76. Основні вимоги до утримання систем протипожежного захисту, зокрема автоматичної пожежної сигналізації.

Утримання в працездатному стані установок пожежної сигналізації (далі - УПС) та автоматичних установок пожежогасіння (далі - АУП) повинно забезпечуватися такими заходами: 

-проведенням технічного обслуговування з метою збереження показників безвідмовної роботи на період терміну служби; 

-матеріально-технічним (ресурсним) забезпеченням з метою безумовного виконання -функціонального призначення в усіх режимах експлуатації, підтриманням і своєчасним відновленням працездатності; 

-опрацюванням необхідної експлуатаційної документації для обслуговуючого й чергового персоналу. 

Будівлі, приміщення та споруди повинні обладнуватися зазначеними установками відповідно до чинних нормативно-правових актів, які в установленому порядку узгоджені з органами державного пожежного нагляду. 

Апаратура й обладнання, що входять до складу установок, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, документації заводів-виробників, мати сертифікат якості і бути без дефектів. 

 Всі установки мають бути справними і утримуватися в постійній готовності для виконання завдань, що стоять перед ними. Несправності, які впливають на їх працездатність, повинні усуватися негайно, інші несправності усуваються в передбачені регламентом терміни, при цьому необхідно робити записи у відповідних журналах. Організації, що здійснюють технічне обслуговування установок, є відповідальними у випадку, якщо установки не спрацювали і не виконали свого призначення з вини цієї організації. 

Організації, які здійснюють технічне обслуговування, монтаж та наладку установок, повинні мати ліцензію на право виконання цих робіт. 

 Апаратура УПС та КОПС повинна встановлюватися в місцях, недоступних для сторонніх осіб, і бути опломбована. 

 Пожежні сповіщувачі (далі - ПС) слід установлювати відповідно до вимог чинних нормативно-технічних документів і технічної документації заводів-виробників. Сповіщувачі повинні бути захищені від механічних пошкоджень та несанкціонованих спрацювань. 

Унесення будь-яких змін у конструкцію установки, перекомпонування захищуваних приміщень та інші переобладнання допускається здійснювати за згодою з проектною організацією з інформуванням про це органів державного пожежного нагляду. 

 Забороняється: 

використовувати трубопроводи АУП для підвішування або кріплення будь-якого устаткування; 

приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУП; 

установлювати запірну арматуру та фланцеві з'єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах. 

77. Основні вимоги з охорони праці, пожежної безпеки до спортивного залу. Нормативні документи, які регламентують вищезазначені вимоги, їх повний перелік.

У спортивному залі повинні бути інструкції з охорони праці при заняттях гімнастикою, легкою атлетикою, проведенні занять по лижах, із спортивних і рухливих ігор, проведенні змагань, які затверджуються керівником закладу освіти, профспілковим комітетом і переглядаються не рідше одного разу на 3 роки.Також необхідна:

-Наявність акту-дозволу на проведення занять у спортивному залі.

-Наявність і заповнення журналу реєстрації інструктажу учнів з охорони праці. (Журнал оформляється при заняттях учнів у спортивних секціях і гуртках).

-Наявність й укомплектованість медаптечки (Медаптечка повинна бути укомплектована відповідно до розділу 4 «Правил безпеки занять з фізичної культури й спорту», у якій повинен бути опис медикаментів. На упаковках медикаментів проставляється порядковий номер відповідно до опису. На дверцятах медаптечки або поруч із нею вивішується коротка інструкція з надання першої допомоги при травмах, а також адреса й номер телефону найближчої лікувальної установи).

-Наявність описів у спеціальному журналі про результати випробувань спортивного інвентарю, устаткування й вентиляційних пристроїв. (Випробування спортивного інвентарю, устаткування й вентиляційних пристроїв і запис їхніх результатів у спеціальному журналі проводиться перед початком нового навчального року).

-Дотримання норми освітленості в спортивному залі (Найменша освітленість повинна бути: при люмінесцентних лампах – 200 лк (13 вт/кв.м), при лампах накалювання – 1 лк (32 вт/кв.м).

-Наявність захисного огородження вікон і світильників від ударів м’ячем.

-Наявність огородження батарей і трубопроводів опалювальної системи сіткою або дерев’яними щитами, а також огородження виступаючих частин конструкцій по периметру залу панелями, висотою не менше ).

-Наявність плану евакуації зі спортивного залу у випадку виникнення пожежі, двох вогнегасників й устаткування запасного виходу із залу засувом, який легко відкриється.

-Стан спортивних снарядів й устаткування (У вузлах і зчленуваннях спортивних снарядів не повинно бути люфтів, хитань, прогинів. Жердини, бруси не повинні мати тріщин і сколів. Гриф поперечини повинен бути захищений і не мати іржі. Обшивання коня, козла й гімнастичних матів не повинна бути порвана. Наповнювач матів повинен бути рівномірно розподілений по всій поверхні).

-Стан підлоги у спортивному залі (Підлога спортивного залу повинна бути пружною, без щілин і застругів, мати рівну, горизонтальну й неслизьку поверхню, пофарбованою емульсійною або силікатною фарбою.

-Дотримання санітарно-гігієнічних норм (Температура повітря в спортивному залі повинна бути 15-17°С, у роздягальних – 19-23°С, у душових – 25°С. Вологе прибирання спортивного залу повинно проводитися не менше двох разів на день, вибивання матів на відкритому повітрі не рідше одного разу на тиждень. Спортивний зал перед початком занять, після кожного уроку й наприкінці робочого дня повинен ретельно провітрюватися).

Нормативні документи, що регламентують вимоги з техніка безпеки та охорона праців спортивному залі:

1.    Положення про службу охорони праці - НПАОП 0.00-4.35-04

2.    Положення про навчання з питань охорони праці - НПАОП 0.00-4.12-05

3.    Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах

4.    Положення про порядок розслідування нещасних випадків у кабінеті (від 07.10.2013)

5.    Правила пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України

6.    Типове положення про спеціальне навчання з питань пожежної безпеки

7.    Положення про розробку інструкцій з охорони праці-ДНАОП 0.00-4.15-98

8.    Інструктивно-методичні матеріали "Основні вимоги до побудови та змісту інструкцій з безпеки під час проведення навчально-виховного процесу в кабінетах.."

9.    Посадова інструкція учителя

10.    Посадова іструкція вчителя фізичної культури

11.    Посадова іструкція  старшого вчителя фізичної культури

12.    Посадова інструкція - керівник гуртка

13.    Інструкція з охорони праці на робочому місці для вчителя

14.    Правила безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в ЗНЗ-ДНАОП 9.2.30-1.08 -99

15.    Наказ №521-Правила безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту

16.    Інструкція з охорони праці під час проведення навчальних занять у спортивному залі

17.    Інструкція з охорони праці під час занять гімнастикою

18.    Інструкція з охорони праці під час занять легкою атлетикою

19.    Інструкція з охорони праці під час занять лижною підготовкою (ковзанами)

20.    Інструкція з охорони праці під час занять плаванням

21.    Правила дотримання ТБ та поведінки на воді при навчанні дітей плавання

22.    Інструкція з охорони праці під час занять спортивними іграми

23.    Інструкція з охорони праці при проведенні спортивно-масових заходів

24.    Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів

25.    Правила проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України (нове)

26.    Правила електробезпеки в кабінеті

27.    Інструкції з ПМД при ураженні електрострумом

28.    Інструкція з пожежної безпеки в кабінеті

29.    Інструкція користування вогнегасником

30.    Типові норми належності вогнегасників

31.    Інструкція надання першої медичної допомоги при одержанні травм

32.    Вміст аптечки першої допомоги у спортивному залі

33.    Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу з ОБЖ для учнів

34.    Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці у спортивному залі

35.    Журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці у спортивному залі

36.    Журнал реєстрації протипожежного інструктажу у спортивному залі

37.    Положення про адміністративно-громадський контроль з охорони праці у навчальному закладі

38.    Журнал обліку проведення адміністративно-громадського контролю у спортивному залі

39.    Граничні норми піднімання і переміщення важких речей неповнолітніми

40.    Посвідчення про перевірку знань з Охорони праці

41.    На стенд з охорони праці з розміщенням основних документів у спортивному залі

42.    Про використання Методичних матеріалів щодо організації навчання і перевірки знань, проведення інструктажів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності від 16.06.2014  №  1/9-319.

78. Основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано:

- мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку;

- автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку;

- автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії BE, C1E, CE), а також призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - особам, які досягли 19-річного віку;

- автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1E, DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку.

   Перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

   Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

79. Особливості руху велосипедом. Елементи конструкції велосипеда, що -* впливають на безпеку велосипедиста. Одяг для велосипедиста. Засоби безпеки велосипедиста.

   Керувати велосипедом при русі по дорогах Правилами дорожнього руху дозволяється особам не молодше 14 років. Секрет популярності велосипеда – в простоті управління. Він не вимагає палива та екологічно безпечний. Рух на велосипеді дозволяється на більшості вулиць міст, в населених пунктах і на автомобільних дорогах. Велосипед як транспортний засіб має свої особливості.

   По-перше, він приводиться в рух не двигуном, а мускульними зусиллями велосипедиста, отже, його швидкість залежить від фізичної натренованості водія.

   По-друге, велосипед володіє високою маневреністю і, по-третє, характеризується недостатньою стійкістю. Тому необхідно серйозно вчитися їзді на велосипеді, бути готовим до різних ситуацій, які можуть виникнути на дорозі.

     Велосипедист є водієм транспортного засобу, тому до нього пред’являються такі ж вимоги, як і до будь-якому водієві транспортного засобу.

   Перед виїздом кожен водій зобов’язаний перевірити й у шляху забезпечити справний технічний стан транспортного  засобу.

Основні вимоги до технічного стану велосипеда

   Велосипед завжди повинен мати справні гальма і звуковий сигнал (дзвінок).

При русі на дорогах в темний час доби велосипед має бути обладнаний попереду ліхтариком (фарою) білого кольору, ззаду ліхтарем або світлоповертачем червоного кольору, з бічних сторін световозвращателями оранжевого або червоного кольору.

   Їздячи на велосипеді , надягайте спеціальний шолом.  Він захищає голову від пошкоджень у разі падінь. Шолом має бути відповідного розміру. Він не повинен бути ні дуже тугим, ні дуже вільним. Відповідний шолом повинен бути зручним для голови. Приміряйте шолом у магазині, перш ніж його купувати. Шолом має сидіти на голові так, щоб він захищав також і лоб. Головне , щоб у разі падіння шолом залишався  на голові.

80. Особливості щелепно-лицьових травм, переломи щелеп, перша допомога, особливості транспортування. Вивих нижньої щелепи, перша допомога.

   При щелепно-лицьових травмах у великих випадках піддається нижня щелепа, скуло-орбітальний комплекс і носова кістка. Несвоєчасно виявлена травма кісток обличчя може призвести до появи посттравматичних деформацій із зміною виду особи, порушенням жувальної функції, втрата і погіршення зору, нюху і дефекту мови. Тому діагностика повинна проводитися в мінімальний час після отримання ушкодження.

Види травм і переломів обличчя і щелеп

   Переломи нижньої щелепи.Переломи нижньої щелепи бувають: поодинокі, множинні, подвоєні, осколкові, односторонні, двосторонні. Травми нижньої щелепи складають близько 80 % від усіх переломів лицьового відділу черепа і зазвичай пов’язані з побутовими травмами..Відзначається посилення болю в місці перелому, якщо нижню щелепу хворогоохопити знизу пальцями правої руки, при цьому великий палець помістити направий кут щелепи і легко притиснути

   Переломи верхньої КлінікаГоловний біль, біль під час ковтання.Подовження особи.Рухливість відламків щелепи.Порушення прикусу.Можуть супроводжуватися розладами дихання, ковтання, мови, кровотечею,мозковими симптомами, крововиливом у сітківку очного ділянки.

  Перша медична допомога здійснюється якщо спостерігається западання язика, утруднення дихання – фіксувати мова шпилькою з ниткою. Зупинка кровотечі. Знеболювання

   Переломи кісток носаКлінікаДеформація, кровотеча з носа, погіршення носового дихання, симптом окулярів, зміщення носа в бік. При вколочених переломах кісток носа спостерігається перфорація передньої черепної ямки та ликворея, вкорочення носової спинки, крепітація. 

   Перша медична допомога: зупинка або зменшення носової кровотечі. При кровотечі більше 3-5 хвилин – передня тампонада носа за допомогою тампона, змоченого 3 % розчином перекису водню або вазеліновим маслом. Транспортують сидячи. 

81.Охорона праці жінок, які мають неповнолітніх дітей або вагітні.

   У ст. 10 Закону про охорону праці встановлено, що праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством. Одним із основних актів законодавства, який регулює зазначені питання, є КЗпП.

   Відповідно до цього документу вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, не можна залучати до робіт у нічний час та до надурочних робіт (ст. 176 КЗпП). Як відомо, надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (частина перша ст. 62 КЗпП).

   Крім того, не допускається залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до робіт у вихідні дні. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день за п'ятиденного робочого тижня, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним.

   Вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, не можна також направляти у відрядження. Причому навіть якщо така жінка висловила згоду з поїздкою у відрядження, все одно сам факт направлення у відрядження цієї особи буде вважатися порушенням трудового законодавства з боку власника підприємства, оскільки зазначена стаття не передбачає винятків.

   Забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, якщо ці жінки не згодні з таким переведенням (частина третя ст. 33 КЗпП). Якщо жінка погодилася на переведення на іншу роботу з підстав, передбачених ст. 33 КЗпП, то оплата її праці провадиться відповідно до виконаної роботи, але не нижче, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

   Якщо є відповідний медичний висновок, то згідно з частиною першою ст. 178 КЗпП вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. До вирішення питання про надання вагітній жінці на підставі медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства. Отже, саме підприємство є зацікавленим у якнайшвидшому наданні вагітній жінці роботи, яка відповідатиме медичному висновку.

   Жінки, які мають дітей віком до трьох років, за неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років (частина третя ст. 178 КЗпП). У цьому випадку підставою для переведення можуть бути не тільки медичний висновок, але й інші фактичні дані, що свідчать про неможливість виконання попередньої роботи.

82. Очисні споруди.

Очисні споруди обов’язково потрібні будь-якому підприємству і населеному пункту, щоб відходи від громадських, житлових, сільськогосподарських і виробничих об’єктів не потрапляли в навколишнє середовище в своєму початковому вигляді.

За масштабами і місцем розташування вони бувають:

- Загальноміські. Приймають відходи великих міст, населених пунктів, стоки підприємств після локального попереднього очищення. Відрізняються максимальною продуктивністю та великою площею.

- Локальні. Встановлюються на підприємствах, в невеликих селищах. Зазвичай виконують попередню очистку перед скиданням стічних вод у загальноміські мережі.

- Станції біологічного очищення. Компактні індивідуальні системи для приватних будинків.

Методи очистки стічних вод

   Механічний. Домішки видаляються механічним шляхом, внаслідок фільтрації та відстоювання. Тверді частинки уловлюються сітками, пісколовками та іншими первинними фільтрами, а поверхневі – бензомаслоуловлювачами. Зазвичай це перший етап комплексної очистки.

   Хімічний. Спеціальні реагенти осаджують забруднювачі, перетворюючи їх в нерозчинний осад. Метод використовується для глибокого очищення промислових стічних вод, дезінфекції, як підготовка перед біологічним очищенням.

   Фізико-хімічний. Передбачає видалення розчинених і тонкодисперсних частинок різними методами: шляхом введення коагулянтів для утворення осаду, методом сорбції, пропусканням повітря чи методом флотації, а також шляхом центрифугування, нейтралізації, іонного обміну та інших методів.

   Біологічний. Заснований на принципі природного біохімічного самоочищення за рахунок життєдіяльності мікроорганізмів. Такий процес називається біохімічним окисленням. У штучних умовах для цього використовуються спеціальні біофільтри, аеротенки, метантенки та інші системи.

   Кращий результат дає сукупність кількох методів. При правильному проектуванні комплексних очисних споруд, іноді стічні води, що пройшли процес видалення забруднень, на виході виявляються чистішими за водойми, куди вони надходять.

   Навіщо потрібні очисні споруди?

   Своєчасне очищення стоків, в першу чергу, важливе для екології. Воно запобігає непоправному забрудненню водойм і грунту, грунтових вод. Забруднена вода порушує всю екосистему на кілометри навколо. Це позначається також на флорі, фауні, здоров’ї людей та хатніх тварин.

   Наявність очисних споруд на підприємстві робить їх робочий процес більш економічним, адже іноді очищені стічні води використовуються повторно для господарських потреб.

   Постійно з’являються нові технології і методи. Їх розвиток і впровадження на законодавчому рівні – це необхідний крок для збереження екології, навколишнього світу і самої людини. Сучасні автоматизовані системи оснащені аварійними механізмами, отже ризик скидання небезпечних або токсичних неочищених відходів практично зводиться до нуля.

83. Первинні засоби пожежогасіння та їх характеристика.

Невеликі займання, а також пожежі в початковій стадії розвитку можуть бути успішно ліквідовані обслуговуючим персоналом первинними засобами пожежогасіння.

Найбільш поширеними первинними засобами пожежогасіння є: пінні, вуглекислотні, вуглекислотні-брометіловие, аерозольні та порошкові вогнегасники,  пісок висушений і просіяний.

Розміщення первинних засобів гасіння пожежі слід проводити поблизу місць найбільш вірогідного їх застосування з забезпеченням до них вільного доступу. При цьому доцільно первинні засоби гасіння пожежі розміщувати в одноповерхових складах зовні біля входів, а в багатоповерхових будівлях - на сходових майданчиках при вході на поверхи.

Для розміщення первинних засобів пожежогасіння на території повинні встановлюватися спеціальні пожежні щити з набором: пінні вогнегасники - 2 шт., Вуглекислотні вогнегасники - 1 шт., Ящики з піском - 1 шт., Щільне полотно (азбест, повсть) - 1 шт., Ломи - 2 шт., багри - 3 шт., сокири - 2 шт.

Ручні вогнегасники вводить у дію обслуговуючий персонал в початковий момент виникнення пожежі до прибуття пересувних засобів пожежогасіння або включення стаціонарних установок гасіння. Вогнегасник є первинним засобом гасіння пожежі, ефективність роботи якого багато в чому залежить від уміння користуватися ним.

Хімічні пінні вогнегасники призначені для гасіння твердих та рідких речовин і матеріалів. Область застосування їх майже безмежна за винятком тих випадків, коли вогнегасна речовина сприяє розвитку процесу горіння або є провідником електричного струму. 

   Повітряно-пінні вогнегасники) мають таке ж призначення, як і хімічні. Відмінність вогнегасників від хімічних полягає в тому, що вони заряджені 5% -ним розчином піноутворювача  що дає приблизно в 10 разів більше піни. 

   Вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих вогнищ загоряння різних хімічних речовин і матеріалів, за винятком речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. Вогнегасники можуть бути застосовані для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою не понад 10 кВ.

   Аерозольні вогнегасники призначені для ліквідації пожежі в хімічних лабораторіях, у тому числі в електроустановках. 

   Порошкові вогнегасники  застосовують для ліквідації загорянь у тих випадках, коли інші засоби малоефективні або непридатні

   При визначенні видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх ставлення до огнетушащим речовинам, а також площа виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.

   Бочки для зберігання води повинні мати обсяг не менше 0,2 м 3 і укомплектовуватися відрами. Ящики для піску повинні мати обсяг 0,5,1,0 і 3,0 м 3 і комплектуватися совковою лопатою.

   Ємності для піску, що входять в конструкцію пожежного стенда, повинні бути місткістю не менше 0,1 м 3. Конструкція ящика повинна забезпечувати зручність вилучення піску та виключати попадання опадів.

84. Характеристика загальних термінів медицини праці та їх визначення.

Медицина праці- розділ медицини, який вивчає здоров’я професійних груп населення та фактори, які його формують, розробляє гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці, підвищення працездатності людини у процесі трудової діяльності, попередження професійної та загальної захворюваності.

Гігіє́на пра́ці — галузь гігієни, що вивчає вплив на організм людини трудових процесів і навколишнього виробничого середовища, розробляє гігієнічні нормативи і заходи для забезпечення нормальних умов праці та запобігання професійним хворобам.

Метою гігієни праці є сприяння і підтримка найвищого рівня фізичного, психічного і соціального благополуччя робітників в усіх видах трудової діяльності; запобігання відтоку робочої сили з причин захворювання через умови праці; захист робітників у своїй професійній діяльності від ризиків, пов'язаних із несприятливими для здоров'я чинниками; розстановка й обслуговування робітників у виробничому середовищі, адаптованому до фізичних і психічних можливостей робітника".

85. Просочення дерев'яних конструкцій будівель закладів освіти.

Вогнезахисне обробляння здійснюється такими способами:

1. Вогнезахисне просочування.

2. Поверхневе вогнезахисне обробляння.

3. Вогнезахисне заповнення.

 Спосіб вогнезахисного обробляння визначається залежно від властивостей об'єкта вогнезахисту,  вогнезахисного засобу та  умов експлуатації.

Вогнезахисне просочування застосовується для об'єктів вогнезахисту, виготовлених з  пористих  матеріалів  (деревина, тканина, папір тощо). При просочуванні використовують вогнезахисні засоби,  які  проникають  (просочуються) в об'єкт вогнезахисту.  У залежності  від  глибини  проникнення  просочення  поділяється  на поверхневе  (до  5  мм)  та  глибоке  (5  мм  і  більше).  Глибоке просочення   здійснюється   тільки   для   вогнезахисту   деревини способами,  визначеними ГОСТ 20022.6-93 "Защита древесины. Способы пропитки".

При поверхневому вогнезахисному оброблянні застосовуються вогнезахисні засоби, які на поверхні об'єкта вогнезахисту утворюють  вогнезахисний  покрив.  Вогнезахисні  засоби наносяться (закріплюються) методом фарбування (вогнезахисні  фарби,  лаки), штукатурення, обмотування (рулонні вогнезахисні засоби), облицювання тощо. Поверхневе вогнезахисне обробляння застосовується для вогнезахисту матеріалів (конструкцій, виробів), вироблених з деревини, металу, залізобетону, матеріалів рослинного походження, електричних кабелів та інженерного обладнання будинків і споруд.

Способом вогнезахисного заповнення захищаються проходки електричних кабелів та інженерного обладнання будинків і споруд через протипожежні перешкоди та огороджувальні конструкції з нормованою межею вогнестійкості. 

86. Перегляд та затвердження інструкцій з охорони праці, безпеки життєдіяльності.

 Інструкції розробляються, узгоджуються і затверджуються згідно з Порядком опрацювання і затвердження роботодавцем нормативних актів з охорони праці, що діють на підприємстві, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 21 грудня 1993 року № 132, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 лютого 1994 року за № 20/229, та з урахуванням вимог цього Положення.

2. Інструкції розробляються відповідно до переліку інструкцій, який складається службою охорони праці підприємства за участю керівників підрозділів, служб головних спеціалістів (головного технолога, головного механіка, головного енергетика, головного металурга та інших фахівців), служби організації праці та заробітної плати.

Такий перелік, а також зміни чи доповнення до нього в разі зміни назви професії, впровадження нових видів робіт чи професій затверджуються роботодавцем і направляються в усі структурні підрозділи (служби) підприємства.

3. Загальне керівництво розробленням (переглядом) інструкцій покладається на роботодавця.

4. Необхідні інструкції розробляються (переглядаються) безпосередніми керівниками робіт (начальниками виробництва, цеху, дільниці, відділу, лабораторії та інших підрозділів підприємства), які є відповідальними за своєчасне їх виконання.

5. Здійснення систематичного контролю за своєчасним розробленням нових і відповідністю діючих інструкцій вимогам законодавства, їх періодичним переглядом та своєчасним внесенням змін і доповнень до них, надання відповідної методичної допомоги розробникам та організація забезпечення їх текстами нормативно-правових актів з охорони праці, стандартів та інших нормативно-технічних та організаційно-методичних документів з охорони праці покладаються роботодавцем на службу охорони праці підприємства.

6. Для нових виробництв, що вводяться в дію вперше, допускається розроблення тимчасових інструкцій, що мають відповідати вимогам цього Положення. Вимоги тимчасової інструкції повинні забезпечувати безпечне здійснення технологічних процесів (робіт) і безпечну експлуатацію обладнання. Тимчасові інструкції можуть розроблятися як за професіями, так і за видами робіт і вводяться в дію на строк до прийняття зазначених виробництв в експлуатацію.

7. Інструкція набирає чинності з дня її затвердження, якщо інше не передбачено наказом роботодавця.

Інструкція вводиться в дію до впровадження нового технологічного процесу (початку виконання робіт), устаткування чи до початку роботи нового виробництва.

87. Перша допомога у випадках вивихів, розтягнень, зв’язок та м’язів.

Вивихи — це зміщення суглобних поверхонь з порушенням цілісності суглобних сумок і апарату зв'язок.

Основні ознаки вивиху — біль у суглобі, порушення функцій кінцівки, зміна форми (деформація) суглоба, вкорочення кінцівки та вимушене її положення. Такі травми виникають під час ударів або падіння, наприклад падіння витягнутою рукою вперед на кисть.

При вивихах хребців виникає їх зміщення, що може призвести до здавлювання спинного мозку. Таке здавлювання може стати причиною часткової або повної втрати функцій нижніх кінцівок і органів таза.

Основними ознаками такої травми є втрата чутливості нижче травмованого місця або відчуття тільки половини тіла; поколювання в кінцівках (це нерідко свідчить про травмування шиї); гострий біль у кінцівках, хоч очевидно, що вони не постраждали; втрата чутливості шкіри; утруднене дихання.

Подаючи першу медичну допомогу, не слід намагатися вправити суглоб — це повинен робити спеціаліст. Кінцівці надають стану спокою шляхом іммобілізації. Якщо вивих стався у великих суглобах (тазо-стегновому, колінному, плечовому, а також між хребців), рекомендується знеболювальний засіб.

Нижню щелепу у разі вивиху фіксують пращоподібною пов'язкою.

Розтягнення зв'язок — це пошкодження сухожиль та інших тканин без порушення їх анатомічної цілісності. Виникають доволі часто у результаті підвертання, необережного руху в суглобі, підняття вантажу, перерозгинання суглоба, що призводить до різного ступеня надривів суглобної сумки чи зв'язок. Ознаками такої травми є біль, набряк у місці розтягнення. При цьому кінцівка зберігає свої функції, але вони утруднені через біль. В окремих випадках через кілька днів спостерігається крововилив.

У разі травмувань верхніх кінцівок суглоб туго забинтовують, а руку підвішують на косинці. Якщо ушкоджені нижні кінцівки, проводять туге бинтування. В усіх випадках рекомендується застосування холоду та постільний режим з метою зменшення навантаження на кінцівку.

Розтягнення м'язів схоже на розтягнення сухожиль: різкий біль, набряк, виникнення синця. Найчастіше такі ушкодження спостерігаються у спортсменів. Можна розтягнути м'язи спини, якщо піднімати вантаж, чи м'язи ніг, граючи у футбол, баскетбол. Біг теж дає велике навантаження на м'язи ніг. Допомога у разі таких травм така сама, як і у випадку розтягнення зв'язок. Кваліфікований масаж значно полегшує стан.

88. Перша допомога при травмах хребта.

Ознаки пошкодження хребта:

• сильний біль або відчуття тиску в голові, шиї або спині;

• поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг;

• втрата рухових функцій кінцівок;

• деформація в області хребта;

• судоми;

• ускладнене дихання;

• втрата рівноваги.

Якщо у постраждалого наявні ознаки пошкодження хребта, треба негайно викликати невідкладну медичну допомогу, далі виходити з обставин – чи залишити нерухомим до приїзду швидкої, якщо постраждалий притомний і не треба здійснювати додаткових допоміжних дій, чи зафіксувати ушкодження.

Згідно Порядку надання домедичної допомоги необхідно:

1. Переконатися у відсутності небезпеки.

2. Провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості та дихання.

3. Викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги.

4. Якщо постраждалий у свідомості та його місцезнаходження безпечне:

• зафіксувати шийний відділ хребта за допомогою шийного комірця або іншим методом (м’яка шина, ручна фіксація); 

• залишити у початковому положенні; забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду швидкої; в

• крити постраждалого термопокривалом/ковдрою та забезпечити психологічну підтримку.

Якщо місце події небезпечне:

• зафіксувати шийний відділ хребта за допомогою шийного комірця або іншим методом (м’яка шина, ручна фіксація);

• перемістити постраждалого на довгу транспортувальну дошку або тверду рівну поверхню (щит, двері, тощо);

• зафіксувати постраждалого на довгій транспортувальній дошці перед транспортуванням;

• вкрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;

• перемістити постраждалого в безпечне місце;

• провести повторний огляд;

• надати домедичну допомогу постраждалому залежно від наявних пошкоджень (пов’язки, фіксація переломів, тощо);

• надати психологічну підтримку;

• забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду швидкої.

89. Перша медична допомога під час поранень.

 У випадку, якщо ви отримали поранення,  спробуйте самі собі перев'язати рану хусткою, рушником, шарфом, шматком тканини.   Надайте допомогу тому, хто поруч з вами, але в більш важкому стані. При пораненні настає кровотеча різної інтенсивності, яку необхідно зупинити.

При артеріальній кровотечі кров яскрава, червона, вихлюпується з артерії фонтаном.  У випадку сильної кровотечі на кисті або передпліччі, необхідно максимально зігнути ліктьовий суглоб; при кровотечі на стопі і гомілки - зігнути ногу в колінному суглобі. При артеріальній кровотечі на стегні - накласти джгут (закрутку) на нозі нижче паху; на плечі - джгут трохи нижче плечового суглоба.

При венозній кровотечі кров витікає рівномірним струменем темного або майже чорного кольору. Для зупинки цієї кровотечі  треба максимально підняти кінцівку і накласти тугу пов'язку. Після зупинки кровотечі краї рани треба змастити розчином йоду або зеленкою, прикрити рану марлевою серветкою або чистою ганчіркою і  забинтувати бинтом, шматком матерії або поясом.

Біль при пораненні може призвести до шокового стану потерпілого. У цьому випадку, крім зупинки кровотечі необхідно: покласти або посадити потерпілого так, щоб його руки і ноги були трохи підняті; використовувати знеболюючі засоби; закутати потерпілого, щоб забезпечити максимальне тепло.

При наданні першої допомоги у випадках поранення категорично не можна:

- промивати рану;

- витягувати будь-які сторонні тіла;

- класти в рану вату, змочену йодом.

В екстрених випадках можна просто взяти шматок чистої матерії (носовичок, шматок сорочки і т. д.), покласти його в рану і міцно притиснути рукою, тримаючи так  протягом часу транспортування до лікувального закладу.

На невеликі опікові рани слід накладати трьохшарову пов'язку по можливості, змочену розчином фурациліну. Пов’язку, у разі присихання   до рани, не можна відривати, вона   сама  відліпиться від  місця ураження в міру заживання.

При пораненні в голову потерпілого укладають горизонтально, забезпечують спокій. Рану голови (виключаючи поранення обличчя) краще не чіпати. У разі отримання поранення в обличчя слід затиснути рану стерильним тампоном, серветкою або хусткою. Для порятунку життя  таким людям необхідна кваліфікована медична допомога.

При пораненнях хребта постраждалого необхідно знерухомити і укласти. Після цього потерпілого не слід чіпати до прибуття медиків.

При пораненні в шию можливе ушкодження гортані, хребта, сонних артерій, яку негайно перетискають пальцями, а рану туго тампонують стерильним бинтом. Транспортування такого потерпілого повинно здійснюватися обережно.

При пораненнях в груди і живіт, для запобігання попадання повітря в плевральну і черевну порожнини необхідно накласти на рану повітронепроникну пов'язку, марлеву серветку  змочену борною маззю або вазеліном, шматок поліетилену, в крайньому випадку, щільно затиснути рану долонею. Потерпілого необхідно посадити у напівсидяче положення.  Треба враховувати, що зупинка кровотечі утруднена.

90. Перша медична допомога при кровотечах.

Кровотеча може бути зовнішньою (кров виливається назовні) або внутрішньою (кров виливається у внутрішні порожнини черепа, грудей, живота). Залежно від виду пошкоджених судин розрізняють наступні кровотечі:–артеріальна; венозна; капілярна.

Артеріальна кровотеча виникає при глибоких рубаних, різаних і колених ранах. Кров яскраво-червона, виливається пульсуючим струменем (в такт з скороченням серцевого м’яза. При пораненні крупних артерій (сонної, підключичної, плечової, стегнової, надколінної) виникає сильна кровотеча, якщо її вчасно не зупинити, то потерпілий може загинути протягом декількох хвилин.Для тимчасової зупинки кровотечі артерію вище місця поранення затискають пальцем и накладають джгут. Для цього використовують гумові джгути, стрічкові, також підручні засоби – гумову трубку, підтяжки, пояс, ремінь тощо.Джгут накладають вище рани, піднявши кінцівку вгору та заздалегідь притиснувши судину, що кровоточить, пальцями. Під джгут необхідно накласти м’яку прокладку (чисту хустину, серветку) для зменшення болю і можливого затискання шкіри. Джгут розтягнути (початковий відрізок залишається вільним), зробити 2-3 обороти впритул один до одного, останній хід роблять поверх попередніх, кінці зв’язати. Кожен наступний виток джгута повинен бути слабшим за попередній. Не слід сильно затягувати джгут, оскільки можна пошкодити м’язи, пережати нерви і викликати параліч кінцівки. Джгут накладають до тих пір, поки кровотеча не зупиниться. Час знаходження джгута на кінцівці не більше 2 годин, а взимку – 1 година. При більш тривалому часі утримання джгута є небезпека омертвіння тканин знекровленої кінцівки. Через годину слід притиснути судину пальцем вище за місце кровотечі, зняти джгут на 10-15 хвилин, потім знов накласти його трохи вище або нижче за попереднє місце. Потерпілого доставити до лікувальної установи. До джгута обов’язково прикріпити записку із зазначенням точного часу накладення.

 Зупинити артеріальну кровотечу можна також і максимальним фіксованим згинанням ураженої кінцівки. Цей метод застосовують до накладання джгута або в період транспортування постраждалого.

Схема надання першої допомоги при артеріальній кровотечі: 

– притиснути артерію пальцями або кулаком вище місця поранення (кінцівки) або нижче (шия); 

– до накладення джгута тримати кінцівку у піднятому положенні; 

– завести джгут за кінцівку (підклавши під джгут серветку, хустинку) і розтягнути з максимальним зусиллям; 

– зробити перший виток джгута і перевірити пульс (його не повинно бути на тій кінцівці, на яку накладають джгут);

- накласти наступні витки джгута з меншим зусиллям; 

– закріпити джгут і вкласти записку із зазначенням часу накладення джгута 

Неприпустимо: 
– гаяти час на звільнення постраждалої кінцівки від одягу; 

– маскувати джгут під одяг (джгут повинен бути добре помітним!); 

– негайно не накласти джгут правильно у разі посиніння кінцівки та з’явлення набряку; 

– при переломах кінцівки запиняти кровотечу на ній максимальним фіксованим згинанням; 

– у холодну пору року не вкрити кінцівку, на яку накладено джгут, для запобігання відмороження. 

Венозна кровотеча виникає при пораненні вен. Кров витікає поволі, в’ялим алерівномірним струменем, має темно-червоний колір. При несильній кровотечі на рану накладають давлючу пов’язку.

Схема надання першої допомоги при венозній кровотечі:

– обережно зняти бруд зі шкіри навколо рани, в напрямку від рани;

– обчищену ділянку шкіри обробити йодом;

– накрити рану стерильною або будь-якою чистою серветкою повністю прикривши краї рани;

– накласти стисну пов’язку;

– дати знеболювальне (1-2 таблетки анальгіну);

– викликати лікаря або терміново доставити постраждалого до лікарні. 

Неприпустимо:

– накладати джгут при венозній кровотечі;

– промивати рану водою;

– лити у рану спиртові або будь-які інші розчини;

– обробляти йодом саму рану;

– прикладати вату безпосередньо до рани;

– не звернутися до лікаря, якщо:

1) рана розміром більше 1,0-1,5 см;

2) велика кровотеча з рани;

3) у потерпілого немає щеплення проти правця;

4) рана розташована на пальцях кисті або стопи;

5) рана сильно болить;

6) виникло почервоніння і набряк шкіри навколо рани, підвищилася температура тіла;

7) при будь-яких укушених або забруднених землею ранах.

 Капілярна кровотеча буває при пошкодженні найдрібніших кровоносних судин (капілярів) при зчісуванні шкіри і поверхневих ранах. Кров сочиться зі всієї поверхні рани, витікає поволі, по краплях. Перша допомога – змазати шкіру навкруги рани йодом і накласти стерильну пов’язку.

Внутрішня кровотеча дуже небезпечна для життя, кров виливається у внутрішні порожнини і зупинити її практично неможливо. Розпізнається за зовнішнім виглядом потерпілого (блідість, виступає липкий піт, дихання часте). Допомога заключається у здійснені виклику екстренної медичної допомоги.

91. Підготовка керівного складу до дій у надзвичайних ситуаціях.

Підготовка і перепідготовка керівного складу підприємств, установ і організацій у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання та оперативного реагування на них (далі - сфера цивільного захисту) проводиться в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту (далі - Інститут), на курсах цивільної оборони, а також під час проведення навчально-методичних зборів та періодичних навчань, тренувань за планами реагування на надзвичайні ситуації та планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф).

Проходження навчання у сфері цивільного захисту здійснюється з відривом від виробництва, із збереженням заробітної плати.

1. Підготовка слухачів в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту та на курсах цивільної оборони здійснюється за планами комплектування Інституту та курсів цивільної оборони, які затверджуються розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також за угодами з юридичними і фізичними особами.

Навчальний процес в Інституті та на курсах цивільної оборони організовується і проводиться згідно з нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки, Статуту та Положення про територіальні курси цивільної оборони.

2. Термін підготовки і перепідготовки визначається функціональними програмами навчання у сфері цивільного захисту, але не перевищує двох тижнів.

Функціональні програми навчання розробляються Інститутом з урахуванням базової підготовки слухачів за нормативними дисциплінами (спецкурсами) "Безпека життєдіяльності" та "Цивільна оборона", яку вони отримали в системі вищої освіти, та затверджуються МНС.

На підставі функціональної програми курси цивільної оборони розробляють робочі функціональні програми навчання, які погоджуються спеціально уповноваженими органами у справах цивільної оборони та з питань надзвичайних ситуацій місцевих органів виконавчої влади та затверджуються начальниками цивільної оборони відповідного рівня.

3. Курси цивільної оборони можуть розпочинати діяльність з підготовки і перепідготовки у сфері цивільного захисту лише після перевірки Інститутом їх програмно-методичного забезпечення, документів, що засвідчують додаткову підготовку викладачів у сфері цивільного захисту та за наявності навчальної матеріально-технічної бази.

4. Підготовка і перепідготовка за функціональною програмою навчання у сфері цивільного захисту закінчується складанням заліку або виконанням спеціальної учбової вправи. Особи, які успішно пройшли навчання та перевірку знань у сфері цивільного захисту, отримують посвідчення про підготовку і перепідготовку за функціональною програмою навчання у сфері цивільного захисту встановленого зразка.

5. Контроль за дотриманням курсами цивільної оборони державних вимог з підготовки і перепідготовки керівників і фахівців у сфері цивільного захисту здійснюється шляхом інспектування (перевірки) за відповідними рішеннями їх засновників та за планами Інституту.

6. Навчально-методичні збори представляють собою форму підвищення рівня загальної, спеціальної та методичної підготовки керівного складу підприємств, установ і організацій у галузі цивільного захисту.

Навчально-методичні збори керівного складу Цивільної оборони України з підбиття підсумків за минулий рік та визначення завдань на наступний рік проводяться щорічно тривалістю один день за планами та під керівництвом відповідних начальників Цивільної оборони, служб цивільної оборони керівниками евакуаційних органів та з ліквідації надзвичайної ситуації на загальнодержавному, регіональному, місцевому та об'єктовому рівнях.

92. Підготовка матеріальних та інженерно-технічних засобів до надзвичайних ситуацій.

Фінансування заходів щодо попередження, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, благодійних організацій та об'єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.

Для ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків  виділяються  кошти з резервного фонду Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України. 

 Порядок фінансування заходів щодо попередження, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків, відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, відшкодування матеріальних збитків тощо визначається згідно із законом. 

Фінансування медико-психологічної реабілітації постраждалих, а також осіб, залучених до виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні надзвичайної ситуації  техногенного та природного характеру, здійснюється за рахунок коштів, що виділяються на ліквідацію надзвичайних ситуацій з державного та місцевих бюджетів. Медико-психологічна реабілітація рятувальників державних аварійно-рятувальних служб (формувань)  здійснюється  за  рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на утримання цих служб. Медико-психологічна реабілітація рятувальників інших аварійно-рятувальних служб (формувань) здійснюється за рахунок коштів, які виділяються на ліквідацію надзвичайних ситуацій з державного або місцевих бюджетів, або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій. Обсяги фінансування медико-психологічної реабілітації постраждалих, а також осіб, залучених до виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, визначаються  центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Фінансування заходів медико-психологічної реабілітації неповнолітніх осіб, постраждалих у надзвичайній ситуації місцевого або об'єктового рівня, а також у яких внаслідок надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру загинув один із батьків або обоє батьків, здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також добровільних пожертвувань. Для ефективного планування та забезпечення медико-психологічної реабілітації зазначених неповнолітніх осіб місцеві органи виконавчої влади щорічно розробляють і забезпечують виконання відповідних регіональних програм, затверджених у встановленому законом порядку.

Під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, обов'язково  розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та  природного характеру. 

Заходи інженерного захисту населення і території повинні передбачати: 

• врахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування можливих проявів у окремих регіонах та на окремих територіях небезпечних і катастрофічних явищ; 

• раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх  діяльності у разі виникнення аварій для безпеки населення і довкілля; 

• спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки  та надійності;

•  розроблення і здійснення заходів безаварійного функціонування об'єктів підвищеної небезпеки; 

• створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів; 

• розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; 

• будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення; 

• реалізацію заходів санітарної охорони території. 

93. Підготовка закладу освіти до нового навчального року та роботи в осінньо-зимовий період.

Відповідно до Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, відповідальність за створення безпечних умов навчально-виховного процесу покладається на керівника загальноосвітнього навчального закладу, який організовує роботу щодо підготовки навчального закладу до нового навчального року, уживає заходів щодо приведення інженерно-технічних комунікацій, устаткування, обладнання у відповідність до чинних стандартів, правил, норм.

Наказом керівника навчального закладу на початку навчального року створюється постійно діюча технічна комісія з обстеження приміщень, інженерно-технічних комунікацій навчального закладу, яка перед початком навчального року проводить огляд будівель, приміщень, комунікацій.

Щорічно перед початком навчального року (серпень) робоча комісія, призначена наказом керівника навчального закладу, визначає готовність навчальних кабінетів, майстерень, спортзалів, ігрових та спортивних майданчиків, інших приміщень навчального закладу до нового навчального року і складає акти-дозволи на введення їх в експлуатацію. До акта-дозволу на введення в експлуатацію спортзалу і спортивних споруд додаються відомості про випробування навчального спортивного обладнання, що розміщено в них для використання в навчально-виховному процесі.

Після огляду робочої комісії навчальний заклад приймає в експлуатацію комісія, створена за наказом відповідного органу управління освітою, до якої входять представники обласного, районного (міського) відділу освіти (залежно від підпорядкування), керівник навчального закладу, представник профспілкової організації навчального закладу (у разі відсутності профспілкової організації – уповноважений трудового колективу), а також представники місцевих органів державного нагляду (пожежна безпека, охорона праці, санітарно-епідемічний нагляд тощо).

Під час підготовки приміщень та обладнання навчального закладу до нового навчального року заступник директора з адміністративно-господарської діяльності проводить огляд строків перевірки обладнання і технічних засобів, за умови закінчення термінів експлуатації технічних засобів, обладнання, необхідно подати інформацію керівнику навчального закладу про проведення перевірки захисних засобів і обладнання, яке експлуатується в навчальному закладі.

Перед початком навчального року працівники навчального закладу проходять щорічний медогляд. Під час укладання трудового договору з працівником керівник навчального закладу повинен поінформувати його про умови праці, про наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів і про права на пільги та компенсації за роботу в таких умовах. Працівникові не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я.

Керівник навчального закладу має право в установленому законодавством порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності та відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Після закінчення всіх підготовчих заходів керівник навчального закладу видає наказ про початок навчального року та призначає відповідальних осіб:

• за охорону праці, безпеку життєдіяльності в навчальному закладі і в окремих структурних підрозділах (кабінети, лабораторії, майстерні, тощо);

• за безпеку будівель та споруд,

• за експлуатацію енергогосподарства;

• за пожежну безпеку,

• за газове господарство (якщо воно є в наявності),

• за експлуатацію виробничого обладнання;

• за експлуатацію вентиляційного обладнання;

• за організацію збереження хімічних, горючих та легкозаймистих речовин;

та інші питання діяльності навчального закладу

Обов’язки керівника закладу під час навчально-виховного процесу в осінньо-зимовий період: забезпечення утримання, експлуатацію і обслуговування котельного господарства відповідно до вимог чинних нормативних документів.

Для цього потрібно: призначити відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію котлів і обладнання в котельнях; забезпечити достатню кількість кочегарів (операторів), що пройшли спеціалізоване навчання і перевірку знань та мають відповідне посвідчення; затвердити посадові інструкції та інструкції з охорони праці; організувати роботу котельні відповідно до вимог робочих інструкцій.

Перед початком навчального року необхідно звернути увагу на утримання території навчального закладу:

– Підходи до будинку, в’їзди й входи на ділянку, проїзди й доріжки повинні мати тверде покриття. У літню пору всю ділянку за 1-2 години до приходу дітей слід щодня прибирати, траву, квіти, чагарники, ігрові майданчики й доріжки поливати водою. У зимовий час ігрові майданчики, доріжки, щаблі сходів мають щодня очищатися від снігу й льоду, а також посипатися піском. Господарський майданчик, який слід ізолювати від інших зон, розташовувати поблизу харчоблока, повинен мати тверде покриття й окремий в’їзд із вулиці. Сміттєзбиральники мають бути закриті кришками й розміщуватися під накриттям, не ближче 25 м від будинку. Всі колодязі на території повинні бути закриті кришками, а ями повинні мати огородження.

– Територія навчального закладу повинна вчасно очищатися від горючих відходів, сміття, листя, сухої трави тощо. Сміття повинно систематично вивозитися з території, спалювати його на території забороняється.

– Необхідно звернути увагу на стан карнизів на даху споруди навчального закладу. Наявність моху, порослих дерев та рослин на карнизах свідчать про вихід з ладу покрівлі даху, облицювання плиткою, а згодом і руйнування карнизів та стін.

94. Підготовка цивільного населення до дій у надзвичайних ситуаціях.

 Науково та організаційно-методичне забезпечення підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру здійснюється:

на загальнодержавному рівні - Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту, який є головним навчальним закладом у системі підготовки і перепідготовки керівних кадрів і фахівців та навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях; комісіями з цивільної оборони та безпеки життєдіяльності Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України; дорадчою Науково-методичною радою "Безпека життя і діяльності людини" при Науково-методичній раді з питань освіти Міністерства освіти і науки України; науково-методичним кабінетом "Безпека життя і діяльності людини" при Міністерстві освіти і науки України;

З метою ефективного науково-методичного забезпечення функціонування освітньої підсистеми "Навчання з питань безпеки життєдіяльності" Міністерством освіти і науки України визначаються базові (за спеціальностями) кафедри і предметні (циклові) комісії з питань цивільного захисту і безпеки життєдіяльності населення вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації.

2. Фінансування заходів щодо підготовки населення до дій при виникненні надзвичайних ситуацій та видання спеціальної літератури, наочних матеріалів, відео- та програмної продукції, включаючи витрати на утримання курсів цивільної оборони, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів.

Підприємства, установи та організації несуть матеріальні та фінансові витрати, пов'язані з практичною підготовкою виробничого персоналу до дій при виникненні надзвичайних ситуацій, у порядку та обсягах, передбачених чинним законодавством.

95. План евакуації з приміщень у випадку аварії.

План евакуації під  час аварії — документ, у якому вказані евакуаційні шляхи й виходи, встановлені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій персоналу, який обслуговує об'єкт на випадок аварії. У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні, через евакуаційні виходи. Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть з приміщень:

а) першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

б) будь-якого поверху, крім першого, до коридору, який веде до сходової клітки;

в) до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами.

Виходи назовні дозволяється передбачати через тамбур. Евакуаційних виходів із будівлі з кожного поверху повинно бути не менше двох. Ширина шляхів евакуації повинна бути не менше 1 м, дверей — 0,8 м. Двері на шляху евакуації повинні відчинятись у напрямку виходу із будинку.

План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. Для складання плану евакуації призначають спеціальну особу чи створюють комісію (для великих об'єктів). План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі.

Керівник установи зобов'язаний зі зміною обставин своєчасно вносити корективи в план евакуації, замінюючи працівників, які звільнилися з установи, новими. При коректуванні плану керівник повинен ознайомити новоприбулих співробітників з їх обов'язками згідно з планом евакуації під розписку.

96. Пов’язки і правила їх накладання.

Пов’язки використовують для закріплення перев’язувального матеріалу, тиску на яку-небудь частину тіла – в основному з метою зупинки кровотечі, попередження набряку тканин або утримання кінцівки або іншої частини тіла в нерухомому стані. Відповідно розрізняють пов’язки закріплюючі (зміцнювальні), тиснучі (давлячі, тугі) та знерухомлюючі (іммобілізуючі).  Зі зміцнювальних пов’язок найбільш поширені пластирні, сітчасті і бинтові. Найпростіші пов’язки повинен вміти накладати кожен.  Існує безліч різних варіантів пов’язок, їх накладення вимагає певних навичок, так як неправильно зроблена пов’язка скоро слабшає, сповзає, порушує кровообіг. викликає біль. Щоб навчитися добре накладати бинтові пов’язки, потрібно запам’ятати правила їх накладення і оволодіти нескладними практичними навичками.

Правила накладання пов’язок: 

1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре вимитими з милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання (гнійника та ін) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню тощо).

2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у зручній для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб  бачити обличчя хворого (слідкувати – чи не заподіює  він біль) і всю перев’язувальну поверхню.

3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку – зігнутою або напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.

4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву. Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно, то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж, зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.

5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний бинт. Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її закріплення.

6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла (рану, виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських препаратів.

7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне натягнення. а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.

8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.

9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно, естетично, по можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або тулуба. При дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить вторинне інфікування рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню рідин, що виділяються з рани, наприклад гною, забезпечить зупинку невеликої кровотечі (капілярної або венозної), в ряді випадків буде служити для тимчасового знерухомлення (іммобілізації), що зменшить біль в ушкодженому місці, запобігне розвитку значного набряку тканин, і т. п.

97. Пожежна охорона: положення, основні завдання, функціональні обов'язки та права. 

1. Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб і працівників підприємств та об’єктів.

2. Керівник підприємства повинен визначити обов’язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання й експлуатацію засобів протипожежного захисту.

Обов’язки щодо забезпечення пожежної безпеки, утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту передбачаються у посадових інструкціях, обов’язках, положеннях про підрозділ.

3. На кожному об’єкті відповідним документом (наказом, інструкцією тощо) повинен бути встановлений протипожежний режим, який включає:

порядок утримання шляхів евакуації;

визначення спеціальних місць для куріння;

порядок застосування відкритого вогню;

порядок використання побутових нагрівальних приладів;

порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт;

правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

місця для зберігання і допустиму кількість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, що можуть одночасно знаходитися у приміщеннях і на території;

порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та ганчір’я, очищення елементів вентиляційних систем від горючих відкладень;

порядок відключення від мережі електроживлення обладнання та вентиляційних систем у разі пожежі;

порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

порядок проходження посадовими особами навчання й перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

порядок організації експлуатації і обслуговування наявних засобів протипожежного захисту;

порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів та оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;

порядок збирання членів пожежно-рятувального підрозділу добровільної пожежної охорони та посадових осіб, відповідальних за пожежну безпеку, у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні;

порядок дій у разі виникнення пожежі: порядок і способи оповіщення людей, виклику пожежно-рятувальних підрозділів, зупинки технологічного устаткування, вимкнення ліфтів, підйомників, вентиляційних установок, електроспоживачів, застосування засобів пожежогасіння; послідовність евакуації людей та матеріальних цінностей з урахуванням дотримання техніки безпеки. При розробленні інструкцій дій у разі виникнення (виявлення) пожежі необхідно використовувати розділ VIII цих Правил.

Працівники об’єкта мають бути ознайомлені з цими вимогами на інструктажах або під час проходження пожежно-технічного мінімуму.

{Абзац сімнадцятий пункту 3 розділу IІ із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 657 від 31.07.2017}

4. Для кожного приміщення об’єкта мають бути розроблені та затверджені керівником об’єкта або уповноваженою ним посадовою особою інструкції про заходи пожежної безпеки.

{Абзац перший пункту 4 розділу IІ в редакції Наказу Міністерства внутрішніх справ № 657 від 31.07.2017}

У цих інструкціях повинні вказуватися:

категорія приміщення з вибухопожежної та пожежної небезпеки (для виробничих, складських приміщень та лабораторій);

вимоги щодо утримання евакуаційних шляхів та виходів;

спеціальні місця для куріння та вимоги до них;

порядок утримання приміщень, робочих місць;

порядок зберігання та застосування легкозаймистих рідин, горючих рідин (далі - ЛЗР, ГР), пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів;

порядок прибирання робочих місць, збирання, зберігання та видалення горючих відходів, промасленого ганчір’я;

порядок утримання та зберігання спецодягу;

місця, порядок та норми одночасного зберігання в приміщенні сировини, напівфабрикатів та готової продукції;

порядок проведення зварювальних та інших вогневих робіт;

порядок огляду, вимкнення електроустановок, приведення в пожежобезпечний стан приміщень та робочих місць, закриття приміщень після закінчення роботи;

заходи пожежної безпеки при роботі на технологічних установках та апаратах, які мають підвищену пожежну небезпеку;

граничні показання контрольно-вимірювальних приладів, відхилення від яких можуть викликати пожежу або вибух;

обов'язки та дії працівників у разі виникнення пожежі.

Ці інструкції мають вивчатися під час проведення протипожежних інструктажів, проходження навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму, а також в системі виробничого навчання і вивішуватися на видимих місцях.

Інструкції про заходи пожежної безпеки не розробляються для душових, басейнів, мийних, умивалень та санвузлів, а також для коридорів та вестибюлів.

{Пункт 4 розділу IІ доповнено абзацом згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 657 від 31.07.2017}

5. На об’єктах з постійним або тимчасовим перебуванням на них 100 і більше осіб або таких, що мають хоча б одне окреме приміщення із одночасним перебуванням 50 і більше осіб, у будинках та спорудах (крім житлових будинків), котрі мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб, а для одноповерхових - більше 50 осіб, мають бути розроблені і вивішені на видимих місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.

{Абзац перший пункту 5 розділу IІ із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 657 від 31.07.2017}

На об’єктах з постійним або тимчасовим перебуванням на них 100 і більше осіб або таких, що мають хоча б одне окреме приміщення з одночасним перебуванням 50 і більше осіб, які є навчальними (у тому числі дошкільними) закладами, закладами охорони здоров’я із стаціонаром, будинками для людей похилого віку та інвалідів, санаторіями і закладами відпочинку, розважальними, культурно-освітніми та видовищними закладами, критими спортивними будинками і спорудами, готелями, мотелями, кемпінгами, торговими підприємствами та іншими аналогічними за призначенням об'єктами з масовим перебуванням людей, на доповнення до схематичного плану евакуації повинна бути розроблена та затверджена керівником інструкція, що визначає дії персоналу щодо забезпечення безпечної та швидкої евакуації людей, за якою не рідше одного разу на півроку мають проводитися практичні тренування всіх задіяних працівників. Для об'єктів, у яких передбачається перебування людей уночі, інструкції повинні передбачати також дії у нічний час.

{Абзац другий пункту 5 розділу IІ із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 657 від 31.07.2017}

6. У разі зміни планування або функціонального призначення будинків (приміщень, споруд), технології виробництва, штатного розкладу персоналу плани евакуації та інструкції повинні бути відкориговані.

7. У приміщеннях на видимих місцях біля телефонів слід вивішувати таблички із зазначенням номера телефону для виклику пожежно-рятувальних підрозділів.

8. Територія об’єкта, а також будинки, споруди, приміщення мають бути забезпечені відповідними знаками безпеки. Знаки безпеки, їх кількість, а також місця їх встановлення повинні відповідати ДСТУ.

9. Застосування у будівництві й на виробництві матеріалів та речовин, на які відсутні показники щодо пожежної небезпеки, забороняється.

10. Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вартових) повинно бути розроблено інструкцію, в якій необхідно визначити їхні обов'язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і приміщень, порядок дій в разі виявлення пожежі, спрацювання систем протипожежного захисту, а також указати, хто з посадових осіб об’єкта має бути викликаний у нічний час у разі пожежі.

Працівники охорони повинні мати список посадових осіб об’єкта із зазначенням їх місць проживання, службових, домашніх (мобільних) телефонів.

11. Працівники об’єкта зобов’язані дотримуватися встановленого протипожежного режиму, виконувати вимоги цих Правил та інших нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки.

12. З метою проведення заходів із запобігання виникненню пожеж та організації їх гасіння на підприємствах створюється добровільна пожежна охорона, для забезпечення функціонування якої утворюються пожежно-рятувальні підрозділи. Порядок функціонування добровільної пожежної охорони затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 564.

13. У загальноосвітніх навчальних закладах, дитячих таборах можуть створюватися дружини юних рятувальників-пожежних відповідно до законодавства України.

14. Повноваження у сфері пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших господарських об’єднань визначаються їхніми статутами або договорами між суб’єктами господарювання, що утворили об’єднання. Для виконання делегованих об’єднанню функцій у його апараті створюється служба пожежної безпеки.

15. Усі працівники при прийнятті на роботу на робочому місці повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі - протипожежні інструктажі).

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум).

Види протипожежних інструктажів, а також порядок організації та проведення протипожежних інструктажів, навчання і перевірки знань з пожежно-технічного мінімуму встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 444 «Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях».

16. Посадові особи та працівники проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 444 «Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях».

17. У навчальних закладах повинно проводитися вивчення правил пожежної безпеки, а також навчання діям на випадок пожежі.

18. У дитячих дошкільних закладах має проводитися виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства, а також набуття навичок особистої безпеки в разі виникнення пожежі.

19. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов'язані організовувати навчання населення за місцем проживання правилам пожежної безпеки.

20. Приступати до роботи особам, які не пройшли навчання, протипожежного інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

21. Нове будівництво, реконструкція, реставрація, технічне переоснащення та капітальний ремонт приміщень, будинків і споруд здійснюються на підставі проектної документації, яка затверджена у встановленому порядку.

22. Під час експлуатації об’єктів забороняється знижувати рівень пожежної безпеки, встановлений законодавством, яке було чинним на момент початку використання об’єкта.

Пожежна охорона: положення, основні завдання, функціональні обов'язки та права.

98. Вимоги до утримання технічних засобів протипожежного захисту.

1. Системи протипожежного захисту, засоби зв’язку

1.1. Усі системи протипожежного захисту (далі - СПЗ) мають бути справними і утримуватися в постійній готовності до виконання роботи. Несправності, які впливають на їх працездатність, повинні усуватися негайно, інші несправності усуваються в передбачені регламентом терміни, при цьому необхідно робити записи у відповідних журналах.

1.2. Будинки, приміщення та споруди повинні обладнуватися системами протипожежного захисту відповідно до ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту».

1.3. Якщо для захисту окремих пожежонебезпечних ділянок у приміщеннях, які згідно з нормативними документами не підлягають обов’язковому оснащенню автоматичними системами пожежогасіння, застосовують автономні системи пожежогасіння, ці приміщення можуть забезпечуватися первинними засобами пожежогасіння на 50 % їх норм належності для цих приміщень.

Проектування, монтування, експлуатування і технічне обслуговування автономних систем пожежогасіння слід здійснювати відповідно до чинних нормативних документів та технічної документації підприємств-виготовлювачів.

1.4. Підтримання експлуатаційної придатності СПЗ повинно проводитися відповідно до вимог ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту.

1.5. Підприємства, розташовані за межами населених пунктів, необхідно забезпечувати засобами зв’язку, які дають можливість використання їх для передавання повідомлення про пожежу в будь-який час доби.

1.6. Об’єкти з постійним або тимчасовим перебуванням на них 100 і більше осіб або таких, що мають хоча б одне окреме приміщення з одночасним перебуванням 50 і більше осіб, потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки повинні бути забезпечені телефонним зв’язком.

2. Система протипожежного водопроводу

2.1. Зовнішній протипожежний водопровід повинен відповідати таким вимогам:

1) відповідальними за технічний стан пожежних гідрантів, установлених на мережі водопроводу населених пунктів, є відповідні служби (організації, установи), які утримують ці мережі водопроводу, а на території підприємств - їх власники або орендарі;

2) пожежні гідранти та пожежні резервуари повинні бути справними і утримуватися таким чином, щоб забезпечити безперешкодний забір води пожежними автомобілями;

3) у разі відключення ділянок водопровідної мережі та гідрантів або зменшення тиску мережі нижче за потрібний необхідно сповіщати про це пожежно-рятувальні підрозділи;

4) для контролю працездатності мережі систем зовнішнього протипожежного водопроводу власнику мережі водопостачання або іншій відповідальній особі, визначеній у відповідному договорі згідно з вимогами чинного законодавства необхідно 1 раз на рік проводити випробування на тиск та витрату води з оформленням акта. Випробування водопроводу повинно проводитися також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до мережі водопроводу;

5) пожежні гідранти і водойми повинні мати під'їзди з твердим покриттям. У разі наявності на території об’єкта або поблизу нього (у радіусі до 200 м) природних або штучних вододжерел до них повинні бути влаштовані під’їзди з майданчиками (пірсами) розміром не менше 12 x 12 м для встановлення пожежних автомобілів і забирання води будь-якої пори року;

6) витрачений під час гасіння пожежі протипожежний запас води з резервуарів має бути відновлений у строк не більше ніж:

24 год. - у населених пунктах і на промислових підприємствах з будівлями за вибухопожежною та пожежною небезпекою категорій А, Б та В;

36 год. - на промислових підприємствах з будівлями за пожежною небезпекою категорій Г та Д;

72 год. - у сільських населених пунктах і на сільськогосподарських підприємствах.

Для промислових підприємств із витратами води на зовнішнє пожежогасіння до 20 л/с включно допускається збільшувати час відновлення пожежного об’єму води: до 48 год. - для будівель категорій Г та Д; до 36 год. - для будівель категорії В;

7) пожежні резервуари (водойми) та їх обладнання повинні бути захищені від замерзання води. Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше 0,6 x 0,6 м, які мають утримуватись у зручному для використання стані;

8) підтримання у постійній готовності штучних водойм, водозабірних пристроїв, під'їздів до вододжерел покладається: на підприємстві - на його власника (орендаря); у населених пунктах - на органи місцевого самоврядування;

9) біля місць розташування пожежних гідрантів і водойм повинні бути встановлені (відповідальні за встановлення - згідно з підпунктом 9 цього пункту) покажчики (об'ємні зі світильником або плоскі із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них:

для пожежного гідранта - літерним індексом ПГ, цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева);

для пожежної водойми - літерним індексом ПВ, цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми;

10) водонапірні башти повинні бути забезпечені під'їздом з твердим покриттям і пристосовані для відбору води пожежно-рятувальною технікою будь-якої пори року. На корпус водонапірної башти слід наносити позначення, яке вказує на місце розташування пристрою для забирання води пожежно-рятувальною технікою;

11) не допускається використовувати для побутових, виробничих та інших господарських потреб протипожежний запас води, що зберігається в резервуарах, водонапірних баштах, водоймах та інших ємнісних спорудах.

2.2. Система внутрішнього протипожежного водопроводу повинна відповідати таким вимогам:

1) внутрішні пожежні кран-комплекти слід установлювати в доступних місцях. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей;

2) кожен пожежний кран-комплект має бути укомплектований пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів (за наявності таких насосів), а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Елементи з’єднання пожежного крана, рукавів та ручного пожежного ствола мають бути однотипними;

3) пожежний плоскоскладальний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в «гармошку» або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново;

4) використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням, не допускається;

5) у вибухопожежонебезпечних приміщеннях за наявності пилу пожежні крани повинні бути укомплектовані пожежними стволами, що подають воду як суцільним струменем, так і розпиленим;

6) пожежні кран-комплекти повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. При виготовленні шаф рекомендується передбачати в них місце для зберігання двох вогнегасників. На дверцята шаф, в яких знаходяться вогнегасники, мають бути нанесені відповідні покажчики за ДСТУ;

7) спосіб установлення пожежного кран-комплекту повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен виключати різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання;

8) на дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу «ПК» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежно-рятувальних підрозділів;

9) пожежні кран-комплекти не рідше одного разу на рік підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування. Пожежні кран-комплекти повинні постійно бути справними і доступними для використання;

10) зовнішні патрубки з приєднуваними головками, засувки, зворотні клапани для приєднання рукавів пожежних машин повинні утримуватись у справному стані;

11) у неопалюваних приміщеннях узимку вода з внутрішнього протипожежного водопроводу повинна зливатись. При цьому біля пожежних кранів-комплектів повинні бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання відповідної засувки або пуску насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса необхідно ознайомити всіх працівників цього об’єкта;

12) за наявності в неопалюваному приміщенні (будинку) трьох і більше пожежних кранів-комплектів на сухотрубній мережі внутрішнього протипожежного водопроводу в утепленому місці на вводі необхідно встановлювати засувку з електроприводом. Її відкриття та пуск насоса слід здійснювати дистанційно від пускових кнопок, установлених всередині шафок пожежних кран-комплектів.

2.3. Насосні станції повинні відповідати таким вимогам:

1) у приміщенні насосної станції повинні бути вивішені загальна схема протипожежного водопостачання та схема обв'язки насосів. На кожній засувці і пожежному насосі-підвищувачі повинна бути інформація про їх призначення. Порядок увімкнення насосів-підвищувачів визначається інструкцією;

2) приміщення насосних станцій повинні бути опалюваними, у них забороняється зберігання сторонніх предметів і устаткування;

3) трубопроводи й насоси необхідно фарбувати у відповідний колір згідно з ДСТУ;

4) електрифіковані засувки повинні перевірятися не рідше двох разів на рік, а пожежні насоси - щомісяця й утримуватись у постійній експлуатаційній готовності. Не рідше одного разу на місяць повинна перевірятися надійність переведення пожежних насосів з основного на резервне електропостачання (у тому числі від дизельних агрегатів) з реєстрацією результатів у журналі;

5) розміщення запірної арматури на всмоктувальних і напірних трубопроводах пожежних насосів повинно забезпечувати можливість заміни або ремонту будь-якого насоса, зворотного клапана, запірної арматури без припинення подавання води в мережу протипожежного водопроводу;

6) біля входу в приміщення насосної станції слід розміщувати напис (табло) «Пожежна насосна станція» з освітленням уночі;

7) якщо на насосній станції немає постійного чергового персоналу, то приміщення повинно замикатися на замок, а місце зберігання ключів - зазначатися написом на дверях.

3. Протипожежна техніка. Первинні засоби пожежогасіння

3.1. Населені пункти і об’єкти мають бути забезпечені нормованою кількістю протипожежної техніки.

3.2. Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю та інструменту, для господарських, виробничих та інших потреб, не пов'язаних з пожежогасінням або навчанням протипожежних формувань, забороняється.

3.3. Пересувна пожежно-рятувальна або пристосована для пожежогасіння техніка повинна утримуватися в опалюваних (з температурою середовища не нижче 10 °С) пожежних депо або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах), котрі повинні мати освітлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для забезпечення нормальних і безпечних умов роботи.

3.4. Пожежно-рятувальні автомобілі, мотопомпи та причепи, введені в експлуатацію (поставлені на бойове чергування або в резерв), повинні бути у повній готовності до виїзду (застосування) за тривогою: бути справними, мати повний комплект придатного до застосування пожежно-технічного оснащення, заправлені пальним, мастильними матеріалами, забезпечені запасом вогнегасних речовин.

3.5. Про перевірку стану агрегатів пожежної техніки із запуском двигуна необхідно робити запис у спеціальному журналі, який зберігається у приміщенні, де встановлена ця техніка.

3.6. Територія підприємств, будинки, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного матеріалу, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом, які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.

Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими типами систем пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кран-комплектами.

До початку експлуатації об’єкти (будинки, споруди, приміщення, технологічні установки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння згідно з Типовими нормами належності вогнегасників, затвердженими наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02 квітня 2004 року № 151, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2004 року за № 554/9153.

3.7. Під час вибору первинних засобів пожежогасіння потрібно враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин і матеріалів, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також площу виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.

3.8. Необхідна кількість первинних засобів пожежогасіння повинна визначатися відповідальним за пожежну безпеку на об’єкті окремо для кожного поверху та приміщення, а також для етажерок відкритих установок.

Якщо в одному приміщенні знаходяться декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, то всі ці приміщення повинні забезпечуватись вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.

3.9. Вибирання типу та визначення необхідної кількості вогнегасників повинні здійснюватись відповідно до Типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02 квітня 2004 року № 151, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2004 року за № 554/9153.

3.10. Для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння слід установлювати вказівні знаки згідно з ДСТУ ISO 6309:2007 «Протипожежний захист. Знаки безпеки. Форма та колір». Знаки повинні бути розміщені на видимих місцях на висоті 2-2,5 м від рівня підлоги як усередині, так і поза приміщеннями (за потреби).

Розміщення та експлуатація вогнегасників повинні здійснюватись згідно з вимогами Типових норм належності вогнегасників, Правил експлуатації вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;

установлювання в шафи пожежних кран-комплектів, у спеціальні тумби, на підставки, що надійно закріплені, на підлозі (якщо дозволяє конструкційне виконання), у пожежні щити (стенди).

3.11. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будинках, спорудах, а також на території підприємств повинні встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

Пожежні щити (стенди) повинні встановлюватись на території об’єкта площею більше 200 м-2 з розрахунку один щит (стенд) на 5000 м-2 захищуваної площі.

До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщуються на пожежному щиті, входять: вогнегасники - 3 шт., ящик з піском - 1 шт., протипожежне покривало - 1 шт., багор або лом та гак - 2 шт., лопати - 2 шт., сокири - 2 шт.

На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці.

Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння повинні бути пофарбовані у відповідні кольори згідно з ДСТУ.

Склади пиломатеріалів, тари та волокнистих матеріалів потрібно забезпечувати необхідною (понаднормовою) кількістю пожежних щитів з набором первинних засобів пожежогасіння згідно з місцевими умовами.

3.12. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежно-рятувальних підрозділів.

Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПЩ».

3.13. Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів, а також захист знімних комплектуючих виробів від використання не за призначенням (для щитів та стендів, установлюваних поза приміщеннями);

зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

3.14. Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщений на об’єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:

очищення від пилу, бруду та слідів корозії;

відновлення фарбування з урахуванням вимог стандартів;

випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;

відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з дотриманням вимог стандартів.

3.15. Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та видних місцях, а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від потрапляння прямих сонячних променів та дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна перевищувати:

15 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);

20 м - для приміщень категорій В, Г, а також для громадських будівель та споруд.

Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

3.16. Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинні забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

3.17. Технічне обслуговування вогнегасників повинно здійснюватися відповідно до Правил експлуатації вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02 квітня 2004 року № 152, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2004 року за № 555/9154, а також ДСТУ 4297-2004 «Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги».

3.18. Вогнегасники, які експлуатуються, повинні мати:

облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;

пломби на пристроях ручного пуску;

бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

3.19. Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на технічне обслуговування.

3.20. На технічне обслуговування з об’єкта одночасно дозволяється відправити не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.

3.21. Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації при мінусовій температурі, на холодний період повинні зніматися. У такому разі на пожежних щитах та стендах повинна розміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

3.22. Відповідальними особами за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правилам користування вогнегасниками є власники цих об'єктів (або орендарі згідно з договором оренди).

3.23. Пожежні покривала повинні мати розмір не менше ніж 1 x 1 м. Їх призначено для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР мінімальні розміри пожежних покривал збільшуються до величин: 2 x 1,5 м і 2 x 2 м відповідно. 

3.24. Бочки з водою повинні встановлюватись у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів, індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків. Їх кількість у приміщеннях повинна визначатися з розрахунку одна бочка на 250-300 м-2 захищуваної площі.

3.25. Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння повинні мати місткість не менше ніж 0,2 м-3 і мають бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше ніж 0,008 м-3.

3.26. Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м-3 і бути укомплектовані совковою лопатою.

Ящики для піску, які є елементом конструкції пожежного стенда, повинні мати місткість не менше ніж 0,1 м-3. Конструкція ящика повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати потрапляння сміття й атмосферних опадів.

99. Поняття про виробничу санітарію. Виробничі фактори, їх характеристика.

Гігієна праці — це наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людини.

Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

До організаційних заходів належать:  дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;  проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;  забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо.

Технічні заходи передбачають:  систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях; розробку та конструювання обладнання, що вилучає виділення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;  забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря виробничого середовища;  улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;  забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та інфразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.   

Шкідливими виробничими факторами можуть бути:

• фізичні фактори — температура, вологість і рухливість повітря, неіонізуючі електромагнітні випромінювання (ультрафіолетове, видиме, інфрачервоне, лазерне тощо), статичні, електричні і магнітні поля, іонізуючі випромінювання, виробничий шум, вібрація, ультразвук тощо;

• хімічні фактори, у тому числі деякі речовини біологічної природи (антибіотики, вітаміни, гормони, ферменти);

• біологічні чинники (патогенні мікроорганізми, препарати, що містять живі клітини та спори мікроорганізмів, білкові препарати);

• фактори трудового процесу, що характеризують напруженість праці (інтелектуальні, сенсорні та емоційні навантаження, монотонність навантажень, режим роботи);

• фактори трудового процесу, що характеризують тяжкість фізичної праці (фізична динамічне навантаження, маса що піднімається і переміщуваного вантажу, стереотипні робочі рухи, статичне навантаження, робоча поза, нахили корпусу, переміщення в просторі).

100. Порядок перевезення організованих груп дітей залізничним транспортом.

1. Загальні вимоги

1.1 Дані Гігієнічні вимоги до умов перевезення залізничним транспортом організованих дитячих колективів (далі - Вимоги) розроблені на виконання законів України "Про оздоровлення та відпочинок дітей", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", з урахуванням Закону України "Про залізничний транспорт", Порядку організації і забезпечення безпеки перевезень організованих груп пасажирів (у т.ч. дітей) з метою безумовного виконання положень, встановлених санітарно-епідеміологічних вимог та забезпечення структурними підрозділами залізниць України в порядку взаємодії з Державною санітарно-епідеміологічною службою на залізничному транспорті України, гарантованого рівня обслуговування організованих груп дітей під час перевезення залізничним транспортом, в тому числі на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок) тощо.

1.2. Вимоги скеровані на попередження несприятливої дії на організм дітей шкідливих чинників і умов, пов'язаних з перебуванням на стаціонарних об'єктах зон обслуговування пасажирів (вокзалів, станцій) і на шляху прямування.

1.3. Контроль за виконанням вимог здійснюється закладами та посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України.

2. Гігієнічні вимоги до підготовки пасажирських вагонів для перевезень організованих дитячих колективів

2.1. Відповідні служби залізниць:

2.1.1. Здійснюють своєчасну розробку та узгодження розкладів руху пасажирських поїздів, які призначаються для перевезення організованих дитячих колективів, при необхідності організовують збільшення схем составів поїздів понад установлені для забезпечення прийнятих заявок на перевезення організованих дитячих колективів.

2.1.2. Здійснюють встановленим порядком призначення спеціальних і додаткових пасажирських поїздів (причіпних вагонів) для перевезення організованих дитячих колективів.

2.1.3. При формуванні составів і причіпних груп вагонів для перевезення організованих дитячих колективів використовувати пасажирські вагони підвищеного комфорту з мінімальними строками служби й технічним станом, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, особливу увагу приділяти справності: санвузлів, систем вентиляції, кондиціонування, електроустаткування й водопостачання, забезпеченню якісною питною водою, наявності достатньої кількості миючих та дезінфікуючих засобів, наявності укомплектованих медичних аптечок першої допомоги та аварійної, епідукладки, достатньої кількості з'ємного інвентаря, постільної білизни, постільних приналежностей; з урахуванням конструктивних особливостей забезпечувати пасажирські вагони ременями безпеки для верхніх полиць.

2.1.4. Постійно діючі комісії у пунктах формування та екіпірування поїздів із залученням представників служб, в тому числі держсанепідслужби на залізничному транспорті України, здійснюють контроль готовності спеціальних пасажирських составів (причіпних вагонів) для перевезення організованих дитячих колективів безпосередньо в пунктах формування поїзда із оформленням результатів перевірки актом.

2.1.5. При оформленні проїзних документів для проїзду організованих дитячих колективів телеграфно інформувати відповідні служби залізниць України та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України, залізниці висадки і залізниці формування поїзда (причіпних вагонів) щодо організації безпечних умов посадки, проїзду, висадки пасажирів.

2.1.6. Здійснюють ретельний підбір працівників поїзних бригад із числа досвідчених працівників, забезпечують їхнє обов'язкове санітарно-гігієнічне навчання, забезпечують норми обслуговування пасажирських вагонів поїзними бригадами на шляху прямування.

2.1.7. Інструктують поїзні бригади про необхідність інформування керівників організованих груп дітей та їхніх супроводжуючих про фактори ризику й міри щодо їх попередження відповідно до правил поведінки громадян на залізничному транспорті.

2.1.8. Забезпечують оформлення проїзних документів для організованих дитячих колективів за заявками тільки при наявності офіційного підтвердження організаторами поїздки медичного супроводу.

2.1.9. Організовують інформування населення і організацій (у т.ч. через засоби масової інформації, шляхом виготовлення і видачі спеціальних пам'яток) про порядок і терміни подачі заявок на перевезення організованих дитячих колективів і формування планів перевезень організованих груп, про профілактичні заходи щодо забезпечення безпеки дітей на вокзалах і в поїздах.

2.2. Організатори колективного відпочинку та оздоровлення дітей:

2.2.1. Формують і затверджують склад групи дітей для перевезення на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок) не пізніше, як за два дні до від'їзду.

2.2.2. Кожну групу забезпечують особою, яка її супроводжує. Кількість супроводжуючих осіб повинна відповідати вимогам ст. 28 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей". Особа (особи), що супроводжує(ють) дітей, повинна(і) мати медичну довідку, що вона(и) не була(и) в контакті з інфекційними хворими. На кожну групу додатково призначається один медичний працівник.

2.2.3. Перед відправленням групи дітей для перевезення на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок) тощо, особи, які супроводжують дітей під час їхнього перевезення, повинні пройти інструктаж з питань безпеки та гігієнічних вимог та щодо заборони вживання продуктів харчування, придбаних в місцях несанкціонованої торгівлі ("з рук") на перонах, станціях, вокзалах.

2.2.4. Особи, які супроводжують дітей, несуть персональну відповідальність (згідно ст. 28 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей") за життя і здоров'я дітей до передачі їх працівникам відповідного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку чи батькам або іншим законним представникам.

2.3. Заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України:

2.3.1. В пунктах формування та екіпірування поїздів у складі постійно діючих комісій повинні здійснювати контроль готовності спеціальних пасажирських составів (причіпних вагонів) для перевезення організованих дитячих колективів. Особливу увагу приділяти справності санвузлів, систем вентиляції, кондиціонування, електроустаткування й водопостачання, забезпеченню якісною питною водою, можливості дотримання температурного режиму, якості чайної продукції, напоїв, що видаються в поїзди перед рейсом, та їх відповідність погодженому асортиментному переліку, наявності достатньої кількості миючих та дезінфікуючих засобів, дозволених до використання на залізничному транспорті, інструкцій до їх застосування, наявності укомплектованих медичної та аварійної аптечок, епідукладки, достатній кількості з'ємного інвентаря, постільної білизни належної якості, постільних приналежностей, умовам для зберігання чистої та брудної білизни, відсутності побутових комах та гризунів та ін. із оформленням результатів перевірки актом загальної форми. В разі виявлення порушень, такий вагон або состав не випускається в рейс до усунення всіх виявлених недоліків.

2.3.2. Проводити позапланові інструктажі членів поїзних бригад та супроводжуючих осіб відповідно до гігієнічних вимог, щодо заборони придбання "з рук" в місцях несанкціонованої торгівлі на перонах, станціях, вокзалах продуктів харчування.

2.3.3. В разі виявлення серед призначених в рейс членів поїзних бригад осіб, які не пройшли періодичний медичний огляд та/або гігієнічне навчання, про що свідчать відмітки в особовій медичній книжці встановленого зразка (ф. 1 ОМК) , вони відсторонюються від роботи до усунення порушень.

3. Вимоги до умов перевезення організованих дитячих колективів на шляху прямування:

3.1. Відповідні служби залізниць:

3.1.1. Зобов'язують начальників пасажирських поїздів та бригадирів поїздів підвищеного комфорту, що здійснюють перевезення організованих дитячих колективів, завчасно інформувати телеграфом найближчі пункти технічного обслуговування, а також пункти формування й обороту поїздів у разі необхідності виконання ремонту вагонів, екіпірування їх водою і паливом.

3.1.2. Організовують на вокзалах посадкові бригади для забезпечення безпечної посадки і висадки організованих дитячих колективів. Створюють безпечні та комфортні умови для перебування груп дітей на вокзалах та залізничних станціях. В разі необхідності забезпечують можливість надання медичної допомоги в медичних пунктах вокзалів.

3.1.3. На станціях масової посадки-висадки організованих дитячих колективів передбачають необхідне збільшення часу стоянки поїздів з наступним уведенням їх у графік руху поїздів.

3.1.4. Установлюють диспетчерський контроль за проходженням пасажирських поїздів з організованими групами дітей.

3.1.5. Під час проїзду організованих дитячих колективів забезпечують супроводження пасажирських поїздів працівниками міліції.

3.1.6. У разі виявлення хворого або підозрілого на захворювання на шляху прямування члени поїзних бригад забезпечують інформування працівників медичних пунктів та санітарно-контрольних пунктів, найближчих по ходу проходження залізничних станцій і вокзалів, про випадки захворювань і травм у дітей для організації зустрічі поїзда педіатричною медичною бригадою або спеціалізованою бригадою швидкої допомоги. При необхідності відправлення травмованої або захворілої дитини в стаціонарну медичну установу неспеціалізованим автотранспортом забезпечують медичний супровід. У разі виявлення хворого або підозрілого на інфекційне захворювання на шляху прямування, провідник, згідно інструкції, повинен ізолювати хворого, провести дезінфекцію місця, яке він займав, відповідно до схеми оповіщення сповістити співробітників медичних пунктів, вокзалів та санітарно-контрольних пунктів на шляху прямування.

3.1.7. При необхідності забезпечують естафетний медичний супровід (спостереження) захворілих або постраждалих дітей для своєчасного надання їм медичної допомоги.

3.1.8. Для надання у разі необхідності пасажирам у поїзді невідкладної медичної допомоги начальники пасажирських поїздів або бригадири поїздів підвищеного комфорту забезпечують організацію посадки бригади медичних працівників з оформленням акту, засвідченого підписами начальника пасажирського поїзда (бригадира поїзда підвищеного комфорту), керівника, який супроводжує групу дітей і бригади медичних працівників із зазначенням причини посадки медичних працівників, назви залізничних станцій посадки і висадки. Копія зазначеного акту видається бригаді медичних працівників для проїзду у зворотному напрямку до місця розташування медичної установи.

3.2. Організатори колективного відпочинку та оздоровлення дітей:

3.2.1. Забезпечують дотримання членами організованого дитячого колективу вимог безпеки для користування залізничним транспортом на вокзалах, станціях, під час посадки-висадки та на шляху прямування.

3.2.2. Обмежують, по можливості, пересування членів дитячої групи у вагонах, між вагонами, на перонах без крайньої потреби.

3.2.3. Контролюють гігієнічні умови вживання продуктів харчування членами групи, їх безпечність та якість.

3.2.4. Забезпечують негайне інформування провідника в разі виявлення захворілої дитини в складі групи. Надалі виконують розпорядження провідника під час проведення дій, спрямованих на запобігання поширення захворювання на інших пасажирів.

3.2.5. Контролюють дотримання членами групи особистої гігієни.

3.3. Заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби на залізничному транспорті України:

3.3.1. Контролюють дотримання санітарно-гігієнічних вимог членами поїзних бригад, передбачених чинними нормативними документами, на шляху прямування.

3.3.2. Здійснюють контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних вимог на шляху прямування в межах своєї дільниці з естафетною передачею до кінцевого пункту призначення.

3.3.3. В разі виявлення на шляху прямування хворого або підозрілого на інфекційне захворювання, координують дії членів поїзної бригади при проведенні всіх передбачених інструкцією дій для запобігання поширення захворювання серед пасажирів. Забезпечують проведення заключної дезінфекції місця, де перебував хворий, після його ізоляції в лікувально-профілактичний заклад. Збирають відомості про осіб, що контактували з хворим, в подальшому передають дані відповідно до схеми подання екстрених повідомлень для здійснення контролю стану здоров'я за місцем проживання.

3.3.4. При виявленні порушень чинного санітарного законодавства вживають адміністративно-запобіжні заходи відповідно до вимог та в межах своїх повноважень.