, розписуються в журналі, починаючи з 9-го класу.

Вступний Інструктаж – проводиться на початку занять один раз на рік з усіма учнями (при зарахуванні учня до школи, у разі переходу учня з однієї школи до іншої), а також з студентами, які прибули в школу для проходження виробничої практики. Вступний інструктаж проводить служба охорони праці школи.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться на окремій сторінці журналу обліку навчальних занять.

Первинний Інструктаж – проводиться з учнями класу на початку заняття у кожному кабінеті, майстерні, спортзалі тощо (вересень), наприкінці навчального року перед початком канікул, а також за межами школи, де навчально-виховний процес пов'язаний з використанням небезпечних або шкідливих для здоров'я факторів (хімічних, фізичних, біологічних), у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах. Цей інструктаж проводиться з учнями, а також з батьками, які беруть участь у позанавчальних заходах.

Первинний Інструктаж проводиться:

– перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних матеріалів, інструментів, приладів, механізмів на початку уроку, заняття, практичної роботи тощо;

– на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) – із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять.

Первинний Інструктаж, який проводиться перед початком кожного практичного заняття (практичної, лабораторної роботи тощо), реєструється в журналі обліку навчальних занять виробничого навчання на сторінці предмета в розділі про запис змісту уроку, заняття. Позаплановий інструктаж – проводиться у разі:

– порушення учнями вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що може призвести чи призвело до травм, аварій, пожеж тощо;

– зміни умов виконання навчальних завдань (лабораторних робіт, виробничої практики, професійної підготовки тощо);

– нещасних випадків за межами школи.

Цільовий Інструктаж – проводиться з учнями під час організації масових заходів (екскурсій, походів, спортивних заходів, змагань), під час проведення громадських, позанавчальних робіт (прибирання території, приміщень, дослідницької роботи на навчально-дослідній ділянці тощо).

Первинний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять відповідні вчителі, керівники гуртків, майстер виробничого навчання або завідувачі кабінетів тощо за відповідними інструкціями чи програмами.

Відмітка про проведення первинного, позапланового та цільового інструктажів робиться в журналі реєстрації первинного, позапланового, цільового інструктажів з безпеки життєдіяльності учнів, який зберігається в кожному кабінет і, майстерні, спортивному залі та іншому робочому місці.

37. Інструкція з охорони праці: вимоги до її структури, оформлення та введення в дію по закладу. Інструктаж з питань охорони праці.

Реєструються інструкції з техніки безпеки на робочих місцях службою охорони праці в журналі, відповідно до встановленого порядку. У керівника завжди має бути комплект чинних інструкцій.

Інструкція з техніки безпеки на робочих місцях повинна містити такі розділи:

1. Загальні вимоги безпеки.

2. Організація робочих місць.

3. Вимоги безпеки перед початком роботи.

4. Вимоги безпеки під час роботи.

5. Вимоги безпеки в аварійній ситуації.

6. Вимоги безпеки по закінченню роботи.

Поточний контроль за дотриманням нормативів по охороні праці здійснюється, як правило, інженером служби охорони праці. В обов'язковому порядку його підпис разом з підписом юрисконсульта повинні бути присутнім на першому екземплярі всіх нормативних актів підприємства, що стосується охорони праці (п. 2.8 НПАОП 0.00-6.03-93). Ці документи повинні переглядатися з періодичністю, встановленої в тексті наказу про їх затвердження (як правило, один раз у п'ять років), для робіт із підвищеною небезпекою – не частіше, ніж раз у 3 роки. Якщо змін не було, то наказом можна подовжити термін дії інструкції ще на один строк з написом „Переглянуто”, датою та підписом.

38. Інфекція, інтоксикація, пневмо- і гемоторакси.

Будь-яка рана, навіть незначна, — серйозна загроза для життя, адже вона може стати джерелом зараження мікроорганізмами. Процес потрапляння в рану мікроорганізмів називається інфікуванням. Більшість мікробів на Землі є редуцентами (або деструкторами), тобто їх призначення в природі полягає у розкладанні складних органічних сполук та їх мінералізації. Потрапивши у рану, вони починають розкладати змертвілі тканини, спричинюючи нагноєння та інтоксикацію.

Інтоксикація — це процес загального отруєння організму продуктами розкладу змертвілих тканин. Під час гниття білків та інших речовин, з яких складається людське тіло, утворюється багато нітрогеновмісних токсичних речовин,  які, поширюючись з кровотоком по всьому організму,  можуть спричинити загальне зараження крові та органів.

Найбільш небезпечне потрапляння бактерій-анаеробів, які розвиваються без повітря. Вони можуть спричинити так звану газову гангрену — тяжкий запальний процес. Найбільш ранньою ознакою цього ускладнення є відчуття розпирання у рані, що починається на другу добу після поранення. Потім з'являється сильний біль, навколо рани спостерігається набряк тканин, шкіра стає холодною, вкривається плямами, зникає пульсація судин. Під час легкого натискування на рану відчувається крепітація — скрип газових бульбашок, що проникають у тканини. Температура тіла швидко підвищується до 40 °С.

У рану можуть бути занесені й збудники інших небезпечних хвороб, які часто спричинюють загальне зараження організму — сепсис, що нерідко закінчується смертю навіть за найінтенсивнішого лікування. Найвірогіднішими збудниками цієї хвороби є стафілококи та стрептококи. Характерними ознаками хвороби є дуже висока температура, що супроводжується ознобом, сильною спітнілістю і різким погіршенням загального стану. Хворий марить, непритомніє.

Отже, треба запам'ятати: все, що доторкається до рани, має бути стерильним.

Найнебезпечніші для життя проникні поранення. У випадку такого поранення можливі пошкодження внутрішніх органів: діафрагми, шлунка, печінки, кишкового тракту, які іноді супроводжуються випаданням органів з порожнини. Проникні поранення грудної клітки є причиною виникнення деяких специфічних ускладнень.

Серед них виділяють пневмоторакс і гемоторакс.

Пневмоторакс — потрапляння повітря у плевральну порожнину. Розрізняють:

• зовнішній (плевральна порожнина має контакт з атмосферою крізь рану в грудній клітці);

• внутрішній (коли пошкоджується легенева тканина та бронхи. Повітря у цьому випадку проникає з плевральної порожнини в трахею);

• відкритий (повітря заповнює плевральну порожнину під час вдиху і виходить під час видиху);

• закритий (плевральна порожнина не контактує безпосередньо з атмосферою, і повітря, що проникло під час вдиху, не виходить під час видиху, а поступово розсмоктується);

• клапанний (повітря надходить під час вдиху, але внаслідок зміщення тканин і закриття рани не виходить і не розсмоктується. Такий пневмоторакс найнебезпечніший, оскільки спричинює здавлювання судин і серця, що звичайно порушує діяльність серцево-судинної системи і може призвести до смерті).

Гемоторакс — потрапляння крові у плевральну порожнину внаслідок пошкодження легеневої тканини. Його ознаками є кровохаркання, витікання крові через рот і ніс.

У всіх випадках поранень і тяжких ускладнень необхідна негайна госпіталізація хворого, оскільки його життя може врятувати тільки своєчасно надана медична допомога.

39. Іонізуючі випромінювання (рентгенівське).

Іонізуюче випромінювання - це випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків. Джерелом іонізуючого випромінювання є природні та штучні радіоактивні речовини та елементи (уран, радій, цезій, стронцій та ін.). Джерела іонізуючого випромінювання широко використовуються в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування) та в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з'єднань, визначення рівня агресивних середовищ у замкнутих об'ємах, боротьби з розрядами статичної електрики і т. ін.).

Іонізуюче випромінювання характеризується двома основними властивостями: здатністю проникати через середовище, що опромінюється, та іонізувати повітря і живі клітини організму. Причому обидві ці властивості іонізуючого випромінювання зв'язані між собою обернено пропорційною залежністю.

Найбільшу проникну здатність мають гамма - та рентгенівське випромінювання. Альфа- та бета-частинки, а також інші, що належать до корпускулярного іонізуючого випромінювання, швидко втрачають свою енергію на іонізацію, тому в них порівняно низька проникна здатність.

40. Катастрофічне затоплення як наслідок повенів, руйнування гребель водосховищ.

Гідрологічні небезпечні явища включають; високі рівні води (повені), дощові паводки, затори і зажери, дію нагонного вітру тощо.

Повінь - тимчасове затоплення значної частини суші водою в результаті піднімання рівня води у річці, озері або морі.

Особиста безпека. Почувши попередження про загрозу повені відключіть газ, електроенергію і негайно виходьте у безпечне місце - на підвищення. Якщо повінь розливається повільно і ви маєте час, вживайте заходів щодо рятування майна та матеріальних цінностей: перенесіть їх у безпечне місце, а самі займіть верхні поверхи (горище), дахи будівель. Зробіть запас продуктів харчування та питної води. Використовуйте наявні плавальні засоби або зробіть їх із колод, дощок, автомобільних камер та інших предметів.

Опинившись у воді, скиньте з себе важкий одяг (шерстяний одяг здатний зберігати тепло у воді, тому у холодній воді його скидати не рекомендується) та взуття, скористуйтесь плаваючими поблизу або піднятими над водою предметами та чекайте допомоги.

Дії під час повені на підприємствах. Коли є загроза повені, на підприємствах при необхідності зупиняється робота деяких підрозділів, цехів, відділів, а в окремих випадках і всього підприємства. У навчальних закладах та дитячих установах припиняються заняття. У підрозділах, які тимчасово припинили роботу, виключають електроенергію, припиняють подачу пари, газу, води.

На об'єктах організовують цілодобове чергування відповідальних посадових осіб, спеціалістів аварійно-технічної служби.

41. Класифікація ран. Асептика та антисептика.

Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибоких тканин, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.

Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розчавлені.

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечнішими є мікроорганізми, що розвиваються у рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка.

Рани можуть бути поверхневими або проникаючими у порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани — найнебезпечніші.

Профілактика зараження рани — найшвидше накладення на неї асептичної пов’язки, для запобігання доступу мікробів.

Асептика — це комплекс заходів, спрямованих на попередження потрапляння збудників інфекції в рану або організм людини.

Антисептика — комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з інфекцією в організмі людини, попередження або ліквідацію інфекційного восполительного процесу.

42. Комісія по розслідуванню нещасних випадків з працівниками, її склад та обов'язки.

До складу комісії включаються: керівник чи представник служби охорони праці; керівник структурного підрозділу, на якому працює потерпілий; представник профспілкової організації або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії не включається.

При нещасному випадку з можливою інвалідністю до складу комісії включається також представник Фонду.

Потерпілий або його довірена особа має право брати участь у розслідуванні нещасного випадку.

Комісія з розслідування протягом трьох днів зобов'язана:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб, і, по можливості, одержати пояснення потерпілого;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;

- з'ясувати обставини й причини нещасного випадку, визначити зв'язок цього випадку з виробництвом;

- визначити осіб, які порушили вимоги охорони праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібних випадків;

- скласти акт розслідування за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт Н-1 або НТ про випадок в шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцеві.

До першого примірника акта Н-5 (далі – акт розслідування нещасного випадку) додаються акт Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілих, витяг з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця, а також, у разі потреби, медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних або наркотичних речовин.

43. Комплектність, збереження та перевірка на працездатність внутрішніх пожежних кран-комплектів.

Пожежний кран-комплект – комплект, який складається з крана або вентиля, встановленого на трубопроводі протипожежного водо-постачання і обладнаного з’єднувальною головкою, та напірного рукава з пожежним стволом, призначений для відбирання води на потреби пожежогасіння.

Внутрішній пожежний кран-комплект – пожежний кран-комплект, який встановлюється всередені приміщення, будівлі або споруди. Зовнішній пожежний кран-комплект – пожежний кран-комплект, який встановлюється поза приміщенням, будівлею або спорудою. Внутрішні пожежні кран-комплекти слід встановлювати в доступних місцях – біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей. Кожний пожежний кран-комплект повинен бути укомплектований пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Пожежний 238 рукав необхідно утримувати сухим, складеним в “гармошку” або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново. Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням, не допускається.

Пожежні кран-комплекти повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Влаштовуючи шафки, слід враховувати можливість розміщення в них двох вогнегасників. Спосіб установлення пожежного кран-комплекта повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного кран-комплекта повинен виключати різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання.

На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу “ПК” порядковий номер кран- комплекта та номер телефону для виклику підрозділів пожежно-рятувальної служби. Зовнішнє оформлення дверцят повинно відповідати вимогам чинних стандартів.

Пожежні кран-комплекти не рідше одного разу на шість місяців підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування. Пожежні кран-комплекти повинні постійно бути справними і доступними для використання.

Встановлювані в будівлях з підвищеною кількістю поверхів відповідно до вимог будівельних норм пристрої (зовнішні патрубки з приєднуваними головками, засувки, зворотні клапани) для приєднання рукавів пожежних машин та подавання від них води у мережі внутрішнього протипожежного водогону повинні утримуватись у постійній готовності для використання в разі необхідності. У неопалюваних приміщеннях узимку вода з внутрішнього протипожежного водогону повинна зливатись. При цьому біля кран- комплектів повинні бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання відповідної засувки або пуску насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса необхідно ознайомити всіх працюючих у приміщенні. За наявністю в неопалюваному приміщенні (будівлі) трьох і більше пожежних кран-комплектів на су-239 хотрубній мережі внутрішнього протипожежного водогону в утепленому місці на вводі необхідно встановлювати засувку з електроприводом. Її відкриття та пуск насоса слід здійснювати дистанційно від пускових кнопок, встановлених всередині шафок пожежних кран-комплектів. Пожежна шафа призначена для захисту рукавної системи від дії навколишнього середовища та механічних пошкоджень.

44. Лікувально-профілактичне харчування

Поняття та мета лікувально-профілактичного харчування

Лікувально-профілактичне харчування – це спеціальне харчування для працівників шкідливих виробництв. В основі цього харчування лежить раціональне харчування, але побудоване з урахуванням обміну шкідливих речовин в організмі людини та оздоровчої дії окремих харчових продуктів, які захищають організм людини від негативного впливу хімічних сполук та фізичних чинників. Лікувально-профілактичне харчування входить як обов'язковий компонент у систему запобіжних та оздоровчих заходів, спрямованих на обмеження негативної дії на організм шкідливих чинників виробничого середовища.

Лікувально-профілактичне харчування спрямоване на:

• виключення можливості проникнення шкідливих речовин з травного каналу у внутрішнє середовище організму людини, тобто зв'язування їх у шлунку або кишках;

• прискорення виведення шкідливих речовин із організму людини;

• підвищення загальної опірності організму до шкідливих чинників;

• захист окремих, найбільш уразливих, систем організму від шкідливої дії токсичних речовин;

• прискорення або, навпаки, уповільнення обміну токсичних речовин в організмі (з метою недопущення їх до внутрішнього середовища).

Види лікувально-профілактичного харчування

В Україні функціонують 3 види лікувально-профілактичного харчування на шкідливих виробництвах:

1. Лікувально-профілактичні раціони.

2. Молоко.

3. Синтетичні препарати вітамінів.

Розробленню та впровадженню лікувально-профілактичного харчування, як правило, передують теоретичні та медико-біологічні дослідження по визначенню механізму дії на організм окремих шкідливих речовин та різних їх комбінацій. При вивченні комбінованої дії кількох токсичних речовин з'ясовують складні взаємозв'язки між компонентами, які входять до складу суміші. Адже при сумісному надходженні їх до організму людини може змінюватися характер їх токсичної дії (синергізм або антагонізм). Потім вивчають детоксикуючу дію різних харчових продуктів та харчових речовин. Доведено, що багато харчових продуктів та харчових речовин мають виражену лікувально-профілактичну дію. Так, пектинові речовини мають здатність зв'язувати важкі метали та радіонукліди в травному каналі, запобігаючи тим самим всмоктуванню та надходженню їх до внутрішнього середовища організму. Сірковмісні амінокислоти метіонін та цистин, солі магнію сприяють виведенню із організму деяких токсичних сполук. Вітаміни підвищують захисні сили організму.

При постійних отруєннях хімічними речовинами часто виявляють їх багатосторонню дію на організм, що проявляється ураженням центральної та периферичної нервової системи, внутрішніх органів (печінки, нирок, органів дихання) та кровотворних органів (часто виникає недокрів'я). Загальною закономірністю впливу усіх хімічних речовин на організм є порушення функціонального стану печінки, що призводить до її запалення (гепатит), а потім до цирозу.

Принципи лікувально-профілактичного харчування

При організації лікувально-профілактичного харчування необхідно додержуватися таких принципів:

1) Оскільки загальною закономірністю впливу усіх хімічних речовин на організм є порушення діяльності печінки, то в лікувально-профілактичному харчуванні особливого значення слід надавати харчовим продуктам, речовинам та харчовим засобам, які підвищують функціональний стан печінки, і обмежувати вживання продуктів та речовин, які обтяжують її діяльність. До продуктів, які підвищують функціональний стан печінки, належать молоко та кисломолочні продукти, м'який та твердий сир. Широке використання молочних продуктів у лікувально-профілактичному харчуванні зумовлене значним вмістом у них сірковмісних амінокислот (метіонін, цистин), які запобігають ожирінню печінки.

2) Обмежувати кількість жирів, оскільки вони прискорюють всмоктування багатьох хімічних речовин, більшість з яких є жиророзчинними сполуками.

3) Лікувально-профілактичне харчування повинне бути забезпечене необхідною кількістю овочів та фруктів, які є джерелом багатьох водорозчинних вітамінів, каротину, мікроелементів, пектинових речовин та клітковини.

4) Лікувально-профілактичне харчування повинне мати лужну орієнтацію. Порушення кислотно-лужної рівноваги організму в бік ацидозу призводить до посилення надходження у кров шкідливих речовин, наприклад свинцю, а зсув у бік алкалозу сприяє затриманню та накопиченню в організмі багатьох шкідливих речовин. Лужні властивості притаманні молоку, молочним продуктам, овочам та фруктам.

5) Обмежувати вживання солі, оскільки вона сприяє затриманню рідини в організмі.

6) Лікувально-профілактичне харчування здійснювати на фоні загального раціонального харчування.

45. Медична аптечка, її склад, розміщення, правила використання медикаментів

Аптечка є набором лікарських засобів, інструментів та приладів, які призначені для надання першої медичної допомоги.

Сучасна універсальна медична аптечка повинна  відповідати можливим наслідкам ризиків на конкретній виробничій ділянці, тобто перелік необхідних лікарських засобів у комплекті в аптечці визначається характером шкідливих і небезпечних виробничих факторів, наявних на робочому місці. 

Склад медичної аптечки

Аптечка першої медичної допомоги на підприємстві повинна зберігатись у спеціальному сейфі або шафі на постійному робочому місці або переноситися у санітарній сумці, якщо місце роботи особи не є стаціонарним; всі співробітники мають бути проінформовані про місце зберігання аптечки, її склад та правила користування нею.

46. Медичні огляди працівників, здобувачів освіти та їх періодичність

Організація і порядок проведення медичних оглядів працівників дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів

І. Загальні положення

1.1. Ці Методичні рекомендації розроблені відповідно до статті 31 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” з метою надання медичної допомоги керівникам дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів у проведенні медичних оглядів працівників, професійна діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення.

1.2. Згідно зі статтею 26 Закону України “Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення” працівники дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів (далі – навчальні заклади) повинні проходити обов’язкові попередні і періодичні медичні огляди.

1.3. Попередні медичні огляди проводяться до прийняття на роботу з метою визначення стану здоров’я працівника та можливості виконання професійних обов’язків під час трудового процесу.

1.4. Періодичні медичні огляди проводяться з метою визначення можливості працівника продовжувати професійну роботу та своєчасного виявлення ранніх ознак гострих та хронічних захворювань, пов’язаних з роботою – професійних захворювань.

1.5. Позачергові медичні огляди працівників навчальних закладів проводяться на вимогу санітарно-епідеміологічної служби, а також на прохання працівника, якщо він пов’язує погіршення здоров’я з умовами праці.

1.6. Керівники навчальних закладів та їх заступники, педагогічні працівники, медичний персонал, працівники харчоблоків, спеціалісти, що беруть участь у навчально-виховному процесі, технічний персонал навчальних закладів, крім вищих навчальних закладів, учні та студенти перед проходженням виробничої практики на об’єктах, працівники яких підлягають обов’язковому профілактичному медичному огляду, проходять обов’язковий профілактичний медичний огляд відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 № 559 “Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних карток”.

Цією постановою затверджено також Порядок проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів (далі – Порядок).

1.7. Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку терміни проведення обов’язкових медичних оглядів та перелік необхідних обстежень, лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень встановлюються і затверджуються Міністерством охорони здоров’я України.

1.8. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.07.2002 року № 280 “Щодо організації проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб” визначено Перелік необхідних обстежень лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов’язкових медичних оглядів, періодичність їх проведення, а також Перелік протипоказань для роботи за професіями, визначеними у Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам. Згідно з цим наказом обов’язковий профілактичний медичний огляд працівників навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів, передбачених кошторисом на утримання закладу або установи охорони здоров’я, які визначені для проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів таких категорій громадян.

ІІ. Організація обов’язкових медичних оглядів

2.1. Керівники навчальних закладів несуть відповідальність за організацію і своєчасність проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів і недопуск їх до роботи без наявності медичного висновку.

2.2. Якщо працівник ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, керівник навчального закладу має право в установленому законодавством порядку притягнути його до дисциплінарної відповідальності та відсторонити від роботи без збереження заробітної плати.

2.3. Працівники, які не пройшли в установлений термін медичний огляд, до роботи не допускаються.

2.4. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи;

25. Для проведення обов’язкового медичного огляду керівник навчального закладу:

• призначає відповідальних осіб за організацію медогляду;

• узгоджує план-графік проведення медичних оглядів із закладами охорони здоров’я;
  затверджує план-графік проведення медичних оглядів;

• здійснює контроль за проведенням медоглядів у строки, зазначені у плані-графіку.

2.6. Позачерговий медичний огляд працівників забезпечується за рахунок коштів навчального закладу:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;

• за ініціативою керівника навчального закладу, якщо стан здоров’я працівника не дає змоги йому виконувати свої трудові обов’язки.

ІІІ. Порядок організації медичних оглядів

3.1. Особа, відповідальна за проведення медичних оглядів навчального закладу, спільно з представником санітарно-епідеміологічної служби та профспілковим комітетом навчального закладу визначають перелік працівників навчального закладу, які підлягають періодичним медичним оглядам, і складають поіменний список, який затверджується керівником навчального закладу.

Один примірник надсилається до лікувально-профілактичного закладу, що буде проводити медичний огляд.

3.2. Працівники, яких приймають на роботу або які змінюють професію чи місце роботи, направляються інспекторами з кадрових питань навчального закладу або відділу освіти за направленням на попередній медичний огляд за відповідною формою.

3.3. Під час підготовки до проведення обов’язкового періодичного медичного огляду працівників навчальних закладів керівник навчального закладу:

1) організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, і подає ці дані відповідній санітарно-епідеміологічній службі.

2) під час укладання трудового договору інформує працівника під розпис про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

3.4. На час проходження працівником медогляду за ним зберігається місце роботи (посада) і середня заробітна плата.

3.5. Керівник навчального закладу зобов’язаний:

• виконувати висновки заключного акта медогляду;

• щорічно на початку календарного року інформувати лікувально-профілактичні заклади, які проводили медичний огляд, про виконання вимог заключного акта минулого року;

• забезпечити перепрофілювання та працевлаштування працівників у зв’язку зі змінами стану здоров’я за результатами медичного огляду.

3.6. Працівник навчального закладу зобов’язаний проходити медичні огляди у встановленому порядку і у визначені терміни та виконувати медичні рекомендації за результатами медичного огляду.

Організація і порядок проведення медичних оглядів здобувачів освіти

Обов’язковий медичний огляд проводиться щорічно для виявлення у дітей захворювань, подальшого їх спостереження, планового лікування чи реабілітації та запобігання масовим колективним інфекціям. Огляди проводяться у присутності батьків лікарями первинної ланки, з якими раніше підписали декларацію. Для цього директор школи у березні видає наказ із зазначенням термінів проходження медичного огляду учнів, попередньо погоджений із місцевим органом охорони здоров’я.

Якщо дитина вперше йде до школи, потрібно звернутися до свого сімейного лікаря або педіатра, з яким підписана декларація, і лікар, згідно з наказом МОЗ України від 16.08.2010 року № 682 «Про удосконалення медичного обслуговування учнів загальноосвітніх навчальних закладів» (зі змінами), має видати направлення на огляд вузькими спеціалістами. Туди входять: окуліст, хірург, ортопед і стоматолог, за потреби - інші спеціалісти. Комісійний огляд обов’язковий. З аналізів необхідно здати лише загальний аналіз крові на гемоглобін, інші – за показаннями. Лікар-педіатр або сімейний лікар після огляду дитини, вимірювання температури, проби Руф’є заповнює довідку – форма № 086-1/о, офіційна назва «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду». Ця форма завіряється печаткою лікаря та печаткою амбулаторії. 

Надається окремо форма № 063/о про проведені профілактичні щеплення. Але на даний момент діти вакцинуються з порушенням Календаря, тому якщо у вказаний період проводяться пропущені щеплення, довідка все ж таки буде потрібна. Дані з цієї довідки дозволять медичному працівнику школи ознайомитись з наявністю чи відсутністю щеплень у конкретної дитини. При необхідності вакцинації дитини, яка навчається в школі, лікар заповнює відповідну форму та залишає її собі. Тобто в школу надається копія форми № 063/о. Отже, саме такі дві основні форми після комісійного огляду майбутнім першокласникам видає сімейний лікар або лікар-педіатр.

Обов’язковими медичні огляди вважаються для 4-го та 9-го класів. Медогляди дітей решти класів проводяться вже не комісійно, а самостійно сімейним лікарем або лікарем-педіатром за тією ж формою № 086-1/о. При необхідності лікар скеровує дитину на консультацію до вузького спеціаліста. Ці заходи проводяться для запобігання розвитку можливих патологій у школярів.

Обов’язковими є дослідження:

• аналіз крові (гемоглобін та рівень цукру);

• антропометрія;

• термометрія;

• перевірка гостроти зору та слуху;

• постава; проба Руф’є;

• скринінгові обстеження.

Антропометрія особи – це вимірювання зросту і ваги. Термометрія – це визначення температури тіла. Коли дитина приходить для заповнення форми 086-1/о, лікар проводить відповідні маніпуляції для визначення цих показників. Скринінгові обстеження – це обстеження, які мають на меті визначення функціональних особливостей органів і систем. До оцінки стану серцево-судинної системи, зокрема, відноситься проба Руф’є, вимірювання рівня артеріального тиску. Також враховується реакція Манту (4-14 років) і флюорографічне обстеження (від 15 років) з метою раннього виявлення хвороб органів дихання (проводиться раз на рік). У разі необхідності лікар видає направлення на додаткові обстеження, або консультації до спеціалістів відповідного профілю. Зазвичай, це: хірург; ортопед-травматолог; стоматолог; офтальмолог.

 Для дітей віком від 14 років за показаннями додаються ще такі спеціалісти: ендокринолог; гінеколог (дівчатка за показаннями); психолог. Гінекологічний огляд дівчат від 15 років проводиться для раннього виявлення хвороб сечостатевої системи.

Які довідки потрібні для відвідування школи?

1. Довідка форми № 086-1/о «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду». Вона видається педіатром чи сімейним лікарем після огляду дитини. У довідці має бути зазначено:

• прізвище та ім’я дитини, дату її народження і стать;

• місце проживання дитини, телефон батьків;

• найменування закладу загальної середньої освіти, клас;

• дату проведення обов’язкового медичного профілактичного огляду (а також дату попереднього профогляду і рекомендовану дату наступного);

• висновок про стан здоров’я дитини (якщо школяр має певне захворювання, то за рішенням одного з батьків, в цій довідці може бути зроблено відповідний запис);

• групу для занять фізичною культурою;

• рекомендації.

2. Довідка форми № 063/о «Карта профілактичних щеплень», у якій міститься інформація про проведення вакцинації чи ревакцинації, а також здійснення туберкулінових проб. Якщо дитина була вакцинована вчасно за Календарем профілактичних щеплень, то з 7 до 14 років їй не проводять вакцинацію чи ревакцинацію. Відповідно, дані у карті профілактичних щеплень не оновлюються і довідки не потрібно.

Дітей, батьки яких не підписали декларацію, оглядатимуть лікарі первинної ланки за місцем проживання дитини.

Термін дійсності довідки учня про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду (форма 086-1/о) становить 1 рік.

47. Методи пропаганди та агітації з питань безпеки життєдіяльності

Пропаганда в галузі охорони праці, є ідеологічною діяльністю, підкорюється вимогам і закономірностям, використовує одні й ті ж форми та методи, базується на тих же технічних засобах масової комунікації. Вона полягає у пробудженні та підтриманні зацікавленості до охорони праці і переконанні працюючих у необхідності того чи іншого заходу з охорони праці, популяризації нових засобів у створенні безпечних і нешкідливих умов праці. Дієва система охорони праці зменшує кількість небезпечних факторів виробництва або знижує рівень їх впливу на працівників, а також передбачає забезпечення засобами індивідуального захисту. Крім того, вона сприяє підвищенню професійних умінь людини, і в результаті збільшується продуктивність праці. 

В свою чергу, головним завданням пропаганди є створення позитивного настрою стосовно охорони праці - при її досягненні майже всі методи будуть давати позитивний ефект в будь-яких небезпечних ситуаціях. Якщо займатися пропагандою активно і регулярно, вона також буде сприяти швидкому впровадженню сучасних засобів забезпечення охорони праці і точному дотриманню санітарно-гігієнічних вимог.

Для вирішення поставлених цілей і задач у пропаганді охорони праці в залежності від конкретних умов використовують різноманітні форми, методи, засоби.

Прийоми пропагандистського впливу можна поділити на дві групи: - одноканальні комунікації, коли є канал впливу, але відсутній безпосередній канал зворотного зв’язку для контролю за сприйняттям цього впливу; - двоканальна комунікація, при якій в процесі впливу мається можливість контролювати його сприйняття. 

Засобами одноканального впливу є друковані видання (брошури, інформаційні листки тощо) плакати по безпеці праці, стінні газети, інформаційні стенди, кутки з охорони праці, виставки, лекції, доповіді, аудіовізуальні засоби. До одноканального впливу можна віднести і «малі форми пропаганди»: листівки з тематикою охорони праці, закладки для книг, наліпки на сільськогосподарській техніці, а також на самих пристроях і пристосуваннях, що забезпечують безпеку праці (налокітниках, захисних окулярах, страхувальних пасах, вогнегасниках тощо). 

Двоканальний вплив реалізується за рахунок бесіди, колективного обговорення з робітниками нещасних випадків, шляхи профілактики травматизму тощо.

Пропаганда охорони праці має на меті схилити працюючих до безпечної поведінки, у визначених умовах може розглядатися в двох аспектах: гуманному (обмеження числа жертв на виробництві, створення комфортних умов праці) і економічному (скорочення матеріальних витрат, які понесені підприємством у результаті хвороби робітника, втрати робочої сили, ремонту машин, навчання основних робітників тощо). 

Пропаганда, як цілеспрямований вплив на свідомість робітника, у кожному конкретному випадку являє собою приватний вид процесу комунікації і має такий вигляд: хто повідомляє – що повідомляє – за допомогою якого засобу.

У пропагандистських матеріалах треба звертати увагу робітника на конкретний спосіб дії і вигоду від нього. Неефективні загальні вказівки на небезпеку. З питань безпеки треба надавати конкретні питання, враховуючи при цьому що робітник, на якого ми впливаємо, може ще мало знати та вміти. 

Велике значення має також час і місце для здійснення пропагандистського впливу на робітника. Прийоми пропаганди дають визначений кінцевий результат тільки тоді, коли робітник достатньо добре інформований по даному питанню. При виборі засобу впливу треба враховувати також ступінь інтересу робітників до питань безпеки праці, престижність цих питань у даному колективі та інших соціальних факторів. Конкретний спосіб пропаганди повинен вибиратися залежно від того, яке завдання належить вирішити установі. 

Зміна характеру трудової діяльності обов’язково потребує змін у змісті, методах і засобах пропаганди техніки безпеки, оскільки значна частина нещасних випадків пов’язана з психофізіологічними та іншими властивостями і спроможностями потерпілих. Успішна пропаганда потребує глибокого знання виробничої ситуації на підприємстві, всебічного аналізу умов праці, ретельного вивчення видів і причин нещасних випадків, які часто трапляються, і типових небезпек, соціального і фахового складу колективу. Тематика пропаганди не може, проте, обмежитися тільки проблемами, які пов’язані з виробничим процесом.

Таким чином, пропагандисти з охорони праці повинні: 

- спонукати і підтримувати зацікавленість у робітників до охорони праці у всій її багатогранності; 

- переконувати працюючих у необхідності того чи іншого заходу з охорони праці; - виховувати свідоме відношення робітників до заходів з охорони праці; - організовувати відповідні дії робітників при виконанні заходів з охорони праці; 

- популяризувати нові засоби забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

48. Моніторинг стану охорони праці в закладі освіти

Моніторинг упровадження системи управління охороною праці передбачає врахування результатів контролю та аналіз стану умов і охорони праці.

Моніторинг - це здійснення постійного спостереження за станом охорони праці, попередження небажаних відхилень від установлених вимог та координація заходів щодо впровадження системи управління охороною праці.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці» проведення аудиту охорони праці є обов’язковим. Керівник навчального закладу організовує проведення внутрішнього аудиту охорони праці (адміністративно-громадський контроль).

Для проведення незалежного (зовнішнього) аудиту охорони праці доцільно залучати сторонні компетентні організації.

Внутрішній аудит - це системне обстеження і аналіз стану умов та безпеки праці з метою визначення їх відповідності критеріям, встановленим законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці.

Об’єктами аудиту є всі структурні підрозділи, з яких складається навчально-виховний заклад, кабінети підвищеної небезпеки, кабінети обслуговуючої праці, навчально-виробничі майстерні й навчальний заклад в цілому.

7.1. Аудит з охорони праці

Аудит з охорони праці в системі управління охороною праці є основною формою контролю за функціонуванням СУОП.

Метою внутрішнього аудиту є оцінка міри виконання вимог, що ставляться до СУОП, визначення ефективності її функціонування, розробки заходів для її покращення.

Відповідність стану охорони праці в структурних підрозділах, в кабінетах підвищеної небезпеки, в навчально-виробничих майстернях вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, а також підготовка управлінських рішень, спрямованих на створення здорових, безпечних умов праці та вживання и виконання заходів щодо усунення їх.

Система контролю залежно від обсягів закладу та чисельності працюючих може передбачати внутрішній аудит, оперативний контроль керівників робіт та інших посадових осіб, контроль з бою служби охорони праці, а також громадський контроль.

Система контролю в навчально-виховних закладах передбачає:

• Оперативний контроль з боку керівників структурних підрозділів, учителів праці, викладачів кабінетів підвищеної небезпеки.

• Контроль з боку служби охорони праці закладу.

• Внутрішній аудит.

• Зовнішній аудит.

Принципи здійснення аудиту

Внутрішній аудит здійснюється аудиторською групою на основі принципів:

• Об’єктивності.

• Професійної компетентності.

• Незалежності кожного члена аудиторської групи від керівника підрозділу, що перевіряється.

За наказом керівника закладу формується аудиторська група з числа провідних спеціалістів (заступник керівника з адміністративно-господарської роботи, відповідальний за електрогосподарство, відповідальний за технічний стан обладнання). До роботи може залучатися (за погодженням) уповноважена особа від трудового колективу з питань охорони праці (представник профспілки). Очолює групу спеціаліст служби охорони праці або будь-який спеціаліст, який входить до складу аудиторської групи, призначений наказом.

Організація та проведення аудиту

Аудит проводиться відповідно до графіка в рамках системи безперервного контролю діючого СУОП і програми, затвердженої керівником закладу. Графік аудиторських перевірок розробляє служба ОП, яка контролює якість, терміни їх проведення, а також наступні етапи діяльності підрозділів стосовно вживання заходів щодо усунення виявлених порушень і недоліків.

Розрізняють комплексний і цільовий аудит, що проводиться у плановому порядку, та оперативний (позаплановий) аудит.

Періодичність проведення планового внутрішнього аудиту як правило.

Комплексний - два рази на рік. В процесі підготовки закладу до роботи в новому навчальному році та роботи в осінньо-зимовий період (орієнтовно - березень, серпень).

Цільовий - один раз на три місяці. В рамках «Тижня охорони праці» за графіком аудиторських перевірок в закладі. Якщо недоліки, які виявились в ході контролю, не можуть бути ліквідовані силами закладу (недостатня кількість техніки, коштів тощо), то директор закладу ставить до відома орган управління освіти для прийняття відповідних рішень.

Оперативний:

- щоденно перед початком робочого дня здійснює відповідальний за стан охорони праці в структурному підрозділі (кабінеті підвищеної небезпеки, класі, майстерні). Виявлені порушення усуваються в ході перевірки. В разі неможливості їх усунення, порушення записуються у журналі оперативного адміністративно-громадського контролю, який зберігається в приймальні закладу та в кожному структурному підрозділі підвищеної небезпеки (зразок додається);

- відповідно до плану роботи або в разі виробничої необхідності (а саме: створення аварійно-небезпечної ситуації, нещасний випадок під час навчально-виховного процесу, впровадження нового обладнання) здійснює спеціаліст з ОП закладу.

В разі грубого порушення правил безпечної роботи, які можуть причинити ушкодження здоров’ю робітника, учня або привести до аварії, керівник закладу, спеціаліст з ОП, керівник структурного підрозділу, старший майстер, вчитель мають право зупинити роботу, заняття до усунення цього порушення.

49. Навчання з питань охорони праці. Порядок організації повторного навчання

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці - один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова вдосконалення управління охороною праці та забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.

Основним нормативним актом, що регламентує порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є НПАОП 0.00-4.12-05 "Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці". Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яке проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів під час трудового та професійного навчання.

Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, бюджетними установами та суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності та видів діяльності.

Нагляд за дотриманням даного Типового положення здійснюють органи державного нагляду за охороною праці, а контроль служби охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємств.

Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі й студенти під час трудового та професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання і перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

На підприємствах на основі Типового положення, з урахуванням специфіки виробництва та вимог нормативно-правових актів з охорони праці, розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств про навчання з питань охорони праці та формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, з якими мають бути ознайомлені працівники. Відповідальність за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах - на керівників цих підрозділів.

Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці працівників, у тому числі під час професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації на підприємстві, здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавець доручає організацію цієї роботи.

На підприємстві для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом керівника створюється відповідна комісія. Головою комісії призначається керівник підприємства або його заступник, до службових обов'язків якого належить організація роботи з охорони праці. У разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх очолюють керівник цього підрозділу чи його заступник.

До складу комісії підприємства входять спеціалісти служби охорони праці, представники юридичної, виробничих, технічних служб, представник профспілки або вповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці та ін. Комісія вважається правомочною, якщо до її складу входять не менше трьох осіб.

Усі члени комісії у порядку, встановленому Типовим положенням, повинні пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

Перед перевіркою знань на підприємстві організовують заняття: лекції, семінари та консультації. Перевірка знань працівників з питань охорони праці здійснюється за тими нормативно-правовими актами з охорони праці, додержання яких входить до їх функціональних обов'язків. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є тестування, залік або іспит. Тестування проводиться комісією за допомогою технічних засобів (автоекзаменатори, модульні тести тощо), залік або іспит - за екзаменаційними білетами у формі усного або письмового опитування. Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються відповідним протоколом. Працівникам, які при перевірці знань з охорони праці виявили задовільні результати, видають посвідчення. При незадовільних результатах перевірки знань працівник повинен протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань.

Працівники, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці, до роботи не допускаються.

Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, проходять щорічне спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Робота з підвищеною небезпекою - це робота в умовах впливу шкідливих та небезпечних виробничих чинників або така, де є потреба в професійному доборі, чи пов'язана з обслуговуванням, управлінням, застосуванням технічних засобів праці або технологічних процесів, що характеризуються підвищеним ступенем ризику виникнення аварій, пожеж, загрози життю, заподіяння шкоди здоров'ю, майну, навколишньому природному середовищу.

Відповідальність за організацію та здійснення інструктажів, навчання та перевірки знань з питань охорони праці покладається на роботодавця.

50. Навчання з питань пожежної безпеки в закладах, установах і організаціях системи освіти України

Усі працівники під час прийняття на роботу і за місцем праці повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки та Положенням про організацію охорони праці та порядок розслідування нещасних випадків у навчально-виховних закладах.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, попередньо, на початку самостійного виконання роботи, повинні пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум), а потім постійно, один раз на рік, - перевірку знань.

Особи, які суміщують професії (роботи), навчаються або інструктуються як за основною, так і за сумісною професією.

Організація своєчасного і якісного проведення спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань з питань пожежної безпеки в установі, закладі і організації покладається на його керівника, а в структурному підрозділі (кафедра, лабораторія, дільниця) - на керівника відповідного підрозділу.

Порядок проходження працівниками спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань визначається керівником установи, закладу, організації.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли спеціального навчання, інструктажу і перевірки знань, не дозволяється.

За призначенням та часом проведення протипожежні інструктажі поділяються на:

• вступний;

• первинний;

• повторний;

• позаплановий;

• цільовий.

Запис про проведення цільового протипожежного інструктажу робиться в документі, що дозволяє виконання робіт (наряд-допуск,дозвіл).

Керівник закладу, установи і організації зобов'язаний видати примірник інструкції з пожежної безпеки за напрямком роботи або вивісити його на робочому місці.