100. Порядок перевезення організованих груп дітей залізничним транспортом.

1. Загальні вимоги

1.1 Дані Гігієнічні вимоги до умов перевезення залізничним транспортом організованих дитячих колективів (далі - Вимоги) розроблені на виконання законів України "Про оздоровлення та відпочинок дітей", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", з урахуванням Закону України "Про залізничний транспорт", Порядку організації і забезпечення безпеки перевезень організованих груп пасажирів (у т.ч. дітей) з метою безумовного виконання положень, встановлених санітарно-епідеміологічних вимог та забезпечення структурними підрозділами залізниць України в порядку взаємодії з Державною санітарно-епідеміологічною службою на залізничному транспорті України, гарантованого рівня обслуговування організованих груп дітей під час перевезення залізничним транспортом, в тому числі на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок) тощо.

1.2. Вимоги скеровані на попередження несприятливої дії на організм дітей шкідливих чинників і умов, пов'язаних з перебуванням на стаціонарних об'єктах зон обслуговування пасажирів (вокзалів, станцій) і на шляху прямування.

1.3. Контроль за виконанням вимог здійснюється закладами та посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України.

2. Гігієнічні вимоги до підготовки пасажирських вагонів для перевезень організованих дитячих колективів

2.1. Відповідні служби залізниць:

2.1.1. Здійснюють своєчасну розробку та узгодження розкладів руху пасажирських поїздів, які призначаються для перевезення організованих дитячих колективів, при необхідності організовують збільшення схем составів поїздів понад установлені для забезпечення прийнятих заявок на перевезення організованих дитячих колективів.

2.1.2. Здійснюють встановленим порядком призначення спеціальних і додаткових пасажирських поїздів (причіпних вагонів) для перевезення організованих дитячих колективів.

2.1.3. При формуванні составів і причіпних груп вагонів для перевезення організованих дитячих колективів використовувати пасажирські вагони підвищеного комфорту з мінімальними строками служби й технічним станом, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, особливу увагу приділяти справності: санвузлів, систем вентиляції, кондиціонування, електроустаткування й водопостачання, забезпеченню якісною питною водою, наявності достатньої кількості миючих та дезінфікуючих засобів, наявності укомплектованих медичних аптечок першої допомоги та аварійної, епідукладки, достатньої кількості з'ємного інвентаря, постільної білизни, постільних приналежностей; з урахуванням конструктивних особливостей забезпечувати пасажирські вагони ременями безпеки для верхніх полиць.

2.1.4. Постійно діючі комісії у пунктах формування та екіпірування поїздів із залученням представників служб, в тому числі держсанепідслужби на залізничному транспорті України, здійснюють контроль готовності спеціальних пасажирських составів (причіпних вагонів) для перевезення організованих дитячих колективів безпосередньо в пунктах формування поїзда із оформленням результатів перевірки актом.

2.1.5. При оформленні проїзних документів для проїзду організованих дитячих колективів телеграфно інформувати відповідні служби залізниць України та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України, залізниці висадки і залізниці формування поїзда (причіпних вагонів) щодо організації безпечних умов посадки, проїзду, висадки пасажирів.

2.1.6. Здійснюють ретельний підбір працівників поїзних бригад із числа досвідчених працівників, забезпечують їхнє обов'язкове санітарно-гігієнічне навчання, забезпечують норми обслуговування пасажирських вагонів поїзними бригадами на шляху прямування.

2.1.7. Інструктують поїзні бригади про необхідність інформування керівників організованих груп дітей та їхніх супроводжуючих про фактори ризику й міри щодо їх попередження відповідно до правил поведінки громадян на залізничному транспорті.

2.1.8. Забезпечують оформлення проїзних документів для організованих дитячих колективів за заявками тільки при наявності офіційного підтвердження організаторами поїздки медичного супроводу.

2.1.9. Організовують інформування населення і організацій (у т.ч. через засоби масової інформації, шляхом виготовлення і видачі спеціальних пам'яток) про порядок і терміни подачі заявок на перевезення організованих дитячих колективів і формування планів перевезень організованих груп, про профілактичні заходи щодо забезпечення безпеки дітей на вокзалах і в поїздах.

2.2. Організатори колективного відпочинку та оздоровлення дітей:

2.2.1. Формують і затверджують склад групи дітей для перевезення на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок) не пізніше, як за два дні до від'їзду.

2.2.2. Кожну групу забезпечують особою, яка її супроводжує. Кількість супроводжуючих осіб повинна відповідати вимогам ст. 28 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей". Особа (особи), що супроводжує(ють) дітей, повинна(і) мати медичну довідку, що вона(и) не була(и) в контакті з інфекційними хворими. На кожну групу додатково призначається один медичний працівник.

2.2.3. Перед відправленням групи дітей для перевезення на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок) тощо, особи, які супроводжують дітей під час їхнього перевезення, повинні пройти інструктаж з питань безпеки та гігієнічних вимог та щодо заборони вживання продуктів харчування, придбаних в місцях несанкціонованої торгівлі ("з рук") на перонах, станціях, вокзалах.

2.2.4. Особи, які супроводжують дітей, несуть персональну відповідальність (згідно ст. 28 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей") за життя і здоров'я дітей до передачі їх працівникам відповідного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку чи батькам або іншим законним представникам.

2.3. Заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України:

2.3.1. В пунктах формування та екіпірування поїздів у складі постійно діючих комісій повинні здійснювати контроль готовності спеціальних пасажирських составів (причіпних вагонів) для перевезення організованих дитячих колективів. Особливу увагу приділяти справності санвузлів, систем вентиляції, кондиціонування, електроустаткування й водопостачання, забезпеченню якісною питною водою, можливості дотримання температурного режиму, якості чайної продукції, напоїв, що видаються в поїзди перед рейсом, та їх відповідність погодженому асортиментному переліку, наявності достатньої кількості миючих та дезінфікуючих засобів, дозволених до використання на залізничному транспорті, інструкцій до їх застосування, наявності укомплектованих медичної та аварійної аптечок, епідукладки, достатній кількості з'ємного інвентаря, постільної білизни належної якості, постільних приналежностей, умовам для зберігання чистої та брудної білизни, відсутності побутових комах та гризунів та ін. із оформленням результатів перевірки актом загальної форми. В разі виявлення порушень, такий вагон або состав не випускається в рейс до усунення всіх виявлених недоліків.

2.3.2. Проводити позапланові інструктажі членів поїзних бригад та супроводжуючих осіб відповідно до гігієнічних вимог, щодо заборони придбання "з рук" в місцях несанкціонованої торгівлі на перонах, станціях, вокзалах продуктів харчування.

2.3.3. В разі виявлення серед призначених в рейс членів поїзних бригад осіб, які не пройшли періодичний медичний огляд та/або гігієнічне навчання, про що свідчать відмітки в особовій медичній книжці встановленого зразка (ф. 1 ОМК) , вони відсторонюються від роботи до усунення порушень.

3. Вимоги до умов перевезення організованих дитячих колективів на шляху прямування:

3.1. Відповідні служби залізниць:

3.1.1. Зобов'язують начальників пасажирських поїздів та бригадирів поїздів підвищеного комфорту, що здійснюють перевезення організованих дитячих колективів, завчасно інформувати телеграфом найближчі пункти технічного обслуговування, а також пункти формування й обороту поїздів у разі необхідності виконання ремонту вагонів, екіпірування їх водою і паливом.

3.1.2. Організовують на вокзалах посадкові бригади для забезпечення безпечної посадки і висадки організованих дитячих колективів. Створюють безпечні та комфортні умови для перебування груп дітей на вокзалах та залізничних станціях. В разі необхідності забезпечують можливість надання медичної допомоги в медичних пунктах вокзалів.

3.1.3. На станціях масової посадки-висадки організованих дитячих колективів передбачають необхідне збільшення часу стоянки поїздів з наступним уведенням їх у графік руху поїздів.

3.1.4. Установлюють диспетчерський контроль за проходженням пасажирських поїздів з організованими групами дітей.

3.1.5. Під час проїзду організованих дитячих колективів забезпечують супроводження пасажирських поїздів працівниками міліції.

3.1.6. У разі виявлення хворого або підозрілого на захворювання на шляху прямування члени поїзних бригад забезпечують інформування працівників медичних пунктів та санітарно-контрольних пунктів, найближчих по ходу проходження залізничних станцій і вокзалів, про випадки захворювань і травм у дітей для організації зустрічі поїзда педіатричною медичною бригадою або спеціалізованою бригадою швидкої допомоги. При необхідності відправлення травмованої або захворілої дитини в стаціонарну медичну установу неспеціалізованим автотранспортом забезпечують медичний супровід. У разі виявлення хворого або підозрілого на інфекційне захворювання на шляху прямування, провідник, згідно інструкції, повинен ізолювати хворого, провести дезінфекцію місця, яке він займав, відповідно до схеми оповіщення сповістити співробітників медичних пунктів, вокзалів та санітарно-контрольних пунктів на шляху прямування.

3.1.7. При необхідності забезпечують естафетний медичний супровід (спостереження) захворілих або постраждалих дітей для своєчасного надання їм медичної допомоги.

3.1.8. Для надання у разі необхідності пасажирам у поїзді невідкладної медичної допомоги начальники пасажирських поїздів або бригадири поїздів підвищеного комфорту забезпечують організацію посадки бригади медичних працівників з оформленням акту, засвідченого підписами начальника пасажирського поїзда (бригадира поїзда підвищеного комфорту), керівника, який супроводжує групу дітей і бригади медичних працівників із зазначенням причини посадки медичних працівників, назви залізничних станцій посадки і висадки. Копія зазначеного акту видається бригаді медичних працівників для проїзду у зворотному напрямку до місця розташування медичної установи.

3.2. Організатори колективного відпочинку та оздоровлення дітей:

3.2.1. Забезпечують дотримання членами організованого дитячого колективу вимог безпеки для користування залізничним транспортом на вокзалах, станціях, під час посадки-висадки та на шляху прямування.

3.2.2. Обмежують, по можливості, пересування членів дитячої групи у вагонах, між вагонами, на перонах без крайньої потреби.

3.2.3. Контролюють гігієнічні умови вживання продуктів харчування членами групи, їх безпечність та якість.

3.2.4. Забезпечують негайне інформування провідника в разі виявлення захворілої дитини в складі групи. Надалі виконують розпорядження провідника під час проведення дій, спрямованих на запобігання поширення захворювання на інших пасажирів.

3.2.5. Контролюють дотримання членами групи особистої гігієни.

3.3. Заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України:

3.3.1. Контролюють дотримання санітарно-гігієнічних вимог членами поїзних бригад, передбачених чинними нормативними документами, на шляху прямування.

3.3.2. Здійснюють контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних вимог на шляху прямування в межах своєї дільниці з естафетною передачею до кінцевого пункту призначення.

3.3.3. В разі виявлення на шляху прямування хворого або підозрілого на інфекційне захворювання, координують дії членів поїзної бригади при проведенні всіх передбачених інструкцією дій для запобігання поширення захворювання серед пасажирів. Забезпечують проведення заключної дезінфекції місця, де перебував хворий, після його ізоляції в лікувально-профілактичний заклад. Збирають відомості про осіб, що контактували з хворим, в подальшому передають дані відповідно до схеми подання екстрених повідомлень для здійснення контролю стану здоров'я за місцем проживання.

3.3.4. При виявленні порушень чинного санітарного законодавства вживають адміністративно-запобіжні заходи відповідно до вимог та в межах своїх повноважень.

101. Вимоги пожежної безпеки до приміщень різного призначення, що належать до системи освіти України.

1. Навчальні та навчально-виробничі приміщення (класи, кабінети, лабораторії та навчально-виробничі майстерні)

1.1. У навчальних та навчально-виробничих приміщеннях слід розміщувати лише потрібні для забезпечення навчального процесу меблі, прилади, моделі, приладдя, посібники, транспаранти тощо (навчально-наочні засоби).

1.2. Усі навчально-наочні засоби, які розміщуються у навчальних та навчально-виробничих приміщеннях або в спеціально виділених для цього приміщеннях, мають зберігатися у шафах, стелажах чи на стаціонарно встановлених стійках.

3. У навчальних та навчально-виробничих приміщеннях зберігаються тільки ті навчально-наочні посібники та навчальне обладнання, проводяться тільки ті досліди та роботи, які передбачені переліками та навчальними програмами.

4. Зберігання фільмокопій, діапозитивів, слайдів, магнітних стрічок тощо має здійснюватися у спеціально відведених для цієї мети приміщеннях.

5. Не дозволяється складати обрізки та шматки кіно- та фотоплівки, магнітної плівки до загальних ящиків із сміттям, папером та іншими матеріалами.

Після закінчення занять усі пожежо-, вибухонебезпечні речовини та матеріали повинні бути прибрані з класів, кабінетів, майстерень у спеціально виділені та обладнані приміщення.

6. Кількість парт (столів) в учбових класах та кабінетах не повинна перевищувати граничну нормативну наповнюваність класних груп, яка встановлюється Міністерством освіти і погоджується з Міністерством охорони здоров'я України.

7. Усі учасники навчально-виховного процесу (учні, вихованці, студенти та співробітники кабінетів, лабораторій та навчально-виробничих майстерень) навчальних закладів, де проводяться практичні заняття, зобов'язані знати пожежну небезпеку застосовуваних хімічних реактивів і речовин, засоби їх гасіння та дотримуватися заходів безпеки під час роботи з ними.

8. Перед початком проведення лабораторних занять з нової теми керівник, який проводить їх, повинен провести протипожежний інструктаж і зафіксувати його в журналі періодичного інструктажу (додаток 3).

9. У навчальних і наукових лабораторіях, у навчально-виробничих майстернях, де застосовуються легкозаймисті та горючі речовини, гази, необхідно дотримуватися вимог НАОП 9.2.10-1.01-89 і ДНАОП 9.2.30-1.06-98. Усі роботи, пов'язані з виділенням токсичних або пожежо-, вибухонебезпечних газів і парів, слід виконувати у витяжних шафах із справною вентиляцією.

Припливно-витяжна вентиляція у всіх приміщеннях лабораторії повинна вмикатися за 30 хв. до початку роботи і вимикатися після закінчення робочого дня.

1.10. Розміщення фільмосховищ обласних, районних та міжрайонних фільмотек у шкільних будівлях, де перебувають діти, не дозволяється. Під час експлуатації обласних, районних та міжрайонних фільмосховищ слід керуватися НАПБ 01.008-76/930.

1.11. Демонстрування діапозитивів, діафільмів, слайдів і кінофільмів з установленням кінопроектора (діапроектора) пересувного типу безпосередньо в класах і кабінетах допускається за умови дотримання таких вимог:

- демонстрування кінофільмів на вузькоплівковій апаратурі;

- установлення діапроектора або вузькоплівкового кінопроектора з протилежного боку від виходу з приміщення;

- під час демонстрації діапозитивів, діафільмів, слайдів та кінофільмів присутність учнів (вихованців) однієї навчальної групи у кількості не більше 50 осіб;

- допущення до роботи на кіноапаратурі лише осіб, які мають кваліфікаційне посвідчення кіномеханіка або демонстратора вузькоплівкового кіно встановленого зразка і III кваліфікаційну групу з електробезпеки;

- зберігання кінофільмів, призначених для чергового показу, в щільно закритих коробках або фільмоскопах.

1.12. Після закінчення роботи в кіно-, фотолабораторіях проявлені плівки повинні здаватися до архіву на зберігання. Допускається короткочасне зберігання їх на робочому місці в негорючій шафі в кількості не більше 10кг.

1.13. Архівосховище слід обладнати фільмостатами або шафами. Шафи і полиці в них повинні бути металевими.

1.14. Лабораторні приміщення та навчально-виробничі майстерні слід забезпечити вогнегасниками. Учасники навчально-виховного процесу повинні знати місце, де містяться засоби пожежогасіння, і вміти користуватися у разі виникнення пожежі чи загоряння.

1.15. У приміщеннях лабораторій та навчально-виробничих майстерень не дозволяється:

- застосовувати для миття підлоги та обладнання легкозаймисті або горючі речовини (бензин, ацетон, гас тощо);

- користуватися електронагрівачами з відкритою спіраллю;

- залишати без нагляду робоче місце, запалені пальники та інші нагрівальні прилади;

- сушити предмети, що можуть горіти, на опалювальних приладах;

- зберігати будь-які речовини, пожежонебезпечні властивості яких не досліджені;

- тримати легкозаймисті та горючі речовини біля відкритого вогню, нагрівальних приладів, пальників тощо;

- виливати відпрацьовані легкозаймисті та горючі рідини в каналізацію.

1.16. У навчально-виробничих майстернях не дозволяється застосування відкритого вогню, проведення зварювальних робіт.

1.17. Обтиральний матеріал для робіт у навчально-виробничих майстернях навчальних закладів слід зберігати в спеціальних металевих ящиках. Використаний обтиральний матеріал, стружки слід прибирати після занять наприкінці кожного дня.

102. Порядок накладання дисциплінарного стягнення на працівника за порушення трудової дисципліни.

Правомірність накладення стягнення, особливо у вигляді звільнення, досить часто стає предметом звернення до інспекції з питань праці.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень регламентується Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП). Відповідно до час¬тини першої статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до пра¬цівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

— догана;

— звільнення.

Згідно з частиною другою статті 147 КЗпП законодавством, статутами і положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення.

Статтею 142 КЗпП установлено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими в установленому порядку.

Порушення трудової дисципліни — це невиконання чи неналежне виконання працівником, без поважних причин, обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов’язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. Зверніть увагу, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене за невиконання громадських або інших доручень, не пов’язаних з виконанням працівником трудової функції.

Органи, які мають право накладати дисциплінарні стягнення

Згідно зі статтею 147-1 КЗпП дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника.

Відповідно до статті 149 КЗпП за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

КЗпП не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Під час обрання виду стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення — це право роботодавця, а не його обов’язок. До того ж згідно зі статтею 152 КЗпП замість накладення дисциплінарного стягнення роботодавець може передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його представницького органу (профспілка, рада трудового колективу тощо).

Ураховуючи позицію Верховного Суду України, викладену в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення може бути визнано правомірним у разі:

— систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

— прогулу (у цьому разі після накладення стягнення відбувається звільнення);

— появи працівника на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

— вчиненням за місцем роботи розкрадання (у т. ч. дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Строки і порядок застосування дисциплінарного стягнення

КЗпП чітко визначено строк і порядок застосування стягнень. Так, згідно зі статтею 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець) безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. При цьому дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі статтею 150 КЗпП працівник може оскаржити накладення стягнення у порядку, встановленому главою XV КЗпП, звернувшись до комісії з трудових спорів закладу або до суду.

Правомірність застосування стягнення, особливо у вигляді звільнення, досить часто стає предметом трудового спору. Розглядаючи справу, суд з’ясовує, у т. ч. у чому конкретно проявилося порушення, чи дотримано роботодавцем строки і порядок застосування стягнення, визначені КЗпП, чи наявні докази вчинення проступку. Саме тому документальному оформленню доказів порушення трудової дисципліни і безпосередньо накладення стягнення слід приділяти особливу увагу. Судова практика свідчить, що у цьому разі жоден документ, який підтверджує правомірність дій роботодавця не буде зайвим.

Однією з найважливіших норм порядку застосування стягнень, передбаченого КЗпП, є те, що до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень.

Оскільки це пряма норма законодавства, то для підтвердження її виконання, вимогу про надання пояснень доцільно оформлювати в письмовій формі, наприклад, у вигляді повідомлення. Працівник має засвідчити отримання повідомлення власним підписом.

Відсутність пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, але лише за умови, що роботодавець має докази, що він зажадав від працівника пояснень, втім працівником їх не надано. Таким доказом може слугувати, наприклад, акт, складений кількома працівниками навчального закладу для підтвердження відмови працівника надати пояснення по суті порушення трудової дисципліни

Письмові докази порушення трудової дисципліни та пояснення працівника (або акт про відмову від надання пояснень) передаються органу, що має право застосовувати стягнення.

Згідно з частиною четвертою статті 149 КЗпП стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під особистий підпис. Якщо працівник відмовляється розписатися в ознайомленні з наказом, про це також необхідно скласти відповідний акт.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

103. Перелік документів, що подаються на працівника за порушення трудової дисципліни.

 Дисциплінарні стягнення застосовує роботодавець. Порядок накладення загальних дисциплінарних стягнень прописано у  ст. 147 — 152 КЗпП. Причому для того, щоб у подальшому уникнути конфліктних ситуацій з працівниками (особливо якщо вибрано такий захід стягнення, як звільнення), у разі притягнення до дисциплінарної відповідальності слід чітко дотримуватись вимог цих норм законодавства.

Саму процедуру із застосування дисциплінарного стягнення умовно поділяють на 6 етапів.

Етап 1. Виявлення факту дисциплінарного проступку. Факт виявлення проступку працівника доцільно зафіксувати письмово. Для цього складають акти, службові (доповідні) записки, протоколи (у довільній формі). У більшості випадків оформлює такі документи безпосередній керівник працівника, подекуди — й інші служби установи, наприклад відділ кадрів. Доцільно заручитися підтримкою інших працівників — вони своїми підписами на згаданих документах підтверджують факт дисциплінарного порушення. При цьому слід ураховувати, що виявлення дисциплінарного проступку передбачає не лише виявлення власне факту порушення, а й встановлення особи працівника, який завинив, а також його провини. Важливо! Днем виявлення дисциплінарного проступку, як правило, вважають день складання одного із вищезазначених документів, що підтверджує дисциплінарне порушення.

Етап 2. Затребування з порушника дисципліни письмових пояснень. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен затребувати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення ( ч. 1 ст. 149 КЗпП). Це дає змогу керівництву установи об’єктивно з’ясувати причини та обставини здійсненого працівником дисциплінарного проступку.

Зауважимо, що вимагати від працівника письмових пояснень можна як усно, так і письмово. Письмову форму доречно застосовувати в тому випадку, коли працівник узагалі відмовляється надавати будь-які пояснення. Причому доцільно письмове повідомлення вручити працівнику під підпис, а в разі відмови працівника розписатися — скласти в довільній формі акт про відмову працівника від підпису про ознайомлення з повідомленням. Такі дії роботодавця в разі виникнення спорів підтвердять факт вимагання від працівника відповідних пояснень.

Працівник відмовляється надавати пояснення свого дисциплінарного проступку? Фіксуйте це у відповідному акті за участю свідків такого факту. Важливо! Відмова працівника дати пояснення не може бути перешкодою для застосування стягнення (лист № 81).

Етап 3. Прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення. На підставі отриманих письмових пояснень працівника та інших складених документів власник чи уповноважений ним орган приймає рішення: накладати дисциплінарне стягнення чи ні.

При розгляді попереднього етапу ми з’ясували, що працівник-порушник повинен пояснити причину своїх проступків. Для роботодавця вони також важливі, адже Мінпраці (лист від 29.05.2007 р. № 134/06/187-07) вважає: «за наявності поважних причин невиконання або неналежне виконання працівником трудових обов’язків не тягне за собою накладення дисциплінарного стягнення.»

Також Мінпраці роз’яснює, що оцінку причин порушення трудової дисципліни (у тому числі вчинення прогулу) як поважних може здійснювати як безпосередньо роботодавець, так і орган, до якого здійснюється оскарження накладення дисциплінарного стягнення.

Якщо рішення щодо «покарання» працівника-порушника позитивне, то роботодавець обирає захід дисциплінарного стягнення — догану або звільнення. Тут йому не обійтися без ч. 3 ст. 149 КЗпП: при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Тепер зупинимося на строках притягнення до дисциплінарної відповідальності. У такому питанні враховуйте два моменти — момент виявлення дисциплінарного проступку та момент його здійснення.

Зверніть увагу! Дисциплінарне стягнення застосовує власник чи уповноважений ним орган не пізніше 1 місяця із дня виявлення проступку, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи перебуванням у відпустці ( ч. 1 ст. 148 КЗпП), але не пізніше 6 місяців від дня його вчинення ( ч. 2 ст. 148 КЗпП).

Для наочності наведемо приклад. Працівника, який вчинив дисциплінарний проступок 25.08.2015 р., не можна буде притягнути до дисциплінарної відповідальності в таких випадках:

— якщо дисциплінарний проступок буде виявлено після 25.02.2016 р.;

— якщо такий проступок буде виявлено до 25.02.2016 р., але роботодавець протягом місяця з моменту виявлення проступку не видасть наказ про накладення дисциплінарного стягнення;

— якщо шестимісячний строк від дня вчинення проступку закінчиться раніше, ніж строк перебування працівника у відпустці або на лікарняному (наприклад, працівник наступні півроку з моменту вчинення проступку перебував у відпустці або на лікарняному, тоді після його виходу на роботу його вже не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності).

Етап 4. Оголошення про стягнення та повідомлення про нього працівника. Роботодавець твердо вирішив накласти дисциплінарне стягнення на працівника-порушника. Одночасно законодавчих перепон для реалізації такого задуму немає. У цьому разі роботодавець готує наказ (розпорядження) про оголошення працівнику стягнення. Підкреслимо: якщо мова йде про такий захід дисциплінарного стягнення, як звільнення, то готується наказ про припинення трудового договору.

Одночасно роботодавець має письмово під підпис довести до працівника-порушника рішення про оголошення йому стягнення ( ч. 4 ст. 149 КЗпП). В який термін роботодавець повинен повідомити працівника? КЗпП не містить відповіді на це запитання. А ось п. 31 Типових правил № 213 уточнює, що рішення про дисциплінарне стягнення доводять до відома працівника у триденний термін. На такий строк вказує і Мінсоцполітики у листі № 81. Якщо працівник відмовляється розписатися про своє ознайомлення з наказом (розпорядженням), то про це потрібно скласти відповідний акт у довільній формі.

Пам’ятайте! Запис про стягнення до трудової книжки не вносять ( п. 2.2 Інструкції № 58). Але це справедливо тільки стосовно догани. Якщо ж заходом дисциплінарного стягнення вибрано звільнення, то запис про звільнення із зазначенням підстав уносять до трудової книжки.

104.Порядок перевезення організованих груп дітей автомобільним транспортом.

Стаття 38. Вимоги до перевезення організованих груп дітей автобусами

До перевезення організованих груп дітей (далі - груп дітей) відноситься одночасне перевезення групи з десяти і більше дітей, для яких замовником послуги призначається керівник, відповідальний за супроводження їх під час поїздки, а на групу з 30 і більше дітей призначається також медичний працівник.

Перевезення груп дітей можна здійснювати в режимах як регулярних, так і нерегулярних пасажирських перевезень.

Регулярні та нерегулярні перевезення груп дітей здійснюють за умови узгодження маршруту та розкладу руху із замовником та відповідними підрозділами Національної поліції (Частина третя статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5459-VI від 16.10.2012, № 901-VIII від 23.12.2015)

Максимальна кількість дітей та супроводжуючих осіб при перевезенні автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння в ньому, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу та визначену в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.

Групи дітей повинні перевозити досвідчені водії транспортних засобів, які мають стаж керування автобусом не менше ніж п'ять років.

Порядок організації перевезення груп дітей визначається Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та іншими нормативно-правовими актами.

105.Порядок розслідування, облік нещасних випадків невиробничого характеру.

Відповідно до законодавства України нещасні випадки невиробничого характеру — це травматизм, не пов’язаний з виконанням трудових обов’язків (наприклад, травми, отримані під час бійки, внаслідок удару блискавки, самогубство тощо). Усі нещасні випадки невиробничого характеру підлягають розслідуванню відповідно до постанови КМУ від 22.03.2001 № 270, якою затверджено Порядок розслідування нещасних випадків невиробничого характеру (далі — Порядок № 270). Цим документом потрібно користуватися під час розслідування нещасних випадків невиробничого характеру у 2020 році. Зверніть увагу, Положення про розслідування нещасних випадків невиробничого характеру від 05.05.1997  № 421 нечинне. 

Які нещасні випадки підлягають розслідуванню Згідно з Порядком № 270 розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися під час: прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі — організації) і не використовувався в інтересах цієї організації; переміщення повітряним, залізничним, морським, водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів; виконання громадських обов’язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов’язків); виконання донорських функцій; участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності тощо); участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях; проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов’язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах; використання газу у побуті; вчинення протиправних дій проти особи, її майна; користування або контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами; виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки; стихійного лиха; перебування в громадських місцях, на об’єктах торгівлі та побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, в інших організаціях. Порядок повідомлення про нещасний випадок невиробничого характеру

Якщо комісія при розслідуванні нещасного випадку встановила, що певний випадок не можна вважати пов’язаним із виробництвом, на підставі повідомлення медичного закладу встановленої форми складається Акт про нещасний випадок невиробничого характеру. Підтверджувальним документом також є лікарняний лист або довідка лікувально-профілактичного закладу. Про нещасні випадки, що привели до смерті, протягом доби надсилають повідомлення місцевій адміністрації, МВС і прокуратурі. Зверніть увагу на особливості розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру: розслідування проводять незалежно від того, чи був потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

Надалі, за результатами розслідування, місцеві органи влади або представники роботодавців розробляють комплекси заходів щодо мінімізації подібних подій. Облік нещасних випадків невиробничого характеру та аналіз причин їх виникнення проводять районні держадміністрації (виконавчі органи міських, районних у містах рад) на підставі звітів про нещасні випадки за встановленою формою, які щомісяця до 10 числа наступного періоду надсилаються медичними закладами. Реєстрація нещасних випадків невиробничого характеру проводиться районними держадміністраціями (виконавчими органами міських,  районних у містах рад) та організаціями, які проводили розслідування, у журналі за встановленою формою. 

Чим загрожує оформлення лікарняного замість розслідування

На жаль, часто процедуру розслідування нещасного випадку невиробничого характеру не проводять, натомість все закінчується виплатою потерпілому підприємством і Фондом страхування від нещасних випадків коштів за лікарняним. Для того щоб комісія зі спеціального страхування прийняла рішення оплатити лікарняний листок, достатньо пояснень потерпілого про те, як стався нещасний випадок. Однак треба враховувати, що потерпілий може і відмовитися надавати пояснення.

Здавалося б, такий вихід із ситуації нічим не загрожує роботодавцеві, оскільки контролюючі органи не реагують без відповідних заяв потерпілої чи іншої зацікавленої сторони. Проте завжди слід пам’ятати, що недотримання вимог законодавства — це вже формальний привід особливо сумлінному перевіряючому застосувати покарання. 

Отже, якщо ігнорувати Порядок розслідування нещасних випадків невиробничого характеру, можна наразитися на чималий штраф. 

106.Послідовність дій керівника закладу при організації розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, який трапився із здобувачем освіти, а також групового нещасного випадку.

МОН установило єдиний порядок розслідування й обліку нещасних випадків, що сталися під час освітнього процесу (наказ МОН від 16.05.2019 № 659 «Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися із здобувачами освіти під час освітнього процесу», що почав діяти з 16.08.2019). Водночас втратило чинність Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах. Нове Положення встановлює єдиний порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час освітнього процесу, зокрема і під час трудового та професійного навчання в закладах освіти і в організаціях, на підприємствах на території України. Він поширюється на заклади дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), позашкільної, спеціалізованої, фахової передвищої, вищої освіти та заклади післядипломної освіти незалежно від форм власності й підпорядкування. Топ-3 статті з Довідника

Розслідуванню підлягають випадки, що сталися: під час навчальних занять; прямування на заняття з одного корпусу закладу освіти до іншого пішки чи на транспорті; позакласних, позашкільних та інших заходів у вихідні дні, якщо вони проходять під керівництвом працівника закладу освіти; занять із трудового та професійного навчання; виробничої і навчальної практики тощо. Розслідування нещасного випадку проводить комісія освітнього закладу протягом п’яти днів з дня її створення. Нещасні випадки, що сталися на підприємстві, розслідує комісія освітнього закладу разом із представником підприємства. 

Під час розслідування нещасного випадку комісія із розслідування нещасного випадку повинна: з’ясувати обставини та причини нещасного випадку; отримати пояснення від потерпілого (за можливості); виявити й опитати свідків та осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів з охорони праці та безпеки життєдіяльності; визначити, чи пов’язаний нещасний випадок з освітнім процесом; розробити заходи щодо попередження подібних нещасних випадків; скласти акт розслідування нещасного випадку; скласти акт про нещасний випадок, що стався із здобувачем освіти за формою Н-Н, якщо нещасний випадок пов’язаний з освітнім процесом, у п’яти примірниках, які затверджує керівник закладу освіти. До акта Н-Н додають пояснення свідків, потерпілого та інші документи щодо обставин нещасного випадку, наявності шкідливих і небезпечних чинників та довідку. Як проводять розслідування нещасного випадку, контролює засновник приватного закладу освіти або керівник органу управління освітою, до сфери якого належить заклад освіти, а також представники професійних спілок, наймані особи з питань охорони праці. Дія наказу не поширюється на осіб, які працюють за трудовим договором (контрактом) або фактично допущені до роботи в закладах освіти, а також на здобувачів освіти освітніх закладів, що належать до Міноборони та МВС.  

Дії керівника робіт у разі нещасного випадку

Якщо з працівником стався нещасний випадок, безпосередній керівник робіт зобов’язаний:

+терміново організувати надання першої невідкладної допомоги потерпілому, за потреби забезпечити його доставку до лікувально-профілактичного закладу;

• негайно повідомити роботодавцю про те, що сталося;

• зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та машини, механізми, обладнання, устаткування такими, якими вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків та порушення виробничих процесів), а також вжити заходів, щоб запобігти подібним нещасним випадкам.

Дії роботодавця після отримання повідомлення про нещасний випадок

Після того, як роботодавець отримав повідомлення про нещасний випадок, він зобов’язаний:

+протягом однієї години за допомогою засобів зв’язку та протягом доби на паперовому носії передати повідомлення про нещасний випадок:
– Фонду за місцем розташування підприємства, на якому стався нещасний випадок;
– керівнику первинної організації профспілки незалежно від членства потерпілого в профспілці (якщо на підприємстві кілька профспілок — керівнику профспілки, членом якої є потерпілий; якщо ж профспілки немає — уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці);
– керівнику підприємства, де працює потерпілий, якщо той є працівником іншого підприємства;
– органу державного пожежного нагляду за місцем розташування підприємства, якщо нещасний випадок стався внаслідок пожежі;
– територіальному органу Держпраці;

• зробити запит до лікувального закладу про характер і тяжкість ушкодження потерпілого;

• протягом доби наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше ніж три особи й організувати розслідування.

• 107.Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Поняття «атестація робочих місць за умовами праці» — це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров’я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності. Тому в разі перевищення норм шкідливих факторів працівники повинні отримувати пільги за перебування в цих умовах.

Атестація проводиться на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я, а також на їхніх нащадків, як тепер, так і в майбутньому.

Для того, щоб підприємство змогло надати, а працівники, які працюють в несприятливих умовах праці змогли отримати пільги і компенсації за роботу у цих умовах, насамперед, необхідно перевірити наявність професій (посад) у Списках виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (остання редакція затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461), Списки виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 (зі змінами), Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 163, Перелік робіт із важкими, шкідливими та особливо шкідливими умовами праці у будівництві, на яких встановлюється підвищена оплата праці затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 576.

Атестацію має проводити атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше як один раз на п’ять років (п. 4 Порядку проведення атестації). Проте, в разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу проводиться позачергова атестація.

Дата і термін проведення чергової атестації визначаються з урахуванням того, що вона має бути завершена до закінчення терміну попередньої атестації.

Недотримання термінів проведення чергової атестації так як і не проведення атестації робочих місць призводить до порушення прав працівників — фактично, працюючи в шкідливих і важких умовах праці, наймана особа не одержить передбачених законодавством пільг, компенсацій і соціальних гарантій. Керівник підприємства несе повну відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місць за умовами праці (п. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442).

Статтею 13 ЗУ «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів та організувати, зокрема, проведення лабораторних досліджень умов праці, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством. За їх підсумками вжити заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів.

Несвоєчасне виконання вимог цієї статті тягне за собою притягнення роботодавця чи інших посадових осіб до адміністративної відповідальності, що виражається накладенням штрафу згідно ч. 5 ст. 41 Кодексу Законів про адміністративні порушення у розмірах передбачених статтею.

Проте, варто нагадати, що сплата штрафу не звільняє суб’єкта господарювання від проведення атестації. В будь-якому випадку атестацію обов’язково потрібно провести.

За результатами проведеної атестації атестаційна комісія складає відповідні переліки. По-перше, робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, що визначаються законодавством. По-друге, робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства. Це регламентовано статтею 26 ЗУ «Про підприємства» і статтею 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». По-третє, робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад підписує голова комісії, відповідно погоджуючи з профспілковим комітетом. На підприємстві видається наказ, яким затверджуються вищевказані переліки.

Матеріали атестації робочих місць за умовами праці є документами суворої звітності і повинні зберігатися на підприємстві протягом 50 років. Звертаємо увагу, що сьогодні існує проблема, коли навіть діючі підприємства не зберегли матеріали атестацій робочих місць за умовами праці і це створює проблему для працівників яким підтверджено право на пільгову пенсію за Списками № 1 і № 2. Тому, в разі виникнення такої ситуації працівники можуть звертатися до суду з метою захисту свої прав.

108.Порядок проведення інструктажів з охорони праці з працівниками.

Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці визначає, що працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

Набув чинності Наказ Мінсоцполітики №140 від 30.01.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.2017 за №234/30102). У цьому Наказі йдеться про внесення змін до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. 

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

який виконуватиме нову для нього роботу;

відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу,  в терміни, визначені нормативно правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охо-рони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

при ліквідації аварії або стихійного лиха;

при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, уносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці. У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів – не обов’язково.

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих працівників пройти стажування протягом не менше 2-15 змін. Стажування проводиться, як правило, під час професійної підготовки на право виконання робіт з підвищеною небезпекою у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці.

Роботодавцю надається право своїм наказом звільняти від проходження стажування (дублювання) працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше 3 років або переводиться з одного підрозділу до іншого, де характер роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються.

Після закінчення стажування та при задовільних результатах перевірки знань з питань охорони праці наказом (розпорядженням) роботодавця (або керівника структурного підрозділу) працівник допускається до самостійної роботи, про що робиться запис у журналі реєстрації інструктажів, у протилежному випадку, якщо працівник не оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну оцінку з протиаварійних та протипожежних тренувань, то стажування (дублювання) новим наказом може бути продовжено на термін не більше двох змін.

109.Порядок створення служби охорони праці, її основні завдання, функції, права.

Порядок створення, права, обов’язки, функції служби охорони праці регламентуються Типовим положенням про службу охорони праці.

Організація служби охорони праці на підприємстві починається з правильної підготовки документів. Потрібно передбачає видати комплексний наказ про створення служби охорони праці на підприємстві. 

Порядок створення служби охорони праці на підприємстві регламентовано Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 15.11.2004 № 255 (далі — Типове положення). На основі Типового положення, враховуючи специфіку виробництва, вид діяльності, чисельність працівників, умови праці тощо, роботодавець має розробити і затвердити Положення про службу охорони праці підприємства, визначити її структуру, чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства. 

Варто звернути увагу на той нюанс, що необхідність створення служби охорони праці на підприємстві залежить від кількості працівників. 

Так, статтею 15 Закону про охорону праці передбачено: якщо на підприємстві працює 50 і більше осіб, то роботодавець має створити службу охорони праці згідно з вимогами Типового положення; якщо на підприємстві менше 50 працівників — функції служби охорони праці можуть виконувати за сумісництвом особи з відповідною підготовкою. 

На підприємствах, де працює менше 20 осіб, для виконання функцій служби охорони праці можна залучати сторонніх фахівців з відповідною підготовкою на умовах договору. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Повсякденна організація роботи з охорони праці на підприємстві починається з того, що керівником видається наказ про організацію служби охорони праці на підприємстві, яким регламентується її діяльність, і визначаються завдання.

ЗАВДАННЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Основні завдання служби охорони праці включають в себе впровадження спеціальних процесів в різноманітні аспекти діяльності підприємства і його персоналу, що впливають на безпеку виробництва, збереження життя і здоров’я людей.

У тому числі:

– розробка необхідних документів з охорони праці для підприємства;

– забезпечення дотримання співробітниками правил і вимог охорони праці, нормативних актів, умов колективного договору;

– контроль умов праці, дотримання санітарно-гігієнічних норм трудового законодавства;

– попередження виробничого травматизму, пропаганда позитивних рішень, що підвищують безпеку виробничих процесів;

– інформування працівників про правила безпечної роботи.

ФУНКЦІЇ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Реалізація поставлених завдань визначає функції відділу охорони праці на підприємстві. Головні з них:

– всебічний аналіз стану роботи з охорони праці на підприємстві;

– попередження виробничих травм і профзахворювань;

– розробка спільно з відповідальними фахівцями заходів щодо поліпшення умов праці;

– контроль виконання умов трудового договору в області поліпшення умов праці, оздоровлення працівників, що мають шкідливі для здоров’я умови праці;

– участь у впровадження сучасних стандартів безпечної роботи;

– впровадження наукових розробок і рацпропозицій, що підвищують безпеку виробництва;

– регулярний контроль технічного стану будівель, устаткування, в тому числі того, що впливає на створення здорових умов праці, участь в роботі комісій, що здійснюють ці функції;

– проведення або організація всіх видів інструктажів на підприємстві.

Основні документи з охорони праці

Існують обов’язкові вимоги щодо того, які документи з охорони праці повинні бути на підприємстві. В першу чергу, тут повинні бути присутнім положення про відділ ОТ (або його представництві), а також – посадові інструкції фахівців.

ОСНОВНІ ДОКУМЕНТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Крім цього переліку документів з охорони праці на підприємстві повинні бути:

– програми вступного та первинного інструктажів та журнали, які реєструють їх проведення;

– необхідні інструкції з охорони праці за видами робіт і за спеціальностями,

– журнали, що фіксують їх наявність, а також видачу відповідним службам і фахівцям;

– перелік професій, що мають шкідливі умови праці і потребують постійного медичного контролю;

– накази про призначення осіб, відповідальних за безпеку праці на різних ділянках виробництва;

– колективний договір;

– програму забезпечення та вдосконалення охорони праці на виробництві;

– наказ про атестацію робочих місць;

– журнал реєстрації виробничих травм і заходів щодо усунення обставин, що спровокували їх.

Крім того, документація з охорони праці на підприємстві повинна містити основні форми державної звітності з охорони праці; положення про компенсації за шкідливі або небезпечні умови професійної діяльності; форми звітності про травматизм і інші документи, що сприяють підвищенню ефективності охорони праці та промислової безпеки.

Права та обов’язки працівників СОП 

В установленому законодавством порядку працівники служби охорони праці проходять навчання та перевірку знань з питань охорони праці — під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки. Якщо спеціаліст служби охорони праці виявив порушення охорони праці, то він має право видати керівникові структурного підрозділу підприємства припис з вимогою усунути недоліки, що є обов'язковим для виконання. Такий припис може скасувати тільки роботодавець. Крім того, спеціаліст служби охорони праці має право вимагати відсторонити від роботи працівника, який не пройшов медогляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не має допуску до робіт, або не виконує вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Якщо виявлено порушення, що може спричинити загрозу життю або здоров’ю працівників, спеціаліст служби охорони праці має право зупинити роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва. Ліквідувати службу охорони праці можна лише у разі ліквідації підприємства або припинення використання найманої праці фізичною особою.

110.Підстава для проведення позачергових медичних оглядів працівників певних категорій.

Метою будь-якого медичного огляду працівника є визначення стану його здоров’я, зокрема, можливості виконання ним певних трудових обов’язків, своєчасного виявлення гострих чи хронічних професійних захворювань, встановлення у разі необхідності медичних протипоказань щодо здійснення окремих видів робіт, а також попередження виникненню та розповсюдженню інфекційних хвороб. 

Позачерговий — проводиться під час трудової діяльності як з ініціативи працівника, так і з ініціативи роботодавця, але за наявності підстав.

Позачерговий медогляд 

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свої кошти позачерговий медичний огляд: 

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці; 

за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки; 

у разі виявлення інфекційних захворювань та/або бактеріоносійства; у разі погіршення епідемічної ситуації. 

Порядок проходження позачергових медоглядів регулюється ст. 17 Закону № 2694 та п. 4 Правил проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, затверджених наказом МОЗ від 23.07.02 р. 

111.Вимоги до кандидатів у водії та водіїв колісних транспортних засобів, які забезпечуватимуть перевезення організованих груп дітей.

(Наказ 27.07.2004  N 672/831/623/120 Про затвердження Порядку взаємодії з питань забезпечення перевезення організованих груп дітей на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок). 

В п. 2.12. даного Порядку регламентує наступне - до забезпечення супроводження організованих груп дітей залучаються екіпажі у складі найбільш досвідчених та підготовлених працівників ДАІ МВС України після  ретельних та детальних інструктажів щодо суворого дотримання ними правил дорожнього руху, вибору безпечної швидкості   руху, особливостей маршруту  та забезпечення в цілому високого рівня безпеки під час супроводження. 

 112.Характеристика руху електрично заряджених частинок, який може призвести до нещасного випадку.

Електричний струм справляє на організм людини термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію. На наслідки ураження електричним струмом впливають: 1. Сила струму. 

Розрізняють такі основні порогові значення сили струму I за дією на людину: 

− пороговий відчутний струм – найменше значення сили струму, що викликає при проходженні через організм відчутні подразнення (0,6 – 1,5 мА змінного струму частотою 50 Гц і 5 – 7 мА постійного струму); 

− пороговий відпускаючий струм – найменше значення сили змінного струму, що не викликає при проходженні через людину непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснутий провідник (6 мА струму частотою 50 Гц); 

− пороговий небольовий струм – найменше значення сили постійного струму, що не викликає при проходженні через людину больові відчуття (15 мА); 

− пороговий невідпускаючий струм – найменше значення сили струму, що викликає при проходженні через людину непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснутий провідник (10 – 15 мА змінного струму частотою 50 Гц і 50 – 80 мА постійного струму); 

− пороговий фібриляційний струм – найменше значення сили струму, що викликає при проходженні через організм протягом більше ніж 1 – 2 с фібриляцію серця (100 мА змінного струму частотою 50 Гц і 300 мА постійного струму).

Змінний і постійний струм силою більше 5 А викликає миттєву зупинку серця, минаючи стан фібриляції. 

Гранично допустимі значення сили струму, що проходить через тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі електроустановки, не повинні перевищувати 0,3 мА змінного струму частотою 50 Гц і 1 мА постійного струму (за тривалості дії не більше 10 хв. на добу). 

При аварійному режимі електроустановки гранично допустимі значення залежать від тривалості дії струму: 

− змінного струму частотою 50 Гц: 

− при 0,01 – 0,08 с – 650 мА; 

− при 0,2 с – 190 мА; 

− при 1 с – 50 мА; 

− більше 1 с – 6 мА; 

− постійного струму при тривалості дії більше 1 с – 15 мА. 

2. Напруга струму. 

Гранично допустимі значення напруги дотику U (напруги між двома точками ланцюга струму, до яких одночасно дотикається людина) при нормальному (неаварійному) режимі електроустановки не повинні перевищувати 2 В змінного струму частотою 50 Гц і 8 В постійного струму (за тривалості дії не більше 10 хв. на добу). 

При аварійному режимі електроустановки гранично допустимі значення залежать від тривалості дії струму: при 0,01 – 0,08 с – відповідно 550 і 650 В, 0,2 с – 160 і 400, 1 с – 60 і 200, більше 1 с – 20 і 40 В. Умовно безпечною для життя людини прийнято вважати напругу дотику, що не перевищує 36 В змінного струму та 12 В – постійного. 

Напруга кроку – напруга між двома точками поверхні землі (основи), що знаходяться на відстані кроку, і на яких одночасно стоїть людина. Виникає при падінні на землю дроту під напругою, поблизу заземлювачів електроустановок при короткому замиканні або при блискавці. Залежить від напруги в мережі, довжини кроку, питомого опору ґрунту (основи), сили й частоти струму, який через нього проходить, та інших параметрів. 

3. Вид струму 

Змінний струм приблизно в 4-5 разів більш небезпечний за постійний. 

4. Частота змінного струму. 

Найбільш небезпечним вважається струм частотою 20 – 100 Гц. Струм частотою понад 500 кГц не викликає електричного удару, однак призводить до опіків. 

5. Тривалість дії струму. 

Зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого наслідку. 

6. Опір тіла людини. 

Питомий опір ρ за частоти струму 50 Гц становить, Ом·м: − сухої чистої шкіри – 3·103 – 2·104 ; − кісткової тканини – 1·104 – 2·106 ; − м’язової тканини – 1,5 – 3; − жирової тканини – 30 – 60; − крові – 1 – 2. 

Питомий опір шкіри має найбільше значення, але суттєво залежить від її стану (чистоти, вологості, цілісності). Забруднена шкіра, вкрита вологою, з пораненнями має суттєво нижчі захисні властивості. 

Опір всього тіла залежить і від інших чинників електричного та неелектричного характеру й коливається від 1·103 до 1·105 Ом, як розрахункове значення беруть 1·103 Ом.

7. Шлях проходження струму через тіло людини (“петля струму”). 

За небезпечністю шляхи проходження струму розташовуються в такому порядку: 1) “голова – руки”; 

2) “голова – ноги”; 

3) “права рука – ноги”; 

4) “рука – рука”; 

5) “ліва рука-ноги”; 

6) “нога – нога”. 

8. Індивідуальні особливості людини. 

Стійкість до дії струму знижується за незадовільного фізичного та психологічного стану, наявності захворювань, алкогольного сп’яніння тощо.

113.Місце для безпечного та зручного руху транспортних засобів.

Автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.

114.Основні нормативні документи, що регламентують роботу із забезпечення пожежної безпеки об’єктів.

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України «Про пожежну безпеку» та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Відповідно до Державної програми забезпечення пожежної безпеки на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 2002 р. № 870, та згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України 04.12.96 №833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено близько 360 найменувань документів різних рівнів та видів. За рівнем прийняття і дії реєстр виділяє 8 груп таких актів.

1. Загальнодержавні акти. До них відносяться: Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.93; НАПБ А.01.001-95 «Правила пожежної безпеки в Україні» від 14.06.95, «Правила пожарной безопасности в лесах СССР» від 18.06.71.

2. Міжгалузеві. До документів цього типу віднесено 55 нормативних актів з пожежної безпеки. До цих актів, зокрема, увійшли НАПБ Б.02.001-94 «Положення про державну пожежну охорону», НАПБ Б.05.001-94 «Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації», а також інші правила, положення, інструкції та настанови, що окреслюють загальні вимоги пожежної безпеки, обов'язкові для виконання в усіх галузях виробничого та невиробничого середовища. До цієї ж групи входить дуже важливий нормативний акт, який використовується для визначення рівня пожежної небезпеки об'єкта НАПБ Б.07.005-86 «Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности» ОНТП 24-86.

3. Галузеві нормативні акти. Вимоги цієї групи документів з пожежної безпеки розповсюджуються на окрему галузь. В реєстрі нараховується 109 таких нормативних актів.

Серед них:

• НАПБ В.01.033-86/140 «Правила пожарной безопасности для предприятий электронной промышленности»;

• НАПБ В.01.034-99/111 «Правила пожежної безпеки в компаніях, на підприємствах та в організаціях енергетичної галузі України»;

• НАПБ В.01.047-95/930 «Правила пожежної безпеки для закладів, підприємств та організацій культури».

Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, дія яких поширюється на підпорядковані їм підприємства, установи, організації. У цьому розділі 130 документів.

Міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки. До них відносяться деякі стандарти системи стандартів безпеки праці СРСР, а також галузеві стандарти СРСР (ГОСТы), які стосуються пожежної безпеки. Всього до цієї групи належать 49 стандартів серед яких:

- ГОСТ 12.004 - 91 ССБТ «Пожарная безопасность. Общие требования»;

- ГОСТ 12.4.009 - 83 ССБТ «Пожарная техника для защиты обьектов. Основные виды. Размещение и обслуживание»;

- ГОСТ 12.1.044-89 ССБТ «Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методи их определения», положення якого безпосередньо використовуються при аналізі рівня пожежної небезпеки об'єкта.

6. Державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки. Ця група налічує 39 стандартів, у тому числі ДСТУ 2272-93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення», а також стандарти на окремі види обладнання для пожежогасіння.

7. Галузеві стандарти з питань пожежної безпеки (усього 22 найменування) містять вимоги та технічні умови до окремих видів обладнання, яке застосовується для попередження, перешкоди розповсюдженню, а також гасіння пожеж, які виникають у специфічних умовах конкретної галузі.

8. Нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки. Група налічує 19 документів, серед яких:

- ДБН.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівниціцтва СНиП 2.04.05-86 «Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха»; СНиП 2.04.09-84 «Противопожарная автоматика зданий и сооружений»;

- СТСЭВ 5062-85 «Пожарная безопасность в строительстве. Предел огнестойкости конструкций. Технические требования к печам» і т. ін.

Окрім документів, що увійшли до вищезгаданого реєстру нормативних актів з питань пожежної безпеки і безпосередньо стосуються тільки цих питань, існує ряд нормативних актів спеціального призначення, окремі розділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок», які визначають класи пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон та вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах.

115.Відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки. 

У разі порушення вимог пожежної безпеки ДСНС уповноважена притягувати винних осіб до відповідальності. Фактично, підстави для накладення санкцій можна згрупувати таким чином: 

порушення винними особами вимог законодавства з протипожежної безпеки; 

невиконання особами законних розпоряджень уповноважених державних органів. 

За порушення встановлених чинним законодавством України вимог пожежної безпеки винні особи також притягуються до адміністративної відповідальності відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Йдеться про такі протиправні дії: 

порушення вимог пожежної безпеки в лісах — тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 77 КУпАП); 

самовільне випалювання рослинності або її залишків — тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 77-1 КУпАП); 

порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням — тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 175 КУпАП); 

невиконання приписів та постанов посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про пожежну безпеку, або створення перешкод для їх діяльності — передбачає відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 188-8  КУпАП). 

Цим Кодексом також встановлена відповідальність за порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті ( ст. 120 КУпАП), за початок роботи новоутворених підприємств або початок використання суб’єктом господарювання об’єктів нерухомості без зареєстрованої декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства у сфері пожежної безпеки (175-2 КУпАП), за завідомо неправдивий виклик пожежної охорони (ст. 183 КУпАП).

116. Основні причини пожеж.

Причини виникнення пожеж:

- недотримання правил пожежної безпеки;

- необережне поводження з вогнем;

- несправність електрообладнання;

- аварії, катастрофи;

- природні явища.

117. Організаційні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта в цілому та ін.

118. Основні вимоги до утримання шляхів евакуації.

Для безпечної евакуації шляхи та виходи мають відповідати таким вимогам: 

• евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, не захаращуватися та у разі потреби забезпечувати евакуацію всіх людей, які перебувають у приміщеннях;

• кількість та розміри евакуаційних виходів, їх конструктивні рішення, умови освітленості, забезпечення незадимленості, протяжність шляхів евакуації, їх оздоблення повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.

• якщо евакуаційні виходи і шляхи евакуації з будівель, які є пам’ятками архітектури та історії, неможливо привести у відповідність до вимог будівельних норм, то їх експлуатація дозволяється за наявності проектної документації, узгодженої з органами державного пожежного нагляду відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів;

• у разі розміщення технологічного, експозиційного та іншого обладнання у приміщеннях повинні забезпечуватися евакуаційні проходи до сходових майданчиків та інших шляхів евакуації відповідно до будівельних норм;

• розміщення крісел в актових і конференц-залах, залах зборів і нарад та в інших подібних приміщеннях повинно відповідати протипожежним вимогам будівельних норм;

• у приміщенні, яке має один евакуаційний вихід, дозволяється одночасно розміщувати не більше 50 осіб. При перебуванні в приміщенні понад 50 осіб, в ньому повинно бути щонайменше два виходи, які відповідають вимогам будівельних норм;

• двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень). Допускається влаштування дверей з відчиненням усередину приміщення у разі одночасного перебування в ньому щонайбільше 15 осіб, а також у санвузлах, з балконів, лоджій, майданчиків зовнішніх евакуаційних сходів (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваного сходового майданчика);

• за наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються; 

• килими, килимові доріжки й інше покриття підлоги у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути помірно небезпечними щодо токсичності продуктів горіння, мати помірну димоутворювальну здатність;

• сходові марші та майданчики повинні мати справні огорожі із поруччям, які не повинні зменшувати їх ширину, встановлену будівельними нормами.

119. Рідини, які розрізняють за температурою.

Всі горючі рідини більш небезпечні, ніж тверді матеріали і речовини. Вони легше спалахують, інтенсивніше горять і утворюють паро- і газоповітряні вибухопожежонебезпечні суміші.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-85 за температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, температура спалаху яких не перевищує 61 0С у закритому тиглі або 66 0С - у відкритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

- горючі рідини (ГР) – температура спалаху >61 0С-у закритому тиглі або 66 0С- у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Правила будови електроустановок – дають таку класифікацію ЛЗР та ГР.

- ЛЗР – відносяться до вибухонебезпечних рідин;

- ГР – відносяться до пожежонебезпечних рідин.

Важливими показниками, що характеризують вибухопожежонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум’я (запалення).

Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) частка горючої речовини в суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з подальшим поширюванням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Нижче НКМ і вище ВКМ суміші горіти не можуть.

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум’я газів та випарів у повітрі. НТМ і ВТМ – це такі температури речовини, за яких її насичена пара утворює в даному окислювальному середовищі концентрації що дорівнюють відповідно НКМ та ВКМ.

120. Температура спалаху.

Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру
спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон,
етиловий спирт).

— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху
понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні
мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

121. Порядок відключення від мережі електроживлення обладнання та вентиляційних систем у разі пожежі.

Здійснити в разі необхідності відключення електроживлення (за винятком систем протипожежного захисту), зупинення систем вентиляції та кондиціювання в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту) та виконати інші заходи, що сприяють запобіганню поширюванню пожежі та задимленості будівлі.

122. Порядок проходження посадовими особами навчання та перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення.

Навчання ПБ – це один з найважливіших елементів загальної культури безпеки. Перевірка знань пожежно-технічного мінімуму полягає в контролі правильності кроків при виникненні загоряння. Ознайомлення співробітників і керівників різних установ з Пожежною безпекою проводиться для того, щоб підвищити рівень протипожежної культури, для стабілізації стану в області Пожежної безпеки як на виробництві, так і в побуті.

• Спеціальне навчання посадових осіб з питань пожежної безпеки. Проводиться для керівників (підприємств, відділів, цехів, дільниць) з періодичністю 1 раз на 3 роки. Відповідно до отриманих знань та посвідчення, посадові особи мають право проводити протипожежні інструктажі підлеглому персоналу;

• Пожежно-технічний мінімум. Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою (електрозварювальники, газозварювальники, механіки, оператори АЗС, відповідальні за газове господарство та інші), повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Навчання з пожежно-технічного мінімуму проводиться 1 раз на рік.

Особи у разі прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях. Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки. Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань нормативних актів з пожежної безпеки.

• Види інструктажів з пожежної безпеки, а також порядок організації та проведення протипожежних інструктажів, навчання і перевірки знань з пожежно-технічного мінімуму встановлено постановою КМУ від 26.06.2013 № 444 «Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях». Посадові особи та працівники проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки у порядку, встановленому постановою КМУ від 26.06.2013 № 444 «Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях».  Також інформація про інструктажі з пожежної безпеки міститься у наказі МВС України від 30.12.2014 № 1417 «Про затвердження Правил пожежної безпеки в Україні». Протипожежні інструктажі поділяються на такі види: Вступні; Первинні; Повторні; Позапланові; Цільові.

Інструктаж з пожежної безпеки: періодичність 

Особи у разі прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях. Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки. Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). 

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань нормативних актів з пожежної безпеки. 

Вступний протипожежний інструктаж 

Вступний протипожежний інструктаж – це перший крок для ознайомлення з системою протипожежної безпеки на підприємстві. На ньому визначаються дії нового працівника у випадку виникнення пожежі та вивчаються правила поведінки для їх запобігання. Це перша ланка у загальній системі протипожежного захисту. Цей інструктаж є сходинкою, яка ознайомлює з загальними протипожежними правилами та заходами на підприємстві, планами евакуації, системами оповіщення тощо. 

Первинний протипожежний інструктаж 

Первинний протипожежний інструктаж є логічним продовженням вступного, але проводиться саме на робочому місці до початку виробничої діяльності працівника. Цей інструктаж визначає дії робітника при виникненні пожежі та правила поведінки для її запобігання. 

Повторний протипожежний інструктаж 

Повторний протипожежний інструктаж, як і інші види протипожежних інструктажів, є аналогом інструктажів з питань з охорони праці. Він спрямований на підтримання набутих знань з пожежної безпеки. Єдина відмінність – це строки проведення. Цей інструктаж проводиться не рідше одного разу на рік. Багато роботодавців, які сумлінно і наполегливо підвищують рівень знань своїх працівників, запрошують для цього інструктажу спеціалістів МНС. Вони проводять навчання та прикладами (часто – це нещодавні події) спонукають персонал виконувати Закони та Правила з протипожежної безпеки. Як уникнути штрафів за порушення вимог пожежної безпеки 

Позаплановий протипожежний інструктаж 

Позаплановий інструктаж – це, як правило, розбір неприємної події, що виникла на підприємстві. Обсяг та зміст інструктажу визначають залежно від причин, які його викликали. Як правило, це стосується випадків виникнення пожежі на підприємстві або грубих порушень протипожежної безпеки. 

Цільовий протипожежний інструктаж 

Види інструктажів пожежної безпеки мають у своєму переліку і цільові інструктажі, які проводять перед виконанням службовцями разових робіт. 

Наприклад, вогневі роботи за нарядом-допуском, або при ліквідації аварій, стихійного лиха тощо. Як бачимо, протипожежні інструктажі, види яких були розглянуті у цій статті, відрізняються від інструктажів з охорони праці лише метою їх дії, яка спрямована на боротьбу з пожежною небезпекою на підприємстві.

123. Категорія приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпекою.

Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. В основу розрахункового методу визначення категорій вибухопожежної та пожежної небезпеки виробничих приміщень покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишкового тиску вибуху в порівнянні з допустимим. Розрахунковий максимально можливий надмірний тиск, що виникає при згоранні вибухонебезпечного середовища в приміщенні, визначається за формулою

124. Хто призначається в установі, організації для забезпечення надійної експлуатації установок пожежної автоматики?

На кожному підприємстві для забезпечення надійної експлуатації установок пожежної автоматики наказом або розпорядженням адміністрації мають бути призначені:

- особа, яка відповідальна за експлуатацію установок пожежної автоматики (повинна мати відповідну групу з електробезпеки згідно з вимогами ДНАОП 0.00-1.21-98 Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів, а також пройти навчання даним Правилам і отримати відповідний допуск після складання заліків в органах державного пожежного нагляду);

- обслуговуючий персонал, що здійснює технічне обслуговування та ремонт установок пожежної автоматики;

- оперативний (черговий) персонал для контролю за працездатним станом установок пожежної автоматики (оперативний персонал - для щоденного контролю; черговий персонал - для цілодобового). Функції оперативного (чергового) персоналу  можуть суміщатися.

125. Періодичність технічного обслуговування вогнегасників.

Технічне обслуговування вогнегасника – це комплекс операцій, спрямованих на перевірку вогнегасника та забезпечення його працездатності в режимах очікування застосування за призначенням, транспортування і зберігання, або на прийняття рішень щодо ремонту чи зняття його з експлуатації.

Технічному обслуговуванню підлягають вогнегасники за результатами їх оглядання на об'єкті особою, відповідальною за пожежну безпеку, якщо воно виявило:

– пошкодження або відсутність маркування, пломби або пристрою блокування на них;

– наявність механічних пошкоджень і слідів корозії на їх корпусах або запірно-пускових пристроях;

– відсутність робочого тиску в корпусі (для вогнегасників закачного типу).

Технічному обслуговуванню підлягають вогнегасники після завершення гарантійного терміну їх експлуатування або гарантійного строку їх зберігання, передбаченого нормативними та експлуатаційними документами виробника, а також після їх застосування за призначенням або з настанням терміну наступного технічного обслуговування.

Стадії технічного обслуговування вогнегасників: 

- технічне діагностування - з періодичністю не рідше одного разу на рік;

- ремонт (заміна виявлених пошкоджень та зношених деталей і складових одиниць вогнегасника) – за необхідністю;

- технічне опосвідчення (встановлення відсутності пошкоджень, справність корпусу і (або) балона з газом-виштовхувачем, перевірка їх міцності проведенням гідравлічного випробування та прийняття рішення щодо можливості їх подальшого експлуатування) - в обов'язковому порядку один раз на п'ять років; 

- перезарядка вогнегасника (заміна заряду вогнегасної речовини і (або) газу-виштовхувача в його корпусі) - порошкові вогнегасники з періодичністю не рідше одного разу на 2 роки, якщо виробниками не передбачений більший термін. Порошкові вогнегасники, які встановлені на дорожньо-транспортних засобах або які зазнали під час експлуатації дію несприятливих кліматичних і (або) механічних факторів, повинні перезаряджатися не рідше одного разу на рік. Вуглекислотні вогнегасники перезаряджають з періодичністю не рідше одного разу на 5 років.

Після проведення технічного обслуговування вогнегасника (ремонтування, технічного опосвідчення, перезарядження) на етикетці ПТОВ наклеюють знаки маркування встановленого зразка: 

- контрольний знак зеленого кольору, на якому вказані дата проведення технічного обслуговування вогнегасника та ідентифікаційний номер працівника ПТОВ, який його проводив;

- контрольний знак червоного кольору, на якому вказана дата проведення наступного технічного обслуговування вогнегасника.

126. Періодичність технічного обслуговування і перевірка на працездатність пожежних кран-комплектів.

Технічне обслуговування пожежних кран-комплектів проводиться 2 рази на рік. При проведенні технічного обслуговування виконуються наступні види робіт:

- зовнішній огляд пожежного крана, перевірка комплектності, очищення пожежної шафи від пилу, бруду і сміття;

- від'єднання пожежного рукава від пожежного крана і ствола та їх перевірка на наявність гумових прокладок, їх стан, наявність тріщин і відколів на металевих частинах;

- гідравлічне випробування пожежного крану з перевіркою працездатності кнопки включення насоса підвищувачів тиску;

- перекантування пожежного рукава;

- заміна ущільнюючих кілець, що вийшли з ладу вентилів, перепакування з'єднувальних гайок і приєднання пожежного рукава до вентиля, пожежного ствола.

По завершенню робіт на пожежні шафи наклеюється наклейка про проходження технічного обслуговування, шафа опломбовуєтся, інформація заноситься в журнал технічного обслуговування внутрішніх пожежних кранів, а також складається акт виконаних робіт.

127. Що повинні забезпечувати пожежні щити?

Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

- захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів, а також захист знімних комплектуючих виробів від використання не за призначенням (для щитів та стендів, установлюваних поза приміщеннями);

- зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

128. Способи розміщування переносних вогнегасників.

Вимоги до розміщення: 

– вогнегасники розміщують у легкодоступних помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів із приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільша ймовірність виникнення пожежі, так, щоб не створювати перешкод для евакуації. Необхідно забезпечити захист вогнегасників від прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів; 

– вогнегасники, що розміщені поза межами приміщень або в неопалювальних приміщеннях і не призначені для експлуатації за температури нижче 5 °С, на холодний період року переносять у приміщення, придатне для зберігання (при цьому на пожежних щитах і стендах розміщують інформацію про місце зберігання вогнегасників); 

 – переносні вогнегасники навішують на спеціальних кронштейнах на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги, на відстані від дверей, достатній для їх повного відчинення. Також їх встановлюють у пожежні шафи поруч із пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди). При цьому потрібно забезпечити можливість прочитання маркувальних написів на корпусі; 

– у разі постійного перебування людей у приміщенні вогнегасники розміщують всередині нього, непостійного — зовні або на вході до приміщення; 

– на транспортних засобах переносні вогнегасники встановлюють за допомогою кронштейнів у кабіні біля водія в легкодоступному для нього місці. Конструкція кронштейна має надійно утримувати вогнегасник, не закривати своїми елементами маркувальні написи на корпусі, бути зручною для встановлення та оперативного зняття вогнегасника. Вогнегасники, які розміщують поза кабіною, мають бути захищені від впливу атмосферних опадів, сонячних променів і бруду.

- Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 

- 20 м  для громадських будівель та споруд; 

- 30 м  для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 

- 40 м  для приміщень категорій В і Г; 

- 70 м  для приміщень категорії Д.

129. Порядок дій адміністрації та персоналу до прибуття пожежно-рятувальних підрозділів.

У разі виникнення пожежі працівник зобов’язаний: 

- негайно повідомити про це за телефоном 101, вказавши при цьому місце виникнення пожежі, масштаб, наявність людей та своє прізвище; 

– сповістити людей, які знаходяться на поверсі, про виникнення пожежі; 

– повідомити керівника про пожежу; 

– відімкнути всі наявні у приміщенні електроприлади та офісну техніку від електромережі; 

– вжити (за можливості) заходів щодо евакуації людей та збереження матеріальних цінностей; 

– вжити (за можливості) заходів щодо гасіння (локалізації) пожежі наявними первинними засобами пожежогасіння, при цьому: 

– не дозволяється відкривати вікна в приміщенні (притік повітря посилює горіння); 

– перед тим, як використовувати внутрішній пожежний кран для пожежогасіння, переконатися у тому, що електромережа знеструмлена (в групових електричних щитках) на ділянці, де виникла пожежа; 

– у випадках гасіння пожежі в електроустановках застосовувати вуглекислотні або порошкові вогнегасники за умови обов'язкового відключення електроустановки від електричної мережі; 

– гасити пожежу так, щоб не пошкодити (по можливості) обладнання, офісну техніку та документи (позицію пожежного ствола вибирати так, щоб водяні струмені були спрямовані назустріч розповсюдженню вогню); 

– для гасіння м’якого інвентарю краще користуватися водою, якщо поряд немає оголених проводів.

- у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби.

Керівник зобов’язаний:

- перевірити, чи викликана Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту (продублювати повідомлення), довести подію до відома власника підприємства;

- у разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби;

- видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов’язаних з ліквідуванням пожежі;

- припинити роботи в будинку (якщо це допускається технологічним процесом виробництва), крім робіт, пов’язаних із заходами щодо ліквідування пожежі;

- здійснити в разі необхідності відключення електроенергії (за винятком систем протипожежного захисту), зупинення транспортуючих пристроїв, агрегатів, апаратів, перекриття сировинних, газових, парових та водяних комунікацій, зупинення систем вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту) та здійснити інші заходи, що сприяють запобіганню розвитку пожежі та задимленню будинку;

- перевірити включення оповіщення людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимового захисту;

- організувати зустріч підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та в установці техніки на зовнішні джерела водопостачання;

- одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей;

- забезпечити дотримання безпеки праці працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.

130. Дії адміністрації та персоналу після прибуття пожежно-рятувальних підрозділів.

З прибуттям на пожежу пожежно-рятувальних підрозділів повинен бути забезпечений безперешкодний доступ їх на територію об’єкта, за винятком випадків, коли чинним законодавством встановлений особливий порядок допуску.

Після прибуття пожежно-рятувальних підрозділів адміністрація та інженерно-технічний персонал підприємства, будинку чи споруди зобов’язані брати участь у консультуванні керівника гасіння пожежі з приводу конструктивних і технологічних особливостей об’єкта, де виникла пожежа, прилеглих будівель та пристроїв, організувати залучення сил та засобів об’єкта до вжиття необхідних заходів, пов’язаних із ліквідацією пожежі та попередженням її поширенню.

131. Основні параметри та властивості, що характеризують вибухонебезпечність середовища.

Вибухонебезпечне середовище - це хімічно активне середовище, що знаходиться за таких умов, коли може виникнути вибух.

Вибухонебезпечне середовище на виробничих підприємствах можуть утворити:

суміші парів палив, бензинів, ацетону, розчинників, спиртів, ефіру та інших речовин з повітрям або іншими окислювачами - киснем, озоном, оксидами азоту; речовини, схильні до вибухового перетворення, - ацетилен (при зварювальних роботах), озон та інш.

Вибухонебезпечність середовища (горючі суміші, гази, пари) характеризується:

- температурою спалаху; концентраційними і температурними межами запалення;

- температурою самозаймання; нормальною швидкістю поширення полум'я;

- мінімальним вибухонебезпечним вмістом кисню (окислювача);

- мінімальною енергією запалювання;

- чутливістю до механічного впливу удару і тертя.

Вибух ініціюється наступними джерелами:

- відкритим полум'ям;

- розжареними частками, що горять, або вилітають з вихлопних труб двигунів внутрішнього згоряння, незахищених іскрогася-чим пристроєм;

- розрядами статичної та атмосферної електрики;

- іскрою, що виникає при замиканні електричних ланцюгів насосних станцій і освітлювального обладнання;

- електричною дугою при включенні та вимкненні електродвигунів і освітлення;

- тепловими виявами хімічних реакцій і механічних впливів;

- іскрами від ударів і тертя;

- ударною хвилею.

Вибухобезпека виробничих процесів, забезпечується вибухопопередженням і вибухозахистом, організаційними і організаційно-технічними заходами.

132. Основні фактори, що характеризують вибухонебезпечність.

Вибухонебезпечність характеризується такими основними факторами:

- максимальним тиском і температурою вибуху;

- швидкістю наростання тиску при вибуху;

- тиском у фронті ударної хвилі;

- дробними і фугасними властивостями вибухо-небезпечного середовища.

До небезпечних і шкідливих чинників, які можуть впливати на працюючих внаслідок вибуху, належать:

- ударна хвиля, у фронті якої тиск перевищує допустиме значення; полум'я;

- конструкції, що обвалюються, щогл блискавко-приймальників, прокладених на висоті трубопроводів, будівель та їх частин.

133. Законодавство України про охорону праці

Основні законодавчі акти з охорони праці:

- Закон України "Про охорону праці";

- Кодекс законів про працю;

- Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення";

- Закон України "Про пожежну безпеку";

- Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист".

134. Перелік систем, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Системи, спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності:

- правова;

- соціально-економічна;

- організаційно-технічна;

- санітарно-гігієнічна;

- лікувально-профілактична.

135. Порядок застосування відкритого вогню.

Порядок застосування відкритого вогню: 

1. Розводити багаття, користуватися відкритим вогнем на відстані менше 30 м. від будівель та споруд, розігрівати бітуми та смоли у бітумоварках чи бочках, користуватися смолоскипами на території забороняється. 

2. Електрозварювальні та інші роботи, пов'язані з застосуванням відкритого вогню, здійснюються тільки з письмового дозволу керівника або особи, яка виконує його обов'язки. 

3. Дозвіл на проведення вогневих робіт оформлюється напередодні проведення цих робіт. 

4. До проведення вогневих робіт допускаються тільки кваліфіковані працівники, які мають посвідчення газоелектрозварника і талон про складання заліку з правил пожежної безпеки. 

5. Проведення вогневих робіт дозволяється тільки після виконання заходів щодо забезпечення пожежної безпеки та при справному газоелектрозварювальному обладнанні. 

6. Виконання вогневих робіт повинно негайно припинитися на вимогу особи, відповідальної за безпечне проведення робіт, та органів пожежного нагляду

136. Охорона праці неповнолітніх.

Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні (ст. 192 КЗпП).

Не допускається приймати на роботу осіб, які не мають 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, котрі досягли п'ятнадцяти років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час, після досягнення ними 14-річного віку, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, котрі не досягнули 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для 15-річних — 24-годинний.

Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць у літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року.

Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування важких речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (норми затверджено наказом МОЗ України від 22.08.1996 р. № 59).

137. Охорона праці інвалідів.

Інвалід – це особа зі стійким розладом функцій організму, що під час взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності. Внаслідок цього держава має обов’язок щодо створення умов для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (ст. 2 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”).

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 172 КЗпП на роботодавця покладається обов’язок організувати працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (ст. 55, 63 КЗпП).

Якщо працівник-інвалід бажає працювати неповний робочий час, то роботодавець має встановити відповідний графік його робочого часу.

Правила працевлаштування інваліда:

До квоти зараховуються тільки інваліди, для яких це місце роботи є основним. Інваліди, які є зовнішніми сумісниками у розрахунок квот не входять.

Документом, що підтверджує інвалідність, є висновок МСЕК про групу інвалідності. У ньому визначено види робіт, рекомендовані чи заборонені конкретному співробітнику. Тому не можна працевлаштувати інваліда на роботу, умови якої йому протипоказані.

У працівника-інваліда є право пред’явити його індивідуальну програму реабілітації. Це встановлено ст. 39 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”. Ця програма зобов’язує роботодавця виділити інваліду спеціально облаштоване робоче місце. За наявності програми та невиконанні її умов при перевірках Держпраці на роботодавця чекатиме штраф.

Інваліду можна відмовити в прийнятті на роботу, якщо його професійні якості не відповідають посаді.

Коли інваліда направлено на роботу за рекомендаціями МСЕК, то випробувальний строк при прийнятті на роботу йому не встановлюється (ч. 3 ст. 26 КЗпП). А якщо такий працівник самостійно працевлаштується, то роботодавець може встановити йому випробувальний строк.

138. Умови, за яких допускається праця інвалідів в установах і організаціях із звичайними умовами праці

За ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” роботодавці зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Якщо індивідуальною програмою реабілітації створення спеціалізованого робочого місця не передбачено, то роботодавець може надати інваліду звичайне робоче місце.  

Обов’язки роботодавців при працевлаштуванні інвалідів:

виділити та створити робочі місця та працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

створити для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

забезпечити інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

надати Державній службі зайнятості інформації, необхідні для організації працевлаштування інвалідів;

звітування до фонду.

Коли можна відмовити у працевлаштуванні: відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” відмова в укладенні трудового договору не допускається. Але відмовити можна, коли за висновком МСЕК стан здоров’я працівника перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю та безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру й обсягу загрожує погіршенню здоров’я інваліда.

139. Хто фінансує загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища?

Фінансування заходів загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища здійснюється у межах видатків, передбачених у державному бюджеті Державній службі гірничого нагляду та промислової безпеки України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству аграрної політики та продовольства України, Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, Міністерству екології та природних ресурсів України, Міністерству охорони здоров’я України, Державній службі геології та надр України, Національній академії медичних наук України, а також за рахунок коштів та інших джерел.

Обсяг бюджетних коштів для виконання завдань і заходів Програми визначається у відповідних бюджетних програмах головних розпорядників бюджетних коштів, відповідальних за виконання відповідних завдань і заходів Програми, під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік виходячи з можливостей державного бюджету.

Програмою не передбачається фінансування видатків, спрямованих на капітальні вкладення та інноваційну діяльність.

140. Права працівників під час укладання трудового договору.

При укладенні трудового договору працівник має бути поінформований роботодавцем під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору (п.1 ч. 1 ст.29 Кодексу законів про працю України, ст. 5 ЗУ «Про охорону праці»).

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Законодавством не встановлена окрема форма документа, до якого б вносився запис про те, що працівник поінформований роботодавцем. Такі записи можуть бути внесені до особової картки (форма П-2) або до акту атестації робочого місця.

141. Права працівників на охорону праці під час роботи.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

142. Реалізація права працівника на отримання інформації про пільги та компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці, на які він має право під час прийняття на роботу.

При укладенні трудового договору працівник має бути поінформований роботодавцем під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору (п.1 ч. 1 ст.29 Кодексу законів про працю України, ст. 5 ЗУ «Про охорону праці»).

143. Пільги та компенсації працівникам за роботу у шкідливих і небезпечних умовах праці.

Працівники, які зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, повинні безоплатно забезпечуватися лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою (ст. 7 Закону України Про охорону праці). 

Такі працівники мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додатково оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. 

У випадках роз’їзного характеру роботи  працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока, або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.  

Також роботодавець може за кошти підприємства додатково встановлювати працівникові пільги та компенсації, що не передбачені законодавством, проте встановлені колективним договором, угодою або трудовим договором. 

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніше ніж за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

144. Випадок, який надає право працівнику на збереження середнього заробітку за період простою, пов'язаного із зупинкою виробництва, оскільки загрожує його життю або здоров'ю.

Працівнику, за час простою, може бути збережено середній заробіток у разі, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини (ч. 3 ст. 113 КЗпП України) або на період освоєння нового виробництва (продукції) терміном не більш як шість місяців (ч. 5 ст. 113 КЗпП).

У разі переведення працівника за його згодою внаслідок простою на нижче оплачувану роботу за працівником зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи (ст. 33 КЗпП України).

145. Нормативно-правові акти внутрішньої чинності, які регулюють вимоги до працівників з питань охорони праці.

Нормативною основою забезпечення охорони праці на підприємствах є Державні стандарти України (ДСТУ), нормативно-правові акти з охорони праці, які поширюються на один або кілька видів економічної діяльності (НПАОП), міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці, які чинні в Україні, Державні санітарні норми (ДСН), Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН), Державні будівельні норми (ДБН). 

Роботодавець або уповноважений ним орган розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють в межах підприємства (далі акти підприємства) та встановлює правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці Вони спрямовані на побудову чіткої системи управління охороною праці на підприємстві та забезпечення в кожному структурному підрозділі та на кожному робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці. Нормативні акти підприємства повинні відповідати чинному законодавству, Державним стандартам України, нормативно-правовим актам охорони праці, Державним санітарним нормам. Вони затверджуються посадовою особою, якій надано це право, або наказом з датою впровадження акту на підприємстві і не підлягають реєстрації в органах Держстандарту.

Накази підприємства: про призначення комісії по перевірці знань працівників з питань охорони праці; про призначення комісії по атестації робочих місць; про призначення осіб, відповідальних за нагляд, справний стан і безпечну експлуатацію посудин, що працюють під тиском; про призначення осіб, відповідальних за електрогосподарство; про призначення осіб, відповідальних за використання і облік коштів фонду охорони праці та інші.Роботодавець може затверджувати інші нормативні акти, необхідність в яких виникає з урахуванням специфіки виробництва та чинного законодавства. Для опрацювання, узгодження, затвердження нормативних актів підприємства наказом власника створюється комісія чи робоча група, назначаються строки, виконавці та керівники.

Розробляється план опрацювання нормативного акту, який затверджується власником. Проект нормативного акту підприємства про охорону праці узгоджується із службою охорони праці цього підприємства та юрисконсультом, в необхідності, з іншими зацікавленими службами. Реєстрація та облік нормативних актів про охорону праці, що діють в межах підприємства, здійснюється у порядку, який встановлюється власником, якщо інше не передбачено законодавством . Основним документом серед зазначених є правила внутрішнього трудового розпорядку, які регулюють права та обов’язки усіх учасників трудового процесу.

146. Вимоги законодавства щодо зобов'язань роботодавця з питань охорони праці.

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці; забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються; впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;  організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці; здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.  Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

147.Права роботодавця з питань охорони праці.

 Є стаття - обов'язки працівника (стаття 14 Закону про охорону праці) і право роботодавця відсторонити від роботи в деяких випадках (стаття 46 КЗпП). Ст. 46 КЗпП надає право власникові відстороняти працівників від роботи за наявності передбачених законодавством підстав. Твердження про те, що власник відповідно до ст. 46 КЗпП лише має право, а не зобов'язаний відстороняти, грунтується на формулюванні цієї статті: "відсторонення допускається". 

148. Розмір мінімальних витрат на охорону праці на підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, встановлені законодавством.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації. {  Пункт  2  в  редакції  Постанови  КМ  N  134 ( 134-2018-п) від 28.02.2018 } 

149. Законодавчий акт, яким регулюються питання накладання штрафів.

17 липня 2013 року КМУ прийнято постанову, якою затверджено Порядок № 509. Зміни до вказаного Порядку внесені 30 серпня 2019 року. Цей Порядок визначає механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпП та ч. 2 – 7 ст. 53 Закону про зайнятість населення.

150.Порядок побудови нормативно-правових актів з питань охорони праці установи.

Нормативні акти з охорони праці, що затверджуються роботодавцем, спрямовані на побудову чіткої системи управління охороною праці та забезпечення в кожному структурному підрозділі і на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці, встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці.

1.4. Нормативні акти з охорони праці, що підлягають затвердженню трудовим колективом (Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, Положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, тощо) опрацьовуються роботодавцем разом з відповідними громадськими організаціями.

{Пункт 1.4 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства соціальної політики № 1259 від 01.11.2016}

1.5. Нормативні акти з охорони праці повинні відповідати чинному законодавству України, вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

{Пункт 1.5 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства соціальної політики № 1259 від 01.11.2016}